Доступність посилання

ТОП новини
06 липня 2020, Київ 13:00

«Ми повинні завжди розуміти, хто є свій, а хто чужий. І кого не можна кидати» – художниця Дарія Марченко із самоізоляції в Індонезії


Художниця Дарія Марченко на тлі своєї роботи

На карантині в Індонезії опинилася Дарія Марченко – всесвітньовідома українська художниця (пам’ятаєте портрет Путіна, створений із гільз, привезених із Донбасу, і названий «Обличчям війни», який показували кілька років тому по всіх провідних телеканалах світу?):

Скріншот із заголовками статей про «Обличчя війни»
Скріншот із заголовками статей про «Обличчя війни»

Дівчина – не лише митець, вона мандрівниця із 70-ма країнами за плечима. Коронавірус застав Дарію наприкінці 9-місячної подорожі Азією. На щастя, вона була не сама у цій подорожі, а отже, самоізоляцію проходить разом із близькою людиною і навіть займається улюбленою справою. Однак, на величезній відстані від дому дівчина зіштовхнулася з тими моментами, які її дуже розчарували. Про все це Дарія Марченко поділилася з Радіо Свобода по телефону із далекого континенту, коли зв’язок ламався кілька разів.

Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:15:29 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ


– Як і чому ви опинилися в Індонезії?

– Коли минулого разу я переховувалася від росіян і мене не було в країні майже два з половиною роки, я зустріла своє кохання. Це – мій хлопець, він мексиканський доктор, який прийшов мені на допомогу у скрутний фізично час, врятував мене фізично і психологічно. Він поїхав до мене в Україну, і потім ми вирішили подорожувати Азією, «зробили» одинадцять країн азійських і останнім пунктом нашим була Індонезія. Ми побачили перший спалах коронавірусу, коли все починалося в Китаї, ще був Лаос, потім ми ще були в Камбоджі, а потім, уже в Малайзії, ми зрозуміли, що це все серйозно.

Ми втекли в Сінгапур, тоді ще ніяких випадків там не було, але потім дізналися, що вже почалися випадки й там, ми втекли на Філіппіни, витримали там самостійний карантин два тижні, і потім втекли в Індонезію. За тиждень до того, як ми повинні були розлітатися по своїх країнах ненадовго, наші квитки «згоріли», і ми не встигли потрапити до наших країн. У нас були вже куплені квитки по всьому нашому маршруту і ми не встигли.

– Як довго ви вже в Індонезії?

– Саме тут ми вже два з половиною місяці, і зараз я вивчаю з моїм нареченим медицину, працюю над паралельним проєктом, який допоможе мені розглянути деякі психологічні моменти, притаманні людській сутності. Хочу зануритися у це глибше і хочу побачити деякі аналогії не в соціальних тенденціях, як ми раніше робили, але й на рівні тіла, на рівні природи. Запитати у самої природи, чому в нас відбувається агресія, любов – певні почуття та рефлексії.

Ізоляція – не зовсім ізоляція

– Кажуть, що коли людина перебуває в самоізоляції, то через те, що вона постійно наодинці зі своїми думками, вона нібито переосмислює своє життя. Чи з вами таке щось сталося?

– Ви знаєте, ця ізоляція для мене не ізоляція. Тому що моя ізоляція була, коли я два з половиною роки не могла повернутися до своєї країни, і я була сама. Зараз я не сама. Зараз біля мене людина, яка мене кохає, яка мене підтримує і вчить чомусь набагато більш важливому, аніж пріоритети, в яких зараз загубилося суспільство, як мені здається.

Дарія й Едуардо перед воротами храму Балі
Дарія й Едуардо перед воротами храму Балі

Мій хлопець – лікар, він також практикує хірургію, і я бачу приклад людини, яка кожного ранку йде рятувати людей. Тоді виникає зовсім інший пріоритет, коли ти бачиш таке інше життя. І це мені здається дуже доречною відповіддю вам: переосмислення, яке в мені відбулося тоді, в Мексиці, коли я порівняла це життя – життя лікаря – з життям, наприклад, митця, якому доводиться, незважаючи на свої позитивні наміри, незважаючи на великі задуми, все видавати назовні.

Митці ведуть складну боротьбу зі своїм еґо, зі своїми амбіціями, тому що ми дуже хочемо показати те, що відбувається у нас всередині. Це і є сенс нашого життя. Так? І ось я побачила зовсім інший світ, у якому мовчки кожного дня рятують людей, і я в цьому світі побачила деякі сенси, якими б я хотіла поділитися в жанрі філософського символізму, але вже занурюючись у те, що нам підказує сама природа.

Творчість

– Винести це у свою творчість, чи робити щось інше?

– У нас уже є серія видатних людей світу, ми продовжуємо над нею працювати. У нас є в задумі декілька портретів, ми будемо продовжувати працювати з цим. А це ще народився такий паралельний проєкт, в якому ми будемо ще розглядати інші месиджі.

– «Ми» – ви маєте на увазі вас і Даніела Ґріна?

– Так, я маю на увазі мене і Даніела Ґріна.

– Ви будете з ним далі працювати над цим новим проєктом?

– Із портретами ми плануємо працювати разом. А проєкт із медициною – за мною. Ми звикли розглядати медицину лише, як спосіб допомогти собі. Тобто ми розглядаємо якісь процеси для того, щоб використати їх у практичний спосіб. А мені хотілося б їх розглянути за допомогою філософії, мабуть так.

– Це буде відображено в ваших творах?

– Так, це буде серія картин, яка буде мати дуже цікавий набір спостережень зі світу внутрішнього.

– Як виглядає ваш день? Чи ви виходите з будинку? Чи маєте можливість піти на свіже повітря чи поплавати, чи мусите постійно сидіти вдома? Як це взагалі фізично виглядає, коли людина опинилася на відпочинку, але ось в такому статусі?

– Якщо чесно, то все не дуже сильно відрізняється від мого життя загалом, тому що я мандрую дуже багато і дуже довго. Наприклад, ця подорож у нас уже відбувається впродовж дев’яти місяців. Єдине, що ми трохи не розраховували, і все це на нас звалилося наприкінці нашої подорожі, але я завжди працюю в дорозі. В активній дорозі я знімаю, у мене дуже багато фотографій. Я привожу цілі терабайти з деякими матеріалами, якими користуюся пізніше у своїй творчості. Також ми знімаємо програму, яка буде скоро на ютубі, можливо, але тоді, коли захочу.

Також я працюю над ескізами, працюю над книгою, тому процес не припиняється. Все, як завжди. Ми зрозуміли, що це надовго. Ми не могли взяти квитки за нормальною ціною. Коли ми вже вирішили роз’їжджатися – тоді туристичне агентство мені запропонувало якісь там бісівські суми, це 6 чи 7 тисяч доларів за квиток – за один! І Катар Airlines, у них був лише бізнесклас за 5 тисяч доларів… Тому ми вирішили, що можемо трохи «поізолюватися» краще тут на ці гроші. У мене день починається з запливу, потім ми готуємо їжу, а потім я працюю весь день. Це мій день такий.

Дарія і Едуардо в Сингапурі
Дарія і Едуардо в Сингапурі

Як потрапити додому?

– Скоро відновляться рейси. Багато компаній уже оголосили про те, що відновлюють авіасполучення, хтось із 21 червня, хтось із 1 липня. Як ви далі плануєте, куди збираєтеся їхати – чи повернетеся в Україну, чи кудись інде?

– Це буде, по-перше, залежати від того, що буде відбуватися в самій Індонезії, бо ж тут теж не все так гарно. Так, я знаю, що в аеропорт випускають, але деякі дороги тут перекриті. Коронавірус уже з’явився і на цьому узбережжі. Але загалом ми потрапили в ситуацію, коли перекрили кордон українці, для мене це незрозуміло, чому вони повинні були це зробити для своїх, перекрити рейси з людьми, які поверталися до України, додому.

Евакуаційний рейс Україна запропонувала за 1040 доларів на особу. Не дивлячись на те, що люди «прогоріли» на своїх квитках за провиною держави. І не дивлячись на те, що звичайна вартість із Балі не була вищою, ніж 400 доларів! Тобто, подружжю з дитиною потрібно після місяців виживання знайти звідкись три з половиною тисячі на «евакуацію»…

У мене особисто все залежить не від того, чи відкриється український простір, бо вони зараз не впускають іноземців, а буде залежати від того, коли відкриється кордон і до України, і до Мексики. Мій коханий не відлетів до Мексики, хоча він міг це зробити, він мене не кинув. Авжеж, і я його не кину.

Індонезія
Індонезія

Імунітет

– Як ви сприймаєте той досвід, який отримали від такої, можна сказати, навіть абсурдної ситуації, в якій опинилося багато людей через цей вірус…

– Я бачу в цьому негатив. У мене особливе сприйняття цієї ситуації. От я вам приведу приклад: що таке імунітет? Це здатність організму сприймати себе цілісно. Це здатність реагувати на проблематику, яка є в різних частках тіла, і висилати свої клітини на допомогу – і я не бачу різниці між клітинами і літаками.

А той факт, що країна так легко кидає своїх за бортом, для мене, як для мандрівника (я завжди себе сприймала українкою, і навіть коли ризикувала в своїй творчості життям, і я, і Даніель, я думаю, він би приєднався до мого такого вислову, ми сприймали себе частиною України і сприймаємо, не дивлячись на те, де ми перебуваємо), і от такий лакмусовий папірець, яким виявився цей вірус, Україна не витримала…

Про це свідчить і реакція чиновників на перебування українців за кордоном, коли по телевізору розповідають, що «ви не повинні були їхати, а чому вас повинні витягувати?». Я все одно не можу летіти через коханого, але мене таке ставлення до співвітчизників дуже бентежить. Дехто замислюється про сенс свого майбутнього в цій країні. Люди – розумні, активні, кращі – міркують про те, чи потрібні вони своїй державі! Це головна проблема – ми втрачаємо мозок, ми втрачаємо імунітет!

Навіть, якби я захотіла трохи «погудіти в Амстердамі» декілька днів, ви маєте мене витягувати, а не кидати, тому що я клітина одного організму – якщо організм не рятує свої клітини, це вже не дуже добрий дзвоник щодо цілісності цього організму чи щодо імунітету цього організму.

А якщо сприймати це в порядку атаки, тому що саме зараз, коли у нас іде війна, і атакує нас ворог, нас атакує інша держава, і ми можемо сприймати це як вірус – то коли в держави немає гарного імунітету, ми повинні завжди розуміти, хто є свій і хто чужий. І кого не можна кидати. Без імунітету ми не зможемо здолати ніякого вірусу.

Не кидати своїх

Китайці писали про це в своїх чатах. Вони сказали після нашої новосанжарської ганьби про те, що цю націю легко завоювати, «тому що вони дуже легко кидають своїх».

Ось, наприклад, Німеччина дуже гарно проаналізувала фашизм свого часу. А ми всі гріхи скинули на «КГБ» і не проаналізували в собі цю нашу тенденцію постійно шукати когось крайнього. Ми не відкинули від себе отаку рису. Ми не переосмислили наші мільйони доносів, написаних нами самими на своїх сусідів.

Я знаю дуже багато людей, які опинилися в дуже кризовій ситуації. Люди в Індії, наприклад, збирали харчі по різних селах, бо там були закриті крамниці, і людей, особливо білих, били палицями і викидали з готелів. І знаю також, на Шрі-Ланці мої друзі не могли себе прогодувати, їх шріланкійці годували. І треба розуміти, що в тропіках, наприклад, люди, які залишилися – тут немає такого поняття як «переночувати на лавочці», як це у Києві можливо. Тут дірки від змій такі, знаєте, на долоню. Тому це неможливо. І москіти.

Мандрівники відкриті до світу

Я знаю, що дуже багатьох морально «добило» внутрішньо те, як українці реагували на такий стрес людей, які залишилися поза човном. І от мені дуже хотілося б вірити в те, що такого більше не буде, і що ми почнемо бути більш відкритими до світу.

Мені здається, що цей коронавірус – це гарна така відповідь природи на відсутність милосердя в людях загалом


Що таке, наприклад, мандрівники? Я розумію, що зараз дуже багато мандрівників опинилося в такій ситуації. Ми перші під ударом у такій ситуації. Але мандрівники – це люди, які привозять нові технології, нові бізнеси, нові духовні практики, тобто, це люди, які привозять щось нове.

І мені дуже хочеться вірити в те, що Україна йде у напрямку, відкритому до світової спільноти. Мені здається, що цей коронавірус – це гарна така відповідь природи на відсутність милосердя в людях загалом.

Милосердя

Я дуже сподіваюся, що українці зрозуміють, що ми всі є клітинами одного організму


От, наприклад, коли вірус з’явився в Китаї, ніхто не реагував, ніхто не закривав кордони, ну що там – люди помирають у Китаї. Потім це прийшло в Європу, так само країни досить довго не реагували на чужу біду. Мені здається, що цей коронавірус, по-перше, показує людям дорогу до повернення до якихось більш базових пріоритетів, до людяності, до милосердя. Це те, чому він повинен нас навчити, тому що саме відсутністю милосердя і співчуття цей вірус скористався. І я дуже сподіваюся, що українці зрозуміють, що ми всі є клітинами одного організму. Я ще досі сподіваюся, що ми всі пливемо в одному човні, і що ми – один цілий організм, що ми будемо це розуміти і будемо це культивувати.

Дарія Марченко на тлі своєї роботи
Дарія Марченко на тлі своєї роботи

Тому що, знаєте, от в Азії, наприклад, куди не ступи, скрізь культурні пам’ятки нагадують про деякі ментальні основи, і я вважаю, що Україна теж повинна стати на шлях таких, знаєте, пам’яточок, як у Сінгапурі. Там скрізь усім розповідають про екологію, взаємну любов і повагу, про те, як треба робити, про те, як не треба робити. А зараз ці пам’ятки, які нам залишає собою коронавірус, вони, як на мене, дуже важливі для людства і для України в цілому.

  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможець міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редактор і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні», «Свобода за тиждень», випусків новин. Багато працює над рекламою передач.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG