Доступність посилання

ТОП новини
19 Липень 2019, Київ 11:23

20 років від повітряних ударів, які змінили карту Балкан 


Зруйнований міст через Дунай після авіаудару НАТО в місті в Новий Сад

Двадцять років тому, увечері 24 березня 1999 року, розпочалися повітряні удари Північно-атлантичного альянсу (НАТО) на тодішню Союзну республіку Югославію (СРЮ), котра складалася з нинішніх Сербії, Чорногорії й Косова. Приводом до операції стало насильство сербських сил над албанським мирним населенням у Косові й видхилення белградською владою пропозицій Міжнародної контактної групи (ЄС, США й Росія) щодо врегулювання кризи. Президент СРЮ Слободан Мілошевич здався після 78-денних атак: 9 червня було досягнено перемирʼя, відтак Рада безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1244, на підставі котрої сербські сили відійшли з краю Косово, який став протекторатом ООН. Отож, повітряні удари НАТО були одним із завершальних етапів розвалу колишньої Югославії.

Передісторія – довга й складна. Коротко: Сербія й Косово від 14 століття перебували в складі Османської імперії. Сербія здобула незалежність міжнародним визнанням на Берлінському конгресі 1878 року. Під час балканських війн 1912-13 років сербські сили відвоювали Косово, заселене переважно етнічними албанцями. Після Першої світової війни була створена Югославія, до складу котрої увійшли Сербія з Косовом, Хорватія, Словенія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина й Македонія. Після Другої світової війни згадані республіки залишилися в складі соціалістичної Югославії.

Белград скасував автономію Косова

Югославія розпалася внаслідок сербських централістичних прагнень. В 1991-му році проголосили незалежність Словенія, Хорватія й Македонія, наступного року Боснія і Герцеговина.

Сербія і Чорногорія тоді створили конфедерацію, згадану Союзну республіку Югославію. Белградська влада розпустила всі органи й інституції автономного краю Косово – від парламенту й крайового уряду до академії наук й спілки письменників. Були звільнені з роботи поліцейські, професори, вчителі, чиновники й працівники державних компаній албанської національності. Албанці фактично стали другорядними громадянами під сербською владою колоніального типу.

Їхній лідер Ібрахім Ругова упродовж кількох років виступав за гандівський мирний опір, сподіваючися, що міжнародне співтовариство допоможе албанцям врегулювати відносини з Белградом, тобто відновити автономію.

Коли завершилися війни в Хорватії й Боснії і Герцеговині, белградський режим, очолюваний Мілошевичем, посилив тиск на албанців.

Ібрагім Ругова
Ібрагім Ругова

Поміркований Ругова більше не був в змозі контролювати радикалізоване молоде покоління. Косовські албанці в 1997 році формують підрозділи повстанців, котрими керували колишні військові й поліцейські. Обʼєднавшись, вони створили Армію визволення Косова (АВК), політичним лідером якої був молодий професор історії Хашим Тачі (народився 1968 року).

Наступного року повстанці оволоділи великою частиною території провінції. Відповідаючи на їхні атаки, сербські сили знущалися над мирним населенням.

В жовтні 1998 року я з колегами албанської національності їхав косовськими сільськими шляхами, ховачися від сербських сил, і бачив на власні очі кілька десятків спалених хуторів і селищ.

В той час Белград і Міжнародна контактна група досягли домовленості про розташування в Косові місії оглядачів та виведення з провінції більшої частини сербських військ.

Однак, сутички тривали. В січні сербські сили розстріляли кілька десятків осіб в селі Рачак. Вони стверджували, що йшлося про бойовиків, котрі загинули в боротьбі. Оглядачі встановили, що там боїв не було та, що йшлося про вбивство.

Сербія відхилила всі мирні пропозиції

Закордонні ЗМІ щодня подавали нову інформацію про насильство сербських сил над мирним населенням у Косові, вимагаючи ефективних дій міжнародного співтовариства.

Останнім шансом для миру стала мирна конференція в замку Рамбує неподалік Парижа. Представники Белграда відмовилися сісти за стіл з представниками Косова, називаючи їх самозванцями.

Делегації Белграда й Приштини сиділи в окремих залах, посередники запевняли то одних, то других прийняти мирне врегулювання. Албанська сторона нарешті підписала запропонований документ. Серби назвали його неприйнятним та таким, що обмежує суверенітет країни.

Посилаючися на 7-й розділ Хартії ООН, Рада безпеки постановила, що в Косові необхідно вжити військові дії для захисту мирного населення й для підтримки міжнародного миру й безпеки.

Росія та Китай утрималися від голосування. Західні політичні діячі й дипломати зрозуміли, що дві країни таким чином дали згоду на початок кампанії.

Слободан Мілошевич на з’їзді компартії, 1990 рік
Слободан Мілошевич на з’їзді компартії, 1990 рік

Президент СРЮ Мілошевич тим часом звільнив з посад начальника генштабу й командувачів повітряних сил та військової розвідки, котрі пропонували йому дійти компромісу з міжнародним співтовариством.

Вже після перших авіаційних ударів виявилося те, що знали навіть рядові солдати: сербсько-чорногорська держава не була спроможна протистояти Альянсу ані півгодини. Авіація НАТО знищила всі югославські літаки, що встигли полетіти. Інші залишилися в підземних сховищах. Зенітки протиповітряних сил сягали ледве трьох кілометрів, а НАТОвські літаки летіли набагато вище. Радарні системи були вражені ракетами за кілька десятків секунд після того, як їх вмикали. Отож, і вони були безкорисними.

Авіація НАТО атакувала переважно військові обʼєкти, насамперед казарми й склади боєприпасів, також обʼєкти військово-промислового компкексу, військові повітряні бази, нафтопереробні заводи, мости, віадуки. Ракетами були зруйновані будівлі Міністерств оборони, внутрішніх справ і генштабу Збройних сил в центрі столиці, резиденція глави держави...

Кількість жертв досі не встановили

Повітряний напад був здійснений і на будинок посольства Китаю. Штаб-квартира НАТО ствердила, що йшлося про помилку й попросила пробачення від Пекіна. Згодом американська сторона заплатила китайській відшкодування.

Були вражені й будівлі Радіо і телебачення Сербії в Белграді й Новому Саді. Керівники НАТО стверджували, що телебачення було засобом обману, а не засобом інформації.

В казармах не було війська: частину солдатів заздалегідь розташували по лісах, інших в курортах, готелях, сільських фермах, школах тощо. Будівлі державних інституцій також були безлюдні. Урядовці перебували в підземних сховищах, адміністративні працівники в приміщеннях культурно-мистецьких товариств, спортивних залах, підземних переходах, навіть в дитячих садочках. Школи й університети були закриті.

Чимало мешканців міст поїхали до родичів і знайомих в селах, оскільки села не бомбили.

Хто тільки міг – їхав за кордон. Деякі русини й українці знайшли тимчасовий притулок в Україні.

Були закриті всі підприємства й заводи. Електрику відключали по 12, а то й 16 годин на добу. Часто вимикали й телефонний звʼязок. Міський, міжміський та залізничний транспорт призупиняли в час коли було оголошено повітряну тривогу. Іноді доводилося кілька годин сидіти біля поїзда в полі, чекаючи коли на наступній станції припинять тривогу.

Оскільки не було пального, міські вулиці й бульвари належали лише пішоходам. В Белграді й ще кількох містах влада організувала концерти «проти агресії НАТО». Вони згодом стали контрпродуктивними, там збиралися лише завзяті прихильники Мілошевича.

Всі газети цензурували в Міністерстві інформації. Міністром був нинішній президент Сербії Александр Вучич. Редакції отримали офіційний наказ яку воєнну лексику повинні вживати. Внаслідок цього в газетах не було майже нічого крім одноманітних повідомлень про те, що «злочинна авіяція НАТО знову бомбила цивільні обʼєкти», що «наші сили відбили всі атаки й підбили кілька ворожих літаків» тощо.

Хоча офіційна назва операції була «Союзницька сила» (Allied Force), сербська пропаганда назвала її «Милосердний ангел», запевняючи таким чином громадян, що НАТО вкрай цинічно ставиться до страждань мирного населення. Внаслідок шаленої й безглуздої пропаганди режиму, більшість громадян слухала Радіо Вільна Європа, «Голос Америки», Бі-Бі-Сі чи Міжнародне французьке радіо.

Пожежа в будівлі компартії Сербії після авіаудару НАТО
Пожежа в будівлі компартії Сербії після авіаудару НАТО

Досі не оприлюднені офіційні дані про жертви. За різними джерелами, загинуло від 1200 до 2400 осіб, переважно військових й поліцейських у Косові. Поранення отримали 4-5 тисяч осіб.

Ніколи не було офіційного пояснення чому не встановили кількість жертв. На думку окремих оглядачів, причина в тому, що загиблих було багато менше аніж стверджували пропагандисти. В Новому Саді, другому за величиною місті в країні, наприклад, вибухи було чути майже кожної ночі. Була зруйнована казарма, всі три мости на Дунаї, нафтопереробний завод, поліцейська база, будівля телебачення, – а загинули лише дві особи.

На сербських націоналістичних сайтах пишуть, що половину жертв становили діти; не уточнюють коли й де вони постраждали. Хоча йшла мова про бомбардування Югославії, на меті була лише територія Сербії й Косова; Чорногорії не бомбардували, оскільки вона не була причетна до насильства у Косові.

Найбільшою жертвою стали етнічні албанці у Косові: рятуючися від репресій сербських сил, свої домівки покинули принаймні 800 тисяч осіб. Вони перебували в таборах просто неба в Македонії, Албанії, навіть в Чорногорії. Сербська поліція й добровольці вбили багатьох затриманих албанців, зокрема інтелектуалів, працівників освіти, юристів...

Косовари ховають загиблих
Косовари ховають загиблих

Повіряні удари прискорили падіння Мілошевича

Белградська пропаганда повідомляла, що було підбито 80 літаків НАТО, кілька десятків вертолетів, чимало безпілотників й ракет. НАТО визнав підбиття двох бомбардувальників, котрі впали на території Сербії; їхніх пілотів вертольотники врятували відразу після падіння.

Президент Мілошевич сподівався, що рішуче протистояння Альянсові збільшить його популярність. Натомість, настрій населення змінився вже після перших тижнів атак. Хоча були заборонені всі зібрання, в розмовах на вулицях й базарах щораз частіше було чути вимогу, щоби влада підписала угоду про припинення вогню.

Міжнародні переговорники фін Марті Ахтісаарі і росіянин Віктор Чорномирдін на початку червня нарешті переконали Мілошевича, що продовження опору погіршить становище Сербії.

В македонському прикордонному містечку Куманово 9 червня 1999 було підписано так звану військово-технічну угоду, на підставі якої сербські сили були виведені з Косова. Замість них до провінції прибули миротворчі сили ООН, в складі яких були й українські військові в українсько-польському батальйоні. До Косова через кілька днів повернулася більшість албанських біженців. Одночасно з провінції до Сербії поїхали понад 100 тисяч сербів.

Слободан Мілошевич відійшов з посади після масових протестів в жовтні 2000 року. Основною причиною поразки на виборах стало його безглузде протистояння вимогам міжнародного співтовариства. Згодом екс-президента видали Міжнародному трибуналові в Гаазі, де він помер 2006 року.

Сербсько-чорногорська Югославія розпалася 2006 року, коли Чорногорія стала незалежною. В лютому 2008 року парламент Косова пороголосив незалежність в односторонньому порядку. Нову державу визнало понад 100 країн. Циніки кажуть, що повітряна кампанія НАТО прискорила відновлення незалежності Сербії. Адже, Мілошевич і сербські керівники після неї наполягали на збереженні «зменшеної» Югославії через те, щоби під владою Белграда залишилися хоча Чорногорія й Косово.

В Сербії досі поділені думки щодо НАТОвського бомбардування. Значна частина населення й досі вважає, що операція була спрямована проти сербського народу. Менша частина упевнена, що Сербія має історичне право й повинна відвоювати Косово. Етнічні албанці в Косові весняні події 1999 року згадують як великий крок до свободи й незалежності.

  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор семи поетичних книжок, пʼяти книг есе про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ від початку 1990-х років друкує матеріали про Україну.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG