Доступність посилання

21 Жовтень 2017, Київ 21:27

Русифікація Вірменії може погано закінчитися для Кремля


Політична карикатура Олексія Кустовського

(Рубрика «Точка зору»)

Російська мова для Російської імперії, а потім і Радянського Союзу була завжди головною зброєю й об'єднувальним чинником. Оскільки російські царі любили захоплювати чужі території, то захоплені народи зазнавали мовної та релігійної (православної) асиміляції. Здавалося, що імперська політика мала зникнути, але Володимир Путін її відновив. Черговою жертвою може стати Вірменія.

Для Вірменії, що розташована в географічній і частково геополітичній ізоляції, безробіття ‒ головна внутрішня проблема. Потік тих, хто виїжджає з країни, постійний: хтось їде на Захід, хтось хоче зберегти близькість до батьківщини і їде працювати до Росії. Днями голова Національних зборів Вірменії Ара Баблоян сміливо запитав свого російського колегу В'ячеслава Володіна: а чому вірменських водіїв не беруть на роботу, в той час як громадяни Киргизстану та Білорусі можуть користуватися своїми правами водія в Росії?

Відповідь Володіна була нехитрою: «Рішення, яке було ухвалене, дійсно, поширюється на громадян Киргизії та Білорусії (так у Росії на радянсько-імперський лад продовжують називати Киргизстан і Білорусь, схожа практика існує і щодо інших післярадянських держав – ред.), бо правила дорожнього руху громадяни цих двох країн вивчали російською мовою… Велика кількість громадян цих двох країн працює в Росії таксистами, водіями громадського транспорту і, звичайно, вони знають правила, і в роботі їм допомагає знання російської мови». Ара Баблоян, звичайно, спробував обуритися, як представник країни-члена СНД, ОДКБ і Митного союзу (останніми роками замість колишнього Митного союзу створений Євразійський економічний союз, що є глибшим рівнем інтеграції під проводом Москви – ред.), що у всіх вірменських школах російська мова викладається, забувши ще додати, що в Єревані з 1997 року працює Російсько-вірменський (Слов'янський) університет, в якому навчається 6,5 тисячі студентів.

Володін був непохитний: «Закріпіть її (російську мову) як офіційну…»

Але Володін був непохитний: «Я тоді можу сказати лише одне: закріпіть її (російську мову) як офіційну ‒ і тоді норма закону охоплюватиме автоматично й Республіку Вірменія».

Тобто голова російського парламенту відкрито наполягає на зміні Конституції Вірменії ‒ зробити її схожою, наприклад, на Конституцію Казахстану, де сказано: «У державних організаціях і органах місцевого самоврядування нарівні з казахською офіційно вживається російська мова». Або Киргизстану: «У Киргизькій Республіці як офіційна вживається російська мова». У Таджикистані російська мова названа «мовою міжнаціонального спілкування», без визначення статусу, в Білорусі закріплене положення про рівноправність російської та білоруської мов.

«Захист» російськомовних по-путінськи

Визнання російської мови в сучасних пострадянських країнах було зумовлене декількома обставинами. По-перше, ідеологічна близькість. По-друге, значний відсоток російськомовних громадян. Визнання єдиними державними титульних мов в Киргизстані, Казахстані чи Білорусі привело б до хвилювань і прямого втручання Москви, яка з появою Путіна в Кремлі не раз наполягала, що пострадянський простір ‒ зона її інтересів, і вона готова захищати права російськомовних аж до застосування сили, як це сталося три роки тому в Україні.

Плакат на мітингу проти русифікації. Київ, 2016 рік
Плакат на мітингу проти русифікації. Київ, 2016 рік

Закріпленням російської мови займаються російське МЗС, а також Міністерство оборони, як у випадку з Україною

Зрозуміло, що ці інтереси ‒ імперські, й ніякого стосунку до прав людини, демократії або до економіки вони не мають. Закріпленням російської мови займаються російське МЗС, а також Міністерство оборони, як у випадку з Україною, інші російські державні структури допомагають і сприяють, зокрема й за допомогою Міністерства освіти Росії, яке створило в 1990-х роках мережу «слов'янських університетів». Як писав старший науковий співробітник лабораторії філософії освіти ФГНУ «Інститут теорії та історії педагогіки» Тигран Маріносян, «діяльність слов'янських університетів ‒ фактор зміцнення єдиного гуманітарного та освітнього простору держав-учасниць СНД».

1 червня 2017 року набула чинності заборона водіям із неросійськими національними правами працювати в Росії. 14 липня Держдума ухвалила в третьому, остаточному читанні закон, що надає право громадянам Киргизстану, а також інших країн, де російська мова закріплена як офіційна, працювати у Росії з їхніми національними водійськими правами. Але одна проблема у висловлюванні В'ячеслава Володіна все-таки є. Вірменія ‒ мононаціональна країна, де 98,11 відсотка населення ‒ етнічні вірмени, найбільша національна меншість ‒ єзиди, яких трохи понад 35 тисяч, тобто 1,17 відсотка. Росіян у Вірменії 0,39 відсотка ‒ це трохи більше ніж 11 тисяч осіб.

Вірмени відчувають цілком обґрунтовану гордість за свою мову, одну з найдавніших на землі

У цих умовах важко говорити про мовне розмаїття ‒ тим більше, що вірмени відчувають цілком обґрунтовану гордість за свою мову, одну з найдавніших на землі, а вірменські писемні пам'ятки існують з початку 5-го століття. Всі останні століття вірмени жили серед різних народів у різних країнах, зберігаючи свою віру і свою мову. Сучасна Вірменія з'явилася на карті в результаті військової операції російської армії 1827 року, коли у Перської імперії було відвойоване Еріванське ханство, а окуповану територію генерал Іван Пашкевич назвав «Російська Вірменія». Тоді, в першій половині 19-го століття, із 110 тисяч 120 людей, що жили в ханстві, лише шосту частину займали етнічні вірмени. Зараз ситуація з етнічним складом населення кардинально інша: переважна більшість ‒ вірмени.

У результаті мовної асиміляції багато національних меншин вже давно говорять російською, втративши рідні мови

Усі останні 200–300 років вірменське населення Туреччини та Персії (тепер Ірану) благоволить Росії, вбачаючи в ній «захисника християнства» (хоча вірменське «апостольське християнство» історично має менше спільного з російським православ’ям, ніж сучасний католицизм – ред.).

Але сучасна російська політика мало чим відрізняється від радянської, коли від кожного жителя СРСР було потрібне знання російської мови. У результаті мовної асиміляції, яка була суворішою, ніж за царів, багато національних меншин лише номінально зберігали етноніми, назву свого народу. Насправді вони вже давно говорять російською, втративши рідні мови.

У результаті асиміляції чисельність водь ‒ фінно-угорського народу, корінного населення північного заходу європейської частини Росії, – із 13 тисяч 672 осіб у 1732 році знизилася до 64 людей у 2010-му. Та ж доля спіткала іжорців ‒ із 14 тисяч 500 до 266 осіб.

Звичайно, вірменам така тотальна асиміляція не загрожує, але небезпека впровадження іншої мови знижуватиме національну самоідентифікацію. Як, наприклад, безглуздо виглядають студенти Слов'янського університету в Єревані, серед яких блондини можуть бути тільки фарбованими, а навчання російською мовою зовсім не дає права на майбутню роботу, окрім володіння самим дипломом.

У перші роки радянської влади тільки дві республіки виявилися не залученими в процес мовної асиміляції ‒ Грузія та Вірменія, і то тільки завдяки вождям того часу ‒ Сталіну та Мікояну. Центральноазійські народи були змушені пережити насильницьке переведення писемності, спочатку в 1920-х роках на латиницю, а через десять років ‒ на кирилицю. В інших республіках почалася посилена русифікація ‒ в Україні, Білорусі та Молдові. Вірменія була осторонь ‒ вона, як і раніше, користувалася прихильністю Кремля. А в Грузії відбулася небувала для радянського часу подія: 1978 року в декількох містах відбулися масові демонстрації на захист грузинської мови. Після ухвалення 1977 року «брежнєвської» конституції настала черга змінювати й республіканські: в Грузії було запропоновано додати до Основного закону, що державною мовою буде не тільки грузинська, але і російська. За всієї прихильності грузинів до центральної влади, стерпіти таке знущання люди не змогли. Едуард Шеварднадзе, який правив вже тоді Грузією, злякався масовості протестів і вирішив конституцію не змінювати.

Кремль діє як бандит з великої дороги

Тепер Кремль, який, найімовірніше, розуміє, що відновлення великої імперії не вийде, вирішив підбирати залишки. Вірменія весь пострадянський час не змінювала свого «братнього» ставлення до Кремля, виконуючи всі забаганки замість затягування переговорного процесу щодо врегулювання ситуації в Карабасі. Мабуть, немає жодної структури, яку придумали в Кремлі, куди б не вступала Вірменія. Йдучи слідом за вказівкам Кремля, вірменська делегація в ООН голосує за резолюції так, як це вимагає російська. Вірменія поступово потрапила в ситуацію, коли стала проросійським анклавом на Кавказі, маючи стерпні відносини з Грузією й Іраном, ворогуючи з Азербайджаном і Туреччиною. Із зовнішнім світом Вірменію пов'язують тільки грузинські та іранські комунікації, що насправді недостатньо для розвитку економіки. Із Вірменії триває відтік населення.

У Вірменії давно формується позиція неприйняття російської політики

У цій ситуації Кремль діє як бандит з великої дороги, добиваючи «найкращого друга» неприйнятними вимогами. Можна тільки припустити, що будь-яка спроба, навіть висловлена усно, обернеться заворушеннями, від яких Москві нечисленні антиросійські акції в Єревані здадуться фестивалем жартів і посмішок.У Вірменії давно формується позиція неприйняття російської політики, особливо щодо Карабаху й озброєння Азербайджану. І хоча вірмени поки бояться відкрито говорити про необхідність якнайшвидшого врегулювання карабахської проблеми, здається, багато хто розуміє, що ізоляція країни триватиме стільки, скільки захоче Кремль.

Активісти протестують у Єревані проти візиту президента Росії Володимира Путіна та членства Вірменії в Митному союзі. Єреван, 2 грудня 2013 року (ілюстраційне фото)
Активісти протестують у Єревані проти візиту президента Росії Володимира Путіна та членства Вірменії в Митному союзі. Єреван, 2 грудня 2013 року (ілюстраційне фото)

Москва хоче «продовження банкету», організованого ще самозваним «государем всієї Русі» Іваном III Васильовичем, засновником процесу «збирання земель», і його онуком Іваном IV Васильовичем Грозним, основоположником асиміляції народів Поволжя й Астраханського ханства, походів проти Швеції та Кримського ханства. Династія Романових продовжила традиції «збирання», окупації сусідніх територій і асиміляції захоплених народів. З точки зору начитаного російського обивателя, Вірменія, як і раніше: є такою, якою її назвав генерал Іван Пашкевич ‒ «Російською Вірменією», а тому В'ячеслав Володін ‒ тільки послідовник таких поглядів і провідник імперської політики.

Майбутнє Вірменії залежить від неї самої: посварившись із сусідами й провівши етнічну чистку в Карабасі, Єреван має небагато шансів повернутися до списку країн із демократією, що розвивається. У Кремлі про це знають, і приниження Конституції Вірменії ‒ лише невелика ремарка, яка може бути початком якогось нового російського плану. Чи стерплять у Вірменії ‒ питання відкрите.

Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG