Міжнародний комітет Червоного Хреста від початку повномасштабної російсько-української війни відвідав 8400 військовополонених, переважна більшість із них – на території України. А от на території Росії МКЧХ не має того рівня доступу, до якого прагне. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода заявив генеральний директор МКЧХ П’єр Крехенбюль. За його словами, питання доступу до військовополонених є пріоритетним для організації.
Станом на лютий 2026 року в російському полоні перебувають, за даними української влади, приблизно 7000 українських військових, водночас в українському – майже 4000 російських військових.
Моніторингом дотримання прав військовополонених має займатися, зокрема, Червоний Хрест. У випадку відмови в доступі керується правилами, які організація затвердила близько 100 років тому.
Про «справжнє обличчя збройного конфлікту», доступ МКЧХ до військовополонених і про те, в чому відповідальність організації, Радіо Свобода поговорило з гендиректором Міжнародного комітету Червоного Хреста П'єром Крехенбюлем під час його першого візиту до України.
У базі Неупереджена, нейтральна та незалежна організація, цілі й завдання якої мають гуманітарний характер і полягають у тому, щоб захищати життя й гідність людей, які постраждали через збройні конфлікти та інші ситуації насильства, і надавати їм допомогу зареєстровані кілька десятків тисяч українців, які вважаються зниклими безвісти унаслідок війни – про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів генеральний директор МКЧХ П’єр Крехенбюль.
Також, за словами Крехенбюля, загальна кількість зареєстрованих звернень від українських та російських родин щодо безвісти зниклих за особливих обставин перевищує 200 тисяч. «Йдеться про тих, хто, ймовірно, перебуває в полоні, та людей, які, можливо, загинули в бою. Тож це ціла група зареєстрованих. І це ті цифри, які ми маємо на сьогодні», - зауважив посадовець.У комітеті зазначають, що підтримують зв’язок із сім’ями та працюють над встановленням долі зареєстрованих людей.
– Скільки місць утримання українських військовополонених у Росії та на окупованих територіях Міжнародний комітет Червоного Хреста фактично відвідав із 2022 року?
Починаючи з 2022 року, ми відвідали 8400 військовополонених, переважна більшість із них в Україні
– Починаючи з 2022 року, ми відвідали 8400 військовополонених, переважна більшість із них в Україні. І це питання є пріоритетне для нас. Ми спілкувалися про це з українськими посадовцями. І ми вдячні Україні за той доступ і за співпрацю, яку ми маємо. Що стосується доступу на території РФ, ми не маємо того рівня доступу, до якого ми прагнемо. І продовжуємо працювати над цим питанням.
– У скількох випадках російська сторона відмовляла у доступі?
– Ми регулярно відправляємо запити на отримання доступу до військовополонених в Російській Федерації, ми не будемо вдаватися в деталі і цифри. Можу сказати, що ми робимо це на регулярній основі. І ми наполягаємо на тому, щоб у нас був такий повноцінний доступ.
За Це чотири міжнародні договори, ухвалені після Другої світової війни, які визначають правила ведення збройних конфліктів та захисту цивільних людей під час них. Женевські конвенції гарантують гуманний захист пораненим і хворим військовим, військовополоненим та цивільному населенню – це обов’язок утримуючої сторони забезпечити повноцінний наш доступ до військовополонених. І російська сторона повинна його забезпечити. Ми проводимо конфіденційні розмови щодо цього.
На території РФ ми не маємо того рівня доступу, до якого ми прагнемо
– Чи могли б ви бути більш точними: скільки саме було відмов?
– Як я вже сказав, такі речі ми залишаємо конфіденційними.
– Якщо Росія не надає доступу, які тоді реальні важелі впливу у вас залишаються?
– Дуже гарне питання. Звісно, бувають періоди, коли ми маємо належний доступ до військовополонених, буває, що не маємо доступу. І все це ми обговорюємо зі сторонами конфлікту під час діалогу з ними. Ми не можемо, звісно, нав’язати свою волю. Але всі сторони, всі країни, які підписали Женевські конвенції, вони зобов’язані надати нам такий доступ. І тому ми наголошуємо на цьому і в рамках нашого діалогу з Російською Федерацією.
Ми продовжуємо наполягати, що у нас має бути доступ до українських полонених
Звісно, інколи від нас очікують публічних заяв, але як показує багаторічна історія нашої роботи, краще вести діалог і дивитися на те, які результати цей діалог може дати для того, щоб це не було контрпродуктивним. І ми продовжуємо наполягати, що у нас має бути доступ до українських полонених. Має бути забезпечене їхнє право на належне листування, щоб вони надсилали листи своїм рідним, а рідні надсилали їм.
– Українські військові після полону розповідають про тортури. Що саме фіксували ви в місцях утримання українських військовополонених у Росії та на окупованих територіях? Можливо ви навіть можете підтвердити факти катувань?
– Звісно, ми знаємо про такі повідомлення. Ми також збираємо всю наявну інформацію, яку отримуємо з відкритих джерел, від сімей та від звільнених полонених. Що стосується публічної комунікації, то можу сказати, що тоді, коли нам стає відомо про такі випадки, ми їх обговорюємо з іншою стороною конфлікту, яка звинувачується у цих порушеннях.
Так само і щодо випадків, коли стаються порушення під час ведення бойових дій: методів і принципів. Або тоді, коли стає відомо, що цивільні стають основним об’єктом нападу. Тоді ми збираємо такі заяви і обговорюємо їх з російськими органами влади. І тут я не можу підтвердити такі випадки, але можу сказати, що це все ми обговорюємо у конфіденційному режимі.
Російська влада та військові систематично катують і жорстоко поводяться з українськими військовополоненими, зауважувала в оприлюдненому 11 грудня 2025 року звіті міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch.
Російським «силовикам дозволили робити з українськими військовополоненими все, обмежується лише фантазією», – стверджує юристка правозахисного центру «Меморіал» Наталія Морозова. «Меморіал» торік опублікував доповідь «Україна: воєнні злочини російських агресорів».
Українських полонених утримують у 280 місцях позбавлення волі – колоніях, слідчих ізоляторах та тюрмах, розташованих як на території Росії, так і в окупованих містах України. Це дані правозахисної ініціативи «Трибунал для Путіна».
У вересні 2025 року російський президент Володимир Путін підписав закон про вихід Росії з конвенції проти катувань.
– Скільки задокументованих випадків порушення міжнародного гуманітарного права щодо українських полонених ви зафіксували у 2025 році?
– Таку цифру я назвати не можу. І навіть якби вона в мене була, то все одно ми це обговорюємо з відповідними сторонами.
200 000 запитів від сімей – це і українці, і росіяни, які на цей момент вважаються військовополоненими або зниклими безвісти і, можливо, загиблими в бою
– Торік Українська розвідка повідомляла, що Росія створює фейкові організації, які маскуються під гуманітарні місії – можливо, навіть Червоний Хрест, аби створити ілюзію, що вони надають доступ до полонених. Чи фіксували ви діяльність таких організацій?
– Особисто я про це не знаю, але в будь-якому випадку таке стається одночасно з конфліктом, коли хтось зловживає емблемою МКЧХ. Якби це було так, ми б чітко про це повідомили, бо це дійсно заборонено і це було б зловживанням, але я не знаю про конкретні випадки.
– Якщо якась зі сторін системно порушує міжнародне право, не реагуючи на жодні важелі впливу – чи не означає це, на вашу думку, що ваша модель роботи потребує перегляду і змін?
– Ми бачимо у світі багато проблем стосовно поваги до міжнародного гуманітарного права в багатьох конфліктах. Війни ведуться без правил. І тоді цей світ стає більш небезпечним. І це таке загальне спостереження, яке я зробив зі свого досвіду по міжнародних збройних конфліктах. І ми можемо запитати: чому ж МКЧХ не говорить більш публічно?
Наша відповідальність – вона не в тому, аби надавати публічність
Можливо, на особистому рівні, оскільки я сиджу тут зараз з вами, я б ставився до цього добре. Якби міг засудити і розкритикувати публічно. Але чого б я тоді досяг цим? Наша відповідальність – вона не в тому, аби надавати публічність. Наша роль, що ми йдемо з нашими повідомленнями до сторони, яка має пряму відповідальність. І багато разів я казав дуже чесно, що були невдалі спроби з тим впливом, який ми мали. Але багато разів, і це не було таким видимим, ми також досягали успіху. Для прикладу, ми відіграли роль в понад 60 репатріаціях тіл загиблих людей до України та Росії.
– Скільки українських військових, які вважаються зниклими безвісти, перебувають у вашій базі?
– Мова йде про десятки тисяч українців. Цифра, яку я можу вам надати – це 200 000 запитів від сімей. Це – і українці, і росіяни, які на цей момент вважаються військовополоненими або зниклими безвісти і, можливо, загиблими в бою.
– Якщо все ж таки бути більш точними саме щодо українців?
– Та цифра, яку я можу вам дати, як я вже сказав, це більше 200 тисяч запитів.
– Чи є у Червоного Хреста інформація про примусово вивезених дітей з окупованих територій до Росії?
– Так, ми отримували запити від сімей щодо дітей. І також взяли участь у поверненні близько сотні дітей з 2022 року. Ось такі цифри ми маємо. Ми розглядаємо всі індивідуальні запити, які отримуємо.
– Чи плануєте ви поїздку до Росії?
– Я завжди готовий поїхати до Росії. Наразі у мене немає конкретних дат. Але я щойно здійснив дуже важливий візит до України, де відбулися позитивні зустрічі з пані Заступниця керівника Офісу президента України, представниками Офісу президента, з Уповноважений Верховної Ради з прав людини та іншими особами. Ми провели дуже конструктивні переговори, під час яких вони чітко висловили свої очікування щодо МКЧХ. Я дуже вдячний, оскільки були висловлені конкретні ідеї. Тому, звичайно, було б природно, щоб я також поїхав до Москви, як я вже сказав, але на цей момент дати ще не визначені.
– З чим ви їдете з України?
Це реальність того, що збройні конфлікти роблять з людьми
– Під час своїх візитів до опікових відділень я бачив пацієнтів, які потрапляли до лікарень з жахливими опіками та травмами. Я відвідував регіональну клінічну лікарню в Києві, куди доставляли людей з ампутаціями. Ми інвестували кошти у створення центру фізичної реабілітації, щоб мати змогу супроводжувати цих пацієнтів. Чому я це описую? Тому що це реальність того, що збройні конфлікти роблять з людьми. І це враження я отримав, особисто приїхавши сюди, щоб почути, зустрітися з родинами, побачити і отримати їхні свідчення.
Це дуже сильний елемент, який я візьму з собою на подальші зустрічі і який також буде моїм внеском – як у пошук ще більших покращень у нашій діяльності, зокрема з пріоритетом на військовополонених, так і в нагадування світу, що Україна потребує постійної уваги в плані гуманітарного фінансування. Також цивільна інфраструктура, яка зазнала неодноразових і масштабних ударів, температура взимку при відсутності опалення, відсутність електроенергії. Це все спогади, які я візьму з собою, бо це справжнє обличчя збройного конфлікту.
Форум