Доступність посилання

ТОП новини
16 Липень 2019, Київ 23:21

«Я поважаю своїх громадян, свою професію і не хочу бути депутатом» – Сергій Лозниця


Сергій Лозниця під час фестивалю у Карлових Варах, липень 2019 року

Цьогорічний кінофестиваль у чеських Карлових Варах приніс Україні нагороду. Стрічка «Мої думки тихі» режисера Антоніо Лукіча отримала спеціальний приз журі та «Кришталевий глобус» у секції East to the West («На Схід від Заходу»). А в журі головного конкурсу фестивалю цьогоріч був український кінорежисер Сергій Лозниця. Радіо Свобода поспілкувалося зі всесвітньо відомим режисером про те, чому невдалим виявився прокат його фільму «Донбасс», про серіал «Чорнобиль» від HBO та про політику чи пропонували йому піти на парламентські вибори в Україні.

–​ Директор Карловарського фестивалю Карел Ох назвав вас однією із найяскравіших постатей у цьогорічному складі журі. Водночас він до останнього сумнівався, чи запрошувати вас, адже ви дуже прискіпливі до чужих та своїх робіт. Як вам цьогорічна програма?

– Я щороку намагаюсь їздити на фестиваль до Карлових Вар, я відразу його полюбив. Я був тут ще у 2002 році із фільмом «Портрет». Із того часу майже кожного року мої фільми показують тут, і я отримую колосальне задоволення. Тут чудова програма і повні зали. Величезна кількість молоді і всі дуже цікавляться кіно. Показувати свій фільм у Карлових Варах неймовірне задоволення для будь-якого режисера.

–​ В головному конкурсі фестивалю брали участь 12 стрічок. Зокрема, 4 з них із Азії, однак жодного фільму з України. Вітчизняні фільми відбирають, зазвичай, для конкурсу в секції East of the West. Хіба українські фільми не дотягують до рівня головного конкурсу?

– У конкурс беруть фільми не тому, що вони українські, німецькі, російські чи французькі. Цього року, до речі, жодного французького фільму немає у головному конкурсі. Беруть фільми з іншої причини – талановиті, гарно зроблені, професійні. Певно, що поки немає картин, які могли би презентувати Україну в головному конкурсі. Але у другому за важливістю конкурсі East of the West бере участь українська картина (розмова відбувалася 4 липня, а вже 6 липня стало відомо, що фільм «Мої думки тихі» режисера Антоніо Лукіча отримав спеціальний приз журі – ред.)

​–​ Одна з ваших останніх стрічок «Донбасс» мала чималий успіх на міжнародних кінофестивалях. Однак, як ви зауважили в одному з інтерв’ю, оцінити її успішність можна буде після прокату в Україні та світі. При бюджеті у 2,5 мільйонів євро стрічка зібрала близько 80 тисяч. Чому так стається, що українські стрічки, які отримують високі оцінки на міжнародних фестивалях, неуспішні в прокаті?

– Я гадаю, щось не так із нашими критеріями. Тому що оцінювати витвір мистецтва, а це безумовно мистецтво, з точки зору речей, які мають стосунок до бізнесу, до заробляння грошей – не зовсім правильно. Я би згадав історію з Ван Гогом (я не порівнюю ані себе, ані когось іншого), або який міг бути бокс-офіс у «Божественної комедії»? Хто в той час читав узагалі? Тим не менш, важлива ж книжка? Вона лише потім були видана великим тиражем. Я не кажу, що успіх у прокаті це не важливо. Це дуже важливо – мати можливість заробляти. Тому що кіно, в якомусь сенсі, кентавр – з одного боку це індустрія, з іншого – мистецтво.

Але ще не потрібно забувати, що культура та мистецтво – це велика розкіш. Її можуть собі дозволити тільки заможні країни, або заможні люди. Наприклад, іспанські королі, які дозволяли працювати Дієго Веласкесу. Або Ватикан, який дозволив працювати Мікеланджело. Я би дуже хотів зробити фільм, який би зібрав мільйони і приніс гроші продюсерам. Але з іншого боку, я залишаюся вірним тому, що я роблю, і не можу піти на реверанс і зробити стрічку більш «прокатною», ніж вона є насправді. Я сподівався, що наш прокат в Європі та світі буде кращим, ніж прокат моїх попередніх стрічок. І в цьому сенсі показовою є Франція – там «Донбасс» зібрав 25 тисяч глядачів, що непогано, але мало для такого фільму. Приблизно така ж кількість глядачів була і в Україні, що теж мало. Але це вже питання також до соціології – чому так відбувається.

–​ Одна з найгучніших подій цього року у кіноіндустрії – серіал «Чорнобиль» від американського каналу HBO. Чому тема аварії на ЧАЕС, яка доволі далека від західного глядача, особливо американського, так вдало «вистрілила»?

– Тому що це талановито зроблений серіал. Тому що там режисер розуміє, чим він займається. Тому що там прекрасні актори. Тому що там непоганий сценарій, який працює на всі аудиторії. Там є певні нюанси – невідповідності з часом, в якому ми тоді жили. Там є принципові рішення, яких не могло бути у Радянському Союзі. Зокрема, акт протесту в кінці серіалу – це все, знову ж таки, зроблено за правилами англо-саксонської моралі і форм поведінки. І це, скоріш за все, для нас така собі мрія. Ну і, безумовно, це талант продюсера, який зміг пояснити, що це спрацює.

Зараз усі ці нові канали, «стрімінгові сервіси» в інтернеті, які починають вкладати в кіно, вони починають шукати можливість розширювати спектр тем. Можливо, тепер хтось добереться і до «Гулагу», який абсолютно ніяк не проілюстрований. І якщо це не роблять «свої»… Адже соромно, що за весь цей час про Чорнобильську трагедію не було нічого зроблено. Була чудова книжка Світлани Алексієвич, яка отримала Нобелівську премію. Я гадаю, що це також вплинуло на те, що цьому серіалу дали зелене світло.

Більше того, нещодавно я зустрічався зі своїм знайомим актором у Вільнюсі, який грав у цьому серіалі. У нього була маленька роль людини з КДБ, яка вирішувала: що давати, а що ні в бібліотеці. Роль буквально на 50 секунд. Коли озвучували серіал, під його роль можна було підставити будь-який голос. Але його запросили на студію, хоча у нього була одна фраза. Йому на тиждень дали педагога з вимови, адже хотіли англійську вимову з іноземним акцентом, і вони зробили це. Уявіть, яка копітка робота! Я, наприклад, таких речей собі дозволити не можу, бо це все коштує грошей. А вони можуть і роблять! Виділені гроші продюсер не в кишеню собі забирає, а вкладає в якість фільму.

–​ В Росії нині знімають чимало відверто пропагандистського та патріотичного кіно. Один із останніх прикладів –​ стрічка «Балканський рубіж» про події в колишній Югославії. Чи варто українському кінематографу відповідати контрпропагандою у форматі кіно?

Кращою пропагандою вибору, який зробила Україна, кращим прикладом буде лад достойного життя
Сергій Лозниця

– В принципі не варто займатись подібним, адже це нецікаво. Це просто недостойно. В бyдь-якому випадку, коли ви говорите «пропаганда» – ви знаєте ціль, яку ви поставили перед собою. А далі ви користуєтесь трюками, аби заманити глядачів і змусити їх навіть не думати – повторювати за вами. Я називаю це шахрайством на найвищому рівні. Переконаний, що займатись цим не потрібно і витрачати гроші на це теж не потрібно. Кращою пропагандою вибору, який зробила Україна, кращим прикладом буде лад достойного життя. Не можна насильницьким шляхом – а пропаганда це насильницький шлях – змусити людей бути щасливими і отримувати від цього задоволення. Це називається – мазохізм. Робіть так, аби до вас тягнулись. Робіть талановиті фільми, які захоплюють та вражають. Змушують думати.

–​ Невдовзі відбудуться парламентські вибори в Україні. Останній тренд – дуже багато діячів культури раптом захотіли піти в парламент. Чи хтось пропонував вам піти за списком своєї партії?

– Ніхто мені не пропонував. У мене особливий статус.

–​ Який?

Я вважаю, що політикою повинні займатись люди професійні, які мають знання
Сергій Лозниця

– Ну як який, я художник! Я вважаю, що політикою повинні займатись люди професійні, які мають знання. Необхідно знати юриспруденцію, історію, літературу. Необхідно вміти спілкуватись із людьми – знати психологію, володіти риторикою. Ленін колись робив таку димову завісу, кинув такий слоган про «кухарок». На мою думку, він неправий, не може кухарка керувати державою. І якщо вона керує державою, це означає, що вас дурять. Хтось хоче керувати державою і пропонує отримати крісла людям непрофесійним. Із цього нічого не вийде.

Я поважаю своїх громадян, свою професію, політику і не хочу бути депутатом. Мені ще треба зняти дуже багато фільмів. Наступна стрічка, яку, я дуже сподіваюсь, ми будемо знімати наступного року, називається «Бабин яр». Дуже важлива тема, яку ми з продюсерами готуємо вже 6 років.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG