(Рубрика «Точка зору»)
Президент Франції Емманюель Макрон оголосив, що під час свого візиту до Китайської народної республіки 4-5 квітня він, зокрема, вимагатиме від Бейцзіна (Пекін, буквально: «північна столиця» – ред.) «чинити тиск на Росію» для зупинки агресії проти України.
Чимало українських оборонців на фронті завдовжки 1200 кілометрів звернули увагу на це повідомлення, адже йдеться про перспективу припинення бойових дій. Новина з Парижа знайшла відгук у серцях сотень тисяч українців на батьківщині і в тимчасовій еміграції: це їхні діти й онуки, брати і сестри відбивають ворога, щоденно ризикуючи життям.
А раптом Макронові вдасться його задум? Раптом знайде чарівне слово для «товариша Сі»?
І дійсно, чому б не повірити? Звідки сумнів?
Сумнів, насамперед, через спогади про попередній катастрофічний результат французької дипломатії.
Пам’ятаємо, як за лічені дні до віроломного широкомасштабного нападу Росії на Україну, Макрон приїжджав до Москви у лютому 2022 року, щоб відмовити Путіна від війни.
Уся міжнародна демократична спільнота, і, зрозуміло, українська громадськість, застерігали французького очільника від цієї поїздки. Знаючи добре кремлівського диктатора, не вірили і у найменший успіх. І не помилилися.
Крім брехливої довгої і публічної нотації Макрон отримав ще й демонстративне приниження – його посадили за довжелезний стіл на неймовірній відстані від Путіна.
Чи маємо ми після цього підстави сподіватися, що вплив французького президента на китайського вождя більший, ніж на російського?
Франція – помітний інвестор в економіку Китаю?
Так, Франція залишається помітним інвестором у китайську економіку. У Піднебесній чимало міжнародних французьких компаній за якими – новітні технології, якісний менеджмент. Але товарообіг – незначний і від’ємний для Парижа: близько 27 млрд.дол експорту і майже 50 млрд.дол. імпорту в 2022 році.
Товарообіг Німеччини з КНР, приміром, майже втричі більший від французького , а у Сполучених Штатів – майже вдесятеро. І ті, й другі і умовляли, і застерігали Бейцзін щодо московської агресії усіма можливими методами. Не допомогло. Рашисти не зупиняються.
Погано умовляли? Чи може Росія не боїться китайського командного голосу?
Схоже, справа в іншому.
Російська агресія виявилася абсолютною несподіванкою для китайської влади, а заступника міністра закордонних справ КНР, що відповідав за зв'язки з РФ, звільнили за нездатність передбачити такий розвиток подій.
Замість надійного економічного донора і політичного підспівувача в Бейцзіні зараз мають справу з ізольованою країною та занепадаючою економікою.
В КНР би заплющили очі на агресію, якби вона пройшла швидко і успішно. Але реальна тривала війна, та ще й з перспективою нищівної поразки сателіта їх не влаштовує. Отже можна припустити, що упродовж свого нещодавнього візиту до Москви товариш Сі таки тиснув на кремлівського керманича щодо пошуків адекватного виходу з халепи.
Як бачимо, безрезультатно.
Тому сподівання, що Макронові вдасться те, чого не досягли канцлер Шольц, президент Байден і товариш Сі, виглядають явно перебільшеними. Диктатор у Кремлі і його оточення – одержимі війною, і вплинути на них, здається, можна лише вогнем і мечем, чим і займаються зараз Збройні сили України.
Тоді для чого ж Париж продукує такі голосні оголошення, райдужні перспективи?
Мабуть для власних громадян, які останнім часом не дуже задоволені своїм президентом і його урядом через неоднозначну пенсійну реформу. Єлисейському палацові хочеться створити у французького виборця ілюзію власної міжнародної впливовості на тлі зменшення внутрішнього авторитету.
Що ж до України, яка веде щоденну боротьбу не на життя а на смерть, то тут вдячні за будь які дії, які здатні пришвидшити перемогу над ворогом. Звичайно, найкращим способом цього досягти є швидке і якісне постачання найсучаснішої зброї, від літаків до снарядів, гуманітарки, фінансів.
Франція робить свій внесок, за що їй щиро вдячні українці, навіть якщо він уп’ятеро менший, ніж від Британії, утричі менший, ніж від Канади, чи удвічі, ніж від Польщі.
То чи варто президентові Макрону витрачати зусилля для умовляння китайської влади? В усякому разі не зашкодить. А там, дивись, переконавшись у безплідності риторики, активніше візьметься за матеріальну частину.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
