На півночі Італії у місті Павія від липня 2018 року триває судовий процес на бійцем Національної гвардії України 29-річним Віталієм Марківим. Суд хоче встановити, чи причетний Марків до загибелі на Донбасі у травні 2014 року італійского фоторепортера Андреа Роккеллі. Українець свою провину заперечує, але вже 20-й місяць перебуває за ґратами у міланській в’язниці. Радіо Свобода спробувало підсумувати проміжні результати судового розгляду і описати атмосферу, що панує довкола нього.
Протягом восьми засідань виступили основні свідки від обвинувачення. І наразі, адвокат захисту висловлює обережний оптимізм: доказів вини українця не виявили, обвинувальний вердикт малоймовірний.
Прокоментувати чи це справді так захисники потерпілої сторони відмовилися. Натомість, у суді, не наводячи фактів, вони вдаються до емоційних суджень не лише, щодо самого Марківа, але й України.
«Це вже схоже на Нюрнберзький процес…», – не витримує напруженості і коментує пошепки на засіданні італійський правник від цивільних позивачів.
Помітно, як йому, не обивателю-спостерігачу, а професіоналу своєї справи, важко відстежувати (не говоримо розуміти) хроніку воєнних подій на околиці нечутого досі йому Слов’янська Донецької області.
Попри чисельні свідчення, а загалом вже були заслухані 17 свідків, поки точної картини того, що ж сталося тоді біля фабрики Zeus Ceramica, наразі встановити суду не вдалося.
Головними свідками від обвинувачення були: французький фотограф Вільям Ругелон (поранений внаслідок стрілянини, коли загинули італієць Андреа Роккеллі і його перекладач-росіянин Андрій Миронов), італійський фоторепортер Марчелло Фаучі (говорив по телефону з Віталієм Марківим після загибелі колеги Роккеллі) та журналістка Іларія Морані. Саме ця журналістка чула цю розмову через гучномовець і написала статтю для Corriere della Sera про Марківа - «капітана-убивцю», на основі якої і ґрунтується обвинувачення.
Важливими також стали свідки з України – народні депутати Богдан Матківський та Андрій Антонищак, колишні керівники підрозділами Нацгвардії, яким підпорядковувався старший сержант Віталій Марків.
Відсутність доказів
Вислухавши усіх свідків, захисники українського солдата відзначають, що прямі та й побічні докази причетності Віталія Марківа до убивства досі не виявлені.
– Не встановили, ХТО стріляв. Жоден свідок на часі не вказав, що стріляв Марків або віддавав наказ чи передавав інформацію, щоб прицільно влучити в іноземних журналістів.
– Не встановили, ЗВІДКИ стріляли. Французький очевидець, плутаючись у фактах, на суді вказав, що «не зрозумів, але думає» стріляли з гори Карачун – місця дислокації українських сил. А після інциденту чотири роки тому він не міг уточнити, з якого боку лучили постріли. Українських солдатів він не бачив, у зоні інциденту були лише сепаратисти.
Саме на свідченнях Ругелона сторона обвинувачення базує свої звинувачення щодо Марківа і намагається довести причетність українських військових до смерті італійського кореспондента.
Натомість, сторона захисту вважає ці свідчення суперечливими і такими, що не вносять ясності навіть до перебігу аналізованих подій, а не те, що свідчать про пряму причетність Марківа.
– Не встановили ТИП ЗБРОЇ, яка смертельно поранила фоторепортера-уродженця Павії. Італійський судовий медексперт підтвердив ураження Андреа Роккеллі осколками, однак якому типові зброї вони належали, уточнити не зміг.
Обвинувачення схиляється, що це могли бути міномети українських сил. Захист стверджує, що такого типу зброї на той час нацгвардійці не мали.
Це засвідчили на суді депутати Матківський і Антонищак. Ба більше, за їхніми словами, відповідно до військового регламенту, боєць Нацвардії не міг самовільно відповідати навіть автоматним вогнем на постріли з ворожого боку – чекав на наказ командування.
– Не встановили, чи підсудний у день трагічного інциденту зі своєї позиції МІГ БАЧИТИ журналістів.
Для прокурора ключовим у цьому контексті став відеоролик з матеріалів, вилучених у підсудного. На відео видно Марківа на горі, на місці його дислокації, звідки відкривається панорама (умовна траєкторія) на фабрику Zeus Ceramica та залізницю, біля якої внаслідок обстрілу загинули італійський репортер і його перекладач.
Відстань від гори Карачун до фабрики – 1 км 700 м, вирахували через Google карабінери-свідки. Дата зйомки – 8 червня 2014 року, через два тижні після трагічної події.
Обвинувачення намагається довести: підсудний там був, мав візуальний контроль території і з тієї відстані через приціл у зброї міг бачити журналістів та повідомити про їхнє місцеперебування.
Захист уточнює і заперечує: місце розташування військового на горі 24 травня могло бути іншим, ніж 8 червня, репортери були не просто біля фабрики, а ховалися у ямі, прикритій деревами, з такої відстані неможливо було бачити журналістів без розпізнавальних знаків на окупованій сепаратистами території та ще й прицільно у них стріляти.
«Елементи, які вводять в оману»
Адвокати підсудного позитивно відгукуються про перебіг процесу під головуванням судді Анни-Марії Ґатто. Однак, наголошують, що з боку сторони потерпілих є намагання спекулювати деякими матеріалами, щоб представити підзахисного цинічним або несерйозним солдатом.
«Є багато елементів, які вводять в оману», – зауважив на одному із засідань адвокат українця Раффаелле Делла Валле. Зокрема, прокурор демонстрував світлини, вилучені із цифрових носіїв інформації Віталія Марківа.
На них були серед іншого фото з брутальними сценами: рештки обгорілого тіла або полонений у ямі (живий) із зв’язаними руками та мішком на голові, або Марків у колі побратимів з нацистським прапором.
Суддя дозволила підсудному прокоментувати ці фотографії, але присутнім було очевидно, що подібні фотоматеріали мали на меті засвідчити: якщо український військовий і не вбивав, то виглядає цілком здатним на такий злочин.
В українських спостерігачів на суді складається враження, що прокурор обвинувачення Андреа Дзанончеллі та адвокатка родини загиблого Алессандра Баллеріні окремими звертаннями чи запитаннями до свідків прагнуть представити у негативному світлі не лише підсудного, але й командування Національної гвардії та державу Україну.
Представляючи свідка Андрія Антонищака, який був у військовому мундирі з бойовими нагородами, прокурор Дзанончеллі зауважив, що депутат демонструє багато медалей, але він має представити його суду присяжних нібито з іншого боку, і почав демонструвати фото та пости зі сторінки Фейсбук Антонищака. На цю репліку обвинувачувача депутат сказав, що медалі не мають жодного відношення до його відповідей на суді.
Захисниця родини загиблого Баллеріні запитала свідка Богдана Матківського: «Чому, попри заборону в Україні подвійного громадянства, солдата Марківа (він має українське та італійське громадянства) не позбавили українського громадянства?» Депутат відповів, що після повернення військового в Україну з ним про це будуть говорити. Пан Матківський дав зрозуміти, що згадане питання є виключно компетенцією України.
Адвокатка Баллеріні відмовилася потім прокоментувати Радіо Свобода мотиви свого запитання. Очевидно, що італійська поборниця прав людини помилково інтерпретувала законодавство іноземної країни, адже подвійне громадянство в Україні не заборонене, воно не визнається, за володіння двома паспортами не передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність.
Напружена атмосфера
Окрім важких дебатів у залі засідань, напруженою виглядає і ситуація поза його межами.
Щоразу напередодні засідань біля будівлі трибуналу у Павії збираються дві групи спостерігачів процесу.
Одна – на підтримку підсудного – складається переважно з українських активістів і громадян Італії з різних міст. Вони переконані у невинуватості підсудного.
Друга група переважно складається з італійців, які підтримують тези обвинувачення. Ці активісти, як і родина загиблого, уникають фотооб’єктива Радіо Свобода.
Одночасно вони демонструють відкритішу поведінку з представниками місцевих медіа.
Представники обох груп підтримки сходяться в одному – покладаються на італійське правосуддя і прагнуть дізнатися правду про те, що сталося 24 травня 2014 року на околиці, охопленого війною Слов’янська.
Шлях до встановлення правди передбачають ще довгим. На наступних двох засіданнях (22 лютого і 15 березня) мають виступити останні свідки обвинувачення, а також слово нададуть солдату Віталію Марківу.
Потім прийде черга свідків від сторони захисту. Графік поки що розписаний до квітня, але дата останнього засідання суду невідома.
