Доступність посилання

ТОП новини

Диверсійні групи є і СБУ їх відпрацьовує ‒ керівник Львівської ОВА Максим Козицький


Максим Козицький, керівник військової адміністрації у Львівській області
Максим Козицький, керівник військової адміністрації у Львівській області

ЛЬВІВ ‒ За час війни Львів і Львівська область прихистили 450 -500 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які втекли або ж їх евакуювали з небезпечних територій України, де ведуться бойові дії. Через Львівщину пройшли більше 10 тисяч дітей. Частина залишилась тут, а більшість поїхала з рідними чи у складі організованих груп за кордон.

Як Львівська область дає собі раду із переселенцями? Чи відлагоджена процедура гуманітарної допомоги з Заходу? Як Львівщина захищає себе від диверсантів? Радіо Свобода поспілкувалось із керівником військової адміністрації у Львівській області Максимом Козицьким.

Прибуття у Львів прибули близько 130 вихованців Запорізького обласного будинку дитини
Прибуття у Львів прибули близько 130 вихованців Запорізького обласного будинку дитини

‒ Пане Козицький, сьогодні у Львівській області проживає понад тисяча дітей-сиріт і позбавлених батьківських прав. Виглядає на те, що число такої вразливої категорії дітлахів може зростати. Чи має область достатньо закладів, щоб розмістити дітей, яких евакуйовуватимуть із місць, де перебувати дітям просто небезпечно?

Завдання прихистити кожного
Максим Козицький

‒ Наше завдання прихистити кожного, хто приїде. У нас недостатньо можливостей, щоб комфортно розмістити дітей. Бо не вистачає персоналу, який доглядає за ними. Немає саме гарних будинків. Старатимемося прийняти кожну дитину і збільшуватимемо кількість ліжок, але це знизить рівень комфортності проживання дітей.

Ми забезпечимо їжею, одягом, іграшками, але з ліжкомісцями ‒ проблема і потрібно думати, де таких дітей розмістити. Інша проблема, фінансування. Бо ми маємо платити за опалення, електропостачання, а це витрати з обласного бюджету. Але головне ‒ знайти місце для проживання дитини.

Максим Козицький, керівник військової адміністрації у Львівській області
Максим Козицький, керівник військової адміністрації у Львівській області

‒ Яка допомога потрібна Львівщині від західних партнерів, щоб дати собі раду з переселенцями? Адже до вас приходить багато представників благодійних фондів і організацій, навіть імениті зірки Голлівуду?

Нам потрібно зберегти дітей
Максим Козицький

‒ Передусім, потрібна допомога щодо будівництва житла. Для того, щоб почати звичайний освітній процес, нам потрібно вивільнити школи від тимчасово переселених осіб. А це можливо тоді, коли матимемо місця для розміщення переселенців. У час війни люди мають почуватися в безпеці, а це має бути житло, освіта і тоді ми зупинимо потік біженців у Європу.

Ми багато говоримо про зруйновані будинки і території, але не говоримо про кількість дітей, які їдуть за кордон. Нам потрібно зберегти цих дітей, бо хто розбудовуватиме країну? Але питання, де маємо поселити вимушених переселенців, де вчити дітей.

Інша проблема, це робочі місця. Ми почали процес переміщення підприємств зі Сходу на Захід. У нас зараз більше 200 заявок від бізнесу. Але підприємці не до кінця розуміють, чи тут безпечно. Хоча ми їх у цьому переконуємо. Понад 20 підприємств перевели бізнес сюди. А більшість вичікує, думає. Якщо ми забезпечимо вимушено переселених житлом, люди залишаться, а це сигнал для бізнесу, що тут є робочі руки.

‒ Скільки ще є місць в області, щоб поселити вимушених переселенців, у разі потреби?

На Львівщині від 450 до 500 тисяч переселенців
Максим Козицький

‒ За даними мобільних операторів, на Львівщині від 450 до 500 тисяч людей є внутрішньо переміщеними. У Львові це понад 200 тисяч людей, за межами ще 250 тисяч додаткових мешканців області. На даний момент, ми зайняли санаторії, зупинили навчальні процеси в університетах, позабирали гуртожитки і там поселили внутрішньо переміщених осіб.

Сьогодні ми не маємо облаштованих місць для переселенців. Близько 15-18 тисяч місць по області ще є, але це включно зі школами і садочками. Якщо буде нова хвиля біженців, ми перелаштовуватимемо навчальні класи, спортивні зали для переселенців. Але це унеможливлює нормальний навчальний процес. Мабуть, цей навчальний рік завершиться дистанційно, але що робити з наступним?

Ми ведемо переговори з ООН, Кабміном України про можливості будівництва житла по всіх районних центрах. Для прикладу, велика об’їзна Львова, там є потенціал розбудовувати. Тоді можна розвантажити Львів і знайти людям роботу. Ми не хочемо будувати тимчасове житло, а нормальні житлові будинки і промисловий район.

Міжнародна допомога

‒ Якою була і є від першого дня війни допомога міжнародних організацій, зокрема «Червоного хреста» у питаннях внутрішньо переміщених осіб? Чи пропонували допомогу з першого дня?

«Червоний хрест» ‒  окрема історія
Максим Козицький

‒ Про «Червоний хрест» ‒ це взагалі окрема історія. Ми бачили кілька їхніх наметів, один на території залізничного вокзалу. Для порівняння, рятувальники розгорнули 80 наметів. Таку допомогу надала ДСНС у Львівській області і «Червоний хрест».

«Червоний хрест» не був готовий надавати допомогу і не поспішає це робити. Але були організації, які нам дуже допомагали. World Central Kitchen разом із рестораторами, волонтерами, обласною адміністрацією приготував понад 1,3 млн порцій гарячої їжі для переселенців, хто проїджав через область.

Організація Всесвітньої продовольчої програми ООН або агенція щодо біженців ООН починають працювати. Приїжджав комісар у питаннях біженців ООН. Вони заопікувались понад 40 тимчасовими прихистками, а це школи, санаторії, де проживають люди. З ними почали працювати і це організована робота.

Вони виділятимуть людям кошти на проживання і допомагатимуть військовій адміністрації з пошуком об’єктів, які можна завдяки фінансуванню ООН і там розташувати вимушених переселенців. Це вже є організована робота з допомоги. Але перший місяць війни вся робота лягла на волонтерів, підприємців, гуманітарні державні організації, які власними коштами допомагали адміністрації з внутрішньо переміщеними людьми і біженцями, тобто тими, які їхали через Львів і області далі в Європу. На жаль, міжнародні організації у перший місяць не були готові допомогти.

‒ У цьому був якийсь політичний підтекст, що деякі міжнародні організації не вельми поспішали на допомогу?

‒ Щодо окремих, то так. А що стосується ООН, то це відсутність персоналу. Адже ніхто не міг подумати, що в центрі Європи буде повномасштабна війна. А щоб надати допомогу, треба було мати організований персонал і зуміти швидко розгорнути гуманітарну допомогу.

‒ Але це вдалося українським волонтерами, польським, особливо польським. Роботу яких бачили і бачимо, зокрема на українсько-польському кордоні. Від перших днів війни одразу ж активізувався волонтерський рух, гуманітарна допомога з-за кордону. Люди напряму домовлялись про гуманітарні вантажі. Від волонтерів чула, що окремі фури з гуманітаркою перехоплювали дорогою або ж не весь гуманітарний вантаж доїжджав до місця призначення. Фури «губилися» по полях. Чи вироблений механізм, чіткий, щодо гуманітарної допомоги нині?

Через Львівщину  пройшли половина вантажів для України
Максим Козицький

‒ Починалося все доволі хаотично. Хочу належне віддати Польщі. Одразу ж у перші дні війни ми зустрічались із польським воєводою, консулом, які чітко сказали, що гуманітарні хаби будуть організовані на їхній території. Перемишль, Люблін, Жешув, там вся гуманітарна допомога зосереджується.

Нам потрібно було налагодити потік від Польщі до України. 15 разів змінювалась постанова Кабміну щодо перетину гуманітарних вантажів через український кордон. Раз у п’ять днів змінювались правила і були різні моменти. Як на мене, область показала приклад самоорганізації.

Через Львівщину пройшли половина вантажів, яка взагалі надійшла в Україну. Це переважно автомобілями бусами, тирами. Понад 1100 дозволів видано військовою адміністрацією людям на право перевезення гуманітарних вантажів. Ми відкрили шлях через кордон і дали змогу завозити все необхідне.

Чи все доїжджало за призначенням? Ми навіть не намагалися контролювати, бо це просто було неможливо. Контролювали ті речі, які завозились на кінцевий пункт призначення, які везла військова адміністрація. Неможливо було весь потік проконтролювати, все те, що надходило в райони.

‒ Які на сьогодні є прояви бюрократії, мова не лише про місцевий рівень, а загальнодержавний?

Бюрократії стало менше
Максим Козицький

‒ Бюрократії стало набагато менше. Чи відлагоджені всі процеси? Точно, ні. Але за місяць війни це зробити нереально. Наше завдання забезпечити оплату по критичному імпорту, дати можливість експортувати продукцію, а волонтерам завозити гуманітарну допомогу. Більшість процесів були спрощені, як щодо ліцензування, кордон був відкритий для завезення товарів, додатково забезпечено аграріїв паливом на час посівної. Уряд адекватно і вчасно реагував на події. Ніхто не міг собі уявити, в яких умовах працюватимемо.

Керівник військової адміністрації у Львівській області під час спілкування з польською владою на кордоні
Керівник військової адміністрації у Львівській області під час спілкування з польською владою на кордоні

‒ Який відсоток бізнесу на Львівщині належить людям, які втекли від відповідальності в Росію, підтримують проросійську політику?

‒ Якщо брати персоналії, то зовсім мало, якщо брати об’єми. То теж мало.

‒ 10-15%?

‒ Набагато менше.

‒ А як щодо бізнесу Козака-Медведчука у Львівській області чи вони продовжують тут заробляти гроші у час війни?

‒ Це питання в кінцевих механізмах. На даний час ми маємо право вилучати майно, яке належить російському бізнесу. Але майно і ми активно працюємо. Кінцевого механізму, що з ним робити немає. Ми складаємо списки і дивимося, що є.

Як підійти практично? Щодо автомобілів, товарів, вагонів, то знаємо, як діяти. А як щодо бізнесу в цілому, ми не знаємо. Якщо РНБО і Верховна Рада напрацюють такий механізм вилучення, то так і вчинимо, працюватимемо.

‒ Чи всі місцеві «олігархи» на місці? Чи втекли за кордон?

‒ Відверто, не знаю. Моє коло спілкування, це волонтери, митники, військові, прикордонники. Бізнесмени, з якими я спілкуюсь, на місці. Багато великого бізнесу з Києва переїхало у Львів.

‒ Такі місцеві заможні особи, як Ігор Кривецький, Ярослав Дубневич, Григорій Козловський, коли були у вашому кабінеті востаннє? Тобто, прийшли запропонувати допомогу.

‒ З Григорієм Козловським бачився під час війни кілька разів, допомагає. З Ігорем Кривецьким ‒ буквально цього тижня. Він весь час перебуває у Києві. З Ярославом Дубневичем розмовляв, як тільки почалась війна.

‒ Ви ‒ людина з бізнесу. Належите до кола найбагатших людей у регіоні. Ваш батько, з огляду на вік, міг і може виїхати з України. Ви маєте рідного брата. Чи він залишається на місці? Як ваша родина переживає війну?

‒ Батькові за 60 років, але він у Львові. Нікуди не виїжджав. Брат записався у Збройні Сили України. Ще не на фронті, але це питання часу.

‒ Як ви поставились до рішення брата? Як проживаєте цей вчинок емоційно?

Важко емоційно
Максим Козицький

‒ Дуже важко. Це важко емоційно для всієї родини. Він не є військовий, закінчив міжнародну економіку. Це його рішення. Ми переконували, що мав би тут виконувати роботу, у тилу. Але це його вибір. Для мене це емоційно важко. Але він сказав, що так хоче, по іншому не може.

‒ Як ви сприйняли критику на свою адресу після ракетних обстрілів по нафтобазі у Львові, що перед цим інформували про достатню кількість пального для аграріїв? Мовляв, ворог дізнався з офіційного повідомлення про велику кількість пального.

Стараємося давати мінімум інформації
Максим Козицький

‒ Ми сьогодні стараємося давати мінімум інформації, але люди мають жити не тільки війною, мають розуміти, що ми живемо, діти навчаються, лікарні працюють, аграрії почали посівну.

Все, що подаємо, то там немає конкретних координат, місця розташування, але живемо у час, коли кожну нафтобазу, школу можна знайти по карті. Якщо жити однією війною, то не бачиш, чого ти воюєш. А ти воюєш заради майбутнього, власних дітей, власної країни. Життєві речі повідомлятимемо, але без конкретних адрес.

Кожна сирена, яка лунає, пов’язана з вильотом ракет із різних місць від загарбників. Не всі долітали. Ми піднімаємо тривогу. На щастя, Львів не часто був під ударом, але сусідні Волинська, Житомирська, Рівненська частіше. Треба бути обережним і шукати місце укриття при кожній сирені.

‒ За час війни СБУ вже затримала кілька диверсійних груп на території Львівщини. У 2014 році, ось у цій будівлі обласної адміністрації, де ми розмовляємо, група провокаторів намагалась оголосити так звану «львівську народну республіку», це було ще до подій у Луганську і Донецьку, намагались вести підривну діяльність. Які є ризики сьогодні від диверсантів, які сюди потрапляють чи присутні?

‒ Диверсійні групи присутні і СБУ відпрацьовує всі питання. Ці групи не є в активній фазі, вони себе не виявляють активно, намагаються вести розвідку критичної інфраструктури, наступних можливих ударів по об’єктах, ведуть диверсійну роботу щодо пересування людей, техніки. Це основні речі. СБУ працює у цих питаннях. Ми не знаємо планів диверсантів, можемо здогадуватись і нині відпрацьовуються окремі групи.

  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

XS
SM
MD
LG