Ветерани «правого крила», Мінвет та Bellingcat: що треба знати про цей скандал

Київ – Кілька тижнів тому журналісти Bellingcat опублікували статтю про вплив вихідців із ультраправих організацій на сприйняття ветеранського руху та безпосередньо на діяльність Міністерства ветеранів. Згадали візит прем’єра та профільної міністерки на концерт групи «Сокира Перуна». Її творчість критикували свого часу в Українській гельсінській спілці з прав людини, вбачаючи у її текстах заклики до геноциду. Також у статті Bellingcat перерахували деякі заходи за участі перших осіб держави та іноземних дипломатів, у яких також брали участь ветерани «правого крила». За це Bellingcat наразився на критику з боку нинішніх та колишніх урядовців. Хто має рацію у цій суперечці, з’ясувало Радіо Свобода.

Стаття «Чому міністерство ветеранів співпрацює з ультраправими та чим це може обернутися для США» – це один із низки матеріалів проєкту Bellingcat про праворадикальні рухи України, Вірменії та Киргизстану, про який раніше писало Радіо Свобода.

Цього разу автори торкнулись теми зв’язків окремих ветеранських ініціатив (зокрема, у тексті йдеться про об’єднання «Рух ветеранів України») із ультраправими рухами та висловили припущення, що ті мають значний вплив на український уряд, зокрема, Міністерство ветеранів, отримують від них фінансування і публічну підтримку.

Одним із наведених прикладів у матеріалі – участь прем’єр-міністра Олексія Гончарука, міністерки ветеранів Оксани Коляди та двох її заступників у заході Veterans Strong, одним з організаторів якої був «Рух ветеранів України» і де виступала скандальна «Сокира Перуна».

Олексій Гончарук майже одразу відмежувався від організаторів заходу, заявивши, що прийшов туди долучитись до благодійного збору коштів на шпиталь, про хедлайнерів вечора не знав, а людиноненависницьких ідеологій не розділяє.

«У будь-якому випадку, це не справа глави Уряду – диктувати нашим захисникам, яких пісень співати. Водночас, щоб не було жодних питань: я не поділяю жодної людоненависницької ідеології – ані нацизму, ані фашизму, ані комунізму», – написав він у фейсбуці.

Оксана Коляда, у свою чергу, написала, що «так зване розслідування є нічим іншим як брехнею, маячнею та маніпуляціями», хоча, принаймні, її присутність на згаданому концерті підтверджується її ж постами у соцмережах: міністр публікувала як фото і відео із заходу, так і його анонс, де вказані музиканти, виступ яких планувався.

Пізніше у відповідь на запит Радіо Свобода у Міністерстві ветеранів пояснили: «Оксана Коляда не була знайома з репертуаром груп, які значились у розкладі вечірки. Також вона не обізнана так глибоко в діяльності групи «Сокира Перуна», аби знати, хто в гурті є фронтменом. Оксана Коляда не відвідувала саме концерт гурту «Сокира Перуна». Вона відвідала вечірку, на якій був музичний супровід у виконанні різних груп, зокрема й вище зазначеного гурту».

Що ж до впливу правих рухів на міністерство через громадські ради, у відповіді зазначили, що ці ради формувалися через рейтингове голосування, тож «приналежність чи не приналежність тих чи інших членів ГО «Рух ветеранів України», «Ветеранське братерство» та «Спілка ветеранів війни з Росією» не була визначальним фактором при формуванні Громадської ради та Ради ветеранів».

За цими даними, було зареєстровано 185 кандидатів до складу ради, 154 подали відповідні документи.

«Відбулись установчі збори та інтернет-голосування, в якому взяла участь рекордна кількість мешканців України і за результатами якого було обрано 35 членів Громради.Члени Ради ветеранів обирались від областей на загальних зборах ветеранських спілок та організацій, які проводились в кожній області», – мовиться у листі від Міністерства ветеранів.

На статтю відреагувала і попередня керівниця Мінвет, а нині депутатка від «Європейської солідарності» Ірина Фріз, звинувативши Bellingcat (групу журналістів-розслідувачів, відомих в Україні, насамперед, розслідуваннями причетності Росії до збиття МН17, – ред. ) у тому, що туди «інфільтровані люди з ФСБ РФ».

«Інакше я не можу пояснити для себе координованість роботи з російським ресурсом The Іnsider, що контролюється Луб’янкою. «Фашисти в Україні» – це виключно російський наратив, яким вони годують інформаційний простір з часів Революції гідності. 16 матеріалів про неонацистів в Україні від Беллінгів, у той час, як Європа кишить агентами впливу Росії на всіх щаблях влади й майже у всіх країнах, – на мій погляд, дуже вдала спроба відвести погляд світової громадськості від справжніх проблем та загроз. Як каже відомий російський пропагандист: «Збіг? Не думаю». Тому я переконана, що керівництву Беллінгів слід уважніше придивитися до власних контриб’ютерів, тим більше, що серед них багато людей з російськими прізвищами», – написала вона.

Що ж до суті питання, описаного у статті, Фріз зазначила, що за шість років війни у ній з українського боку взяли участь більше 360 тисяч бійців, і серед них є люди з різними поглядами.

«Їхні патріотизм та зусилля щодо захисту України, самопожертва – це те, що визначає моє ставлення до них. Їхні ідеологічні переконання, допоки вони не порушують закон – це їх особиста справа», – написала колишня міністерка.

У Bellingcat відреагували відкритим листом, у якому назвали звинувачення Фріз безпідставними.

«Занепокоєння щодо українських ультраправих, які не мають підтримки людей, але відіграють неабияку роль у низці урядових органів, є життєво важливим для подальшого розвитку українського громадянського суспільства і новостворених міністерств», – йдеться у їхній заяві.

Радіо Свобода звернулося у фейсбуці до депутатки від «Голосу», а раніше – координаторки «Юридичної сотні» Лесі Василенко, також згаданої у статті, але та на момент публікації матеріалу не відповіла.

Що кажуть у «Русі ветеранів України»

Тим часом, голова «Руху ветеранів України» Євген Турчак у коментарі Радіо Свобода заперечив, що їхнє об’єднання є праворадикальним. За його словами, воно включає представників ветеранських організацій з різних регіонів і має на меті розробку спільної стратегії розвитку та полегшення комунікації колишніх військових і держави.

«Це трохи неправда, що «Рух ветеранів України» – це праворадикальна організація, і що очолює її «Азов». Тому що представник «Азова» там – тільки один (Дмитро Шатровський – ред.), і то не Нацдружин, а дійсно воював в «Азові» три роки, тобто він один із нас усіх. Тобто це якась маніпулятивна стаття, я думаю, зовсім не рівень розслідувань Bellingcat, якась замовна тема», – сказав він.

Припущення про ультраправі погляди Дмитра Шатровського Турчак також заперечує.

«Він навіть не націоналіст, не те, що радикал. Я не кажу про весь азовський рух, тому що я з ними мало спілкуюсь, крім Білецького, звичайно, з яким ми перетинались на війні. Шатровський просто відповідає за ветеранів, що звільняються з батальйону «Азов», захищає їхні соціальні права. Звичайний ветеран, такий, як всі ми. І Bellingcat пише, що той займає одну з лідерських позицій, але це не так», – зауважує він.

Що кажуть експерти

Дослідник праворадкальних рухів, аналітик правозахисного центру Zmina В’ячеслав Ліхачов поділився з Радіо Свобода своїми міркуваннями щодо викладеної у статті інформації:

– Складно заперечувати або ставити під сумнів матеріал, викладений в статті-розслідуванні Bellingcat. Викладені факти однозначно свідчать про колосальний вплив, який мають представники ультраправих ветеранських організацій. У країні працюють сотні ветеранських організацій (формально існують, я вважаю, тисячі). Тільки у моєму районі Києва діють більше 40 таких організацій.

Складно заперечувати, що ветеранські групи, що мають явні і тісні зв'язки з ультраправими угрупованнями, не просто непропорційно представлені у Громадській раді Міністерства у справах ветеранів і в Раді Ветеранів, але тотально домінують в них. Факт відвідування прем'єр-міністром вечірки, організованої за підтримки Міністерства ультраправими групами, на якій виступав гурт, відомий своїми піснями із расистськими текстами, красномовно свідчить про те, що виключно Міністерством вплив ультраправих на владу не обмежується. Навіть символічні сигнали, такі як участь на зустрічі з президентом, ведуть до суспільної легітимації ультраправих політичних груп.

Втім, мова йде не тільки про символічний ресурс, а й про цілком конкретний матеріальний: ультраправі ветеранські структури отримують значне державне фінансування (Радіо Свобода порівняло дані про фінансування у 2019-му проєктів ветеранських організацій від Мінвет та перелік згаданих організацій у матеріалі Bellingcat і виявило один повний збіг – йдеться про проєкт дослідження на понад 715 тисяч гривень щодо юридичної обізнаності ветеранів та тренінгів для них від «Спілки ветеранів війни з Росією», яку пов’язують з С14 і представник якої входить до «Руху ветеранів України», водночас, Bellingcat наводить також дані від Держслужби у справах ветеранів про фінансування кількох проєктів «Ветеранського братерства», але цих проєктів у списку, наданому Радіо Свобода Міністерством ветеранів, немає, – ред.)

– Водночас, в уряді назвали статтю маніпулятивною. Наскільки ви погоджуєтесь із аргументами, які наводяться з цього приводу?

– Кумедно, що керівництво (нинішнє і колишнє) профільного міністерства відреагувало саме так, як припускали автори розслідування. Висновки статті повністю базуються на викладених у статті фактах. Ірина Фріз навіть не намагається ці факти спростовувати, тому що це марно. Замість цього вона вдалася до настільки ж лицемірної, як і неефективної тактики безглуздих звинувачень у роботі на Москву. Твердження про те, що «в структуру Bellingcat інфільтровані люди з ФСБ РФ» просто сміховинно – досить згадати, скільки розслідувань про участь російської армії в агресії проти України провів Bellingcat.

Єдине, в чому можна погодитися з Іриною Фріз – це у необхідності роботи з усіма ветеранами: з усіма сотнями тисяч учасників бойових дій, а не з жменькою активістів праворадикальних рухів. А ось із тим, що їхні політичні погляди не мають ніякого значення, погодитися складніше.

Не просто допускаючи до роботи, а віддаючи суспільно-консультативні структури під повний контроль певним політичним групам, або формально неполітичним організаціям, які реально тісно пов'язані з політичними партіями, держава не може ігнорувати ідеологію і діяльність цих політичних груп. Те ж, можливо, навіть більшою мірою, стосується і державного фінансування. Якщо на ці потреби йдуть гроші, отримані від міжнародних спонсорів, такий стан речей виправдано може викликати здивування з боку останніх. Утім, навіть якщо ультраправі структури отримують фінансування від українських платників податків, це теж викликає запитання.

– Наскільки ультраправі організації або вихідці із них мають вплив у ветеранському середовищі загалом, на вашу думку? Чи дійсно можна говорити про якийсь розкол?

– Я б не сказав, що мова йде про якийсь розкол. Заснована на персональному досвіді солідарність та патріотизм – сильні у ветеранському русі. Інша справа, що багато ветеранських груп – мабуть, переважна більшість – не намагаються «проштовхнутися» до держави і не претендують на доступ до її ресурсів, працюючи на рівні «грассрутс-ініціатив».

Серед ветеранів поширене роздратування тим, що хтось спекулює на соціальному капіталі ветеранського руху, конвертуючи його у власний політичний капітал і експлуатуючи державні ресурси. Іншими словами, ветеранів швидше дратує саме по собі прагнення певних груп отримати політичні дивіденди від експлуатації загального ветеранського соціального капіталу, ніж ідеологія конкретних груп, успішних в подібних інтригах.