В одному з геріатричних закладів Дніпра мешкає понад 80 переселенців з «гарячих» точок України. Здебільшого – з Донеччини й Луганщини. Люди бажають бути ближче до дому й одразу, коли буде безпечно, повернутися до рідних осель. А втім, на малій батьківщині житло вціліло далеко не в кожного. І їхнім єдиним домом поки лишається соціальний заклад у Дніпрі.
Ця установа досить велика – має два п’ятиповерхові корпуси загальною площею 20 тисяч квадратних метрів, перебуває тут близько 600 людей. Здебільшого літніх, самотніх і з інвалідністю. Один із корпусів повністю відремонтований, натомість, у другому роботи лише планують.
Напередодні Нового року проєкт Радіо Свобода «Ти як?» завітав до геріатричного закладу, щоб побачити, як тут живеться переселенцям, які подекуди втратили все.
«Тут є лікарі, а найголовніше – тренажери»
68-річна Валентина Остапова – із селища Нью-Йорк, що у Бахмутському районі Донецької області. До повномасштабної війни пенсіонерка жила в однокімнатній квартирі п’ятиповерхівки разом із трьома кішками. Жінка також доглядала за сімома бездомними тваринами на вулиці. Через котів, говорить вона, навіть після початку обстрілів вирішила залишатися вдома. Разом з сусідами ховалися у підвалі.
«Харчі були, але газу не було. І треба було готувати все на вогнищі, на вулиці. Поряд дитсадок розбомбили, школу розбомбили», – згадує переселенка.
Під час одного з обстрілів у жовтні 2022-го Валентину, яка була вдома, вдарило вибуховою хвилею. Жінка сильно забила хребет – і відтоді її руки втратили рухомість. Лікарів у селищі під вогнем уже не було – і вже тоді вона наважилася на евакуацію.
Військові привезли Валентину до Дніпра. Після кількох місяців у лікарні жінка опинилася в геріатричному пансіонаті. Тут вона активно бореться за своє одужання: ходить на лікувальну фізкультуру та масажі.
Повернуся і перше, що зроблю, – вікна. Їх повибивало вибуховою хвилею, треба новіВалентина Остапова
«Поки не можу нікуди поїхати й через руки – мені треба займатися, розробляти їх. Тут є лікарі, а найголовніше – тренажери. Поки тримаюся. Головне, що тут немає обстрілів, що не треба бігти рятуватися в підвал. Дуже хочеться додому, якби обстріли Нью-Йорка закінчилися – зразу б. Повернуся і перше, що зроблю, – вікна. Їх повибивало вибуховою хвилею, треба нові», – говорить переселенка.
«Ставлення дуже добре. Палата велика, чиста, світла, санітарна кімната теж. Я в палаті разом з трьома жінками, одна з них – лежача», – каже вона.
«Бомба впала в наш під’їзд»
65-річна Олена Пономарьова евакуювалася з Вугледару Донецької області. Місто, де вона прожила понад 30 років, зараз під щільними обстрілами й перетворилося на руїни. На п’ятий день повномасштабної війни російські війська розбомбили їхню лікарню, тоді загинули кілька людей, згадує Олена. А 17 квітня авіабомба влучила прямо в її багатоповерховий будинок. Жінка з лежачою після інсульту 83-річною матір’ю були вдома, їх привалило дверима, вижили, каже, дивом.
Нашого дому немає – всіх чотирьох під’їздів. Все там лишилося, і фотографії…Олена Пономарьова
«У нас дев’ятиповерхівка, чотири під’їзди. Бомба впала в наш під’їзд. Ми жили на третьому, а вона влучила в шостий, але в інший стояк. Повипадало все – вікна, двері. Нас з мамою по голові вдарило дверима дуже. Ми не планували виїжджати – нас лишалося двоє на під’їзд, з лежачою людиною важко – не було хліба, за гуманітаркою не вибіжиш, не кинеш її. Але коли це сталося – приліт, під’їхали волонтери й вивезли нас до Дніпра. Встигли взяти лише мамині підгузки і змінну білизну. А це квітень, холодно… Пізніше ми дізналися, що в наш будинок іще були влучання. Нашого дому немає – всіх чотирьох під’їздів. Все там лишилося, і фотографії…», – каже жінка.
У двомісній кімнаті в Олени з мамою чисто й затишно, але стіни й стеля видають – ремонт тут тільки очікується. Є холодильник і телевізор. Олена каже: у пансіонаті вони з мамою більш як рік. Ці новорічні свята будуть другими, які вони зустрінуть тут.
«Та це – рай у порівнянні з розбитим домом. Ми обидві – пенсіонерки. Платимо 75% від своїх пенсій. На руки отримуємо по 25%: я – 2 300 гривень, мама – 930 гривень. Плюс як переселенки отримуємо ще й по 2 тисячі виплат. На необхідне вистачає, на ліки. А саме лікування – мама лежала в лікарні з нирками – то пансіонат оплачував. Годують нормально: не домашнє, але добре. Все добре – і хліб, все. Постіль міняють, хороший персонал», – каже вона.
Мрій на новий рік особливо немає. Лише – мир. І здоров’я – для мами й для себеОлена Пономарьова
Пропонували в пансіонаті їй й психологічну допомогу, ділиться Олена, однак вона скористатися не захотіла. Переживає війну, як уміє, самотужки:
«Приїздили дівчатка-психологи, але я не зверталася. Думаю: а хто мені допоможе? Мені квартиру ніхто не поверне. Спочатку плакала весь час, не могла це прийняти, треба самій це пережити. Вранці прокинуся, зразу, перша думка: нема квартири. Після завершення війни нам тут дозволять бути місяць, усього лише місяць, а потім треба десь їхати. Міста у нас немає і дому немає. Невизначеність… Мрій на новий рік особливо немає. Лише – мир. І здоров’я – для мами й для себе».
Умови проживання
Заклад, який наразі прихистив понад 80 евакуйованих із зони бойових дій та ще кілька сотень самотніх, літніх та маломобільних дніпрян, був збудований майже пів століття тому, каже керівник закладу Олег Кондрашевський. Тоді його створювали як будинок-інтернат для осіб з інвалідністю – з пандусами, спеціальними ліфтами, кімнатами, пристосованими для людей з труднощами пересування.
Зараз, каже, уже дещо застаріло. Так, нещодавно в пансіонаті замінили один з підйомників, зробили його зручнішим для пожильців і персоналу.
Установа почала приймати переміщених з «гарячих» точок у перші дні повномасштабної війни. Працювали як переселенський хаб.
«До нас привозили людей з Харківської області, Луганської, Донецької, прямо з-під обстрілів. Іноді – в чому були, без документів. У нас вони перебували декілька днів – поки міжнародні волонтери, зокрема з Литви, формували групи й автобусами вивозили людей до себе в країни», – згадує він.
Керівник пансіонату говорить, переселенці, які лишилися в закладі, нікуди далі їхати не хочуть: «Вони вважають, що тут вони ближче до дому, і як тільки закінчиться війна – мріють про повернення». Скарг на умови проживання, твердить, не отримував – усі забезпечені одягом та необхідними побутовими речами.
Згідно з українським законодавством, пожильці мають сплачувати за своє перебування в закладі: відраховується 75% від пенсії і лише чверть йде їм самим. Але цих сум, каже Олег Кондрашевський, не вистачає на утримання більшості людей. За його підрахунками, собівартість утримання одного підопічного становить 11,5 тисяч гривень на місяць. Зокрема, харчування однієї людини вартує не менш як 100 гривень на добу. Витрати покриває держава.
У їдальні соцзакладу пахне випічкою – готують підвечірок, сирники зі сметаною. Керівниця харчоблоку Наталія Левченко каже: підопічні в переважній більшості – літні люди, тому готують менше смаженого, а більше – тушкованого.
На Новий рік обов’язково буде щось особливеНаталія Левченко
«Вранці була вівсянка з молоком і твердий сир, в обід – суп картопляний з макаронами, картопля відварна, салат зі свіжих овочів, слабосолена салака. Що найбільше люблять? Вони заходять, жартують: «Коли будуть шашлики?». Люблять м'ясо, сардельки, випічку. Багато немобільних, то ми стараємося робити тушковане, парене. На Новий рік обов’язково буде щось особливе», – говорить вона.
У штаті закладу – 260 співробітників. Є й лікарі – терапевти, психіатри, геріатр і стоматолог, а також молодший медичний персонал. Та все ж – це не медичний заклад, а соціальний. Якщо у людини погіршується стан здоров’я, її відправляють до лікарні.
Тетяна працює медсестрою в закладі 20 років. Стежить за станом пацієнтів, міряє тиск, робить уколи, роздає ліки тощо. Важка робота, каже, її не лякає, як і нічні чергування.
«Є важкі хворі, лежачі. Це непросто. Але я відчуваю себе потрібною їм», – говорить вона.
«Таємний Санта»
Ремонти мають бути комплексні – взялися, одразу поверх увесь зробили із заміною всіх комунікаційОлег Кондрашевський
Найбільша проблема закладу зараз, каже директор Олег Кондрашевський, – ремонт житлових приміщень. Один із корпусів повністю відремонтували коштом уряду Німеччини та доброчинників.
У планах на наступний рік – другий.
«Це і час, і ресурси. І ці ремонти треба робити швидко – ми не можемо людей кудись виселити. Ми трішки ущільнюємо. І ремонти мають бути комплексні – взялися, одразу поверх увесь зробили із заміною всіх комунікацій, електрики тощо, щоб усе було, як слід», – говорить він.
Упродовж 2023 року установа залучила понад 18 мільйонів гривень благодійної допомоги. Зокрема, добродійники замінили частину старих ліжок на сучасні, купили два спеціальні дороговартісні ліжка для купання лежачих хворих, встановили великий генератор та польову кухню на випадок відключень електроенергії.
Вони вже нам як друзі, як рідніВероніка Чумак
Вероніка Чумак очолює один із фондів, який допомагає закладу на постійній основі вже майже два роки. Вона тут – постійна гостя, приїздить щосереди. Прямо біля входу на жінку чекають півтора десятка підопічних, які вже стали її друзями.
«Я потрапила сюди три роки тому вперше, так зародилася ідея допомагати на постійній основі. Бо часто, коли доброчинники сюди потрапляють, – це разові акції. Ми коли приїжджаємо, вони вже чекають, вже стоять, біжать, обіймаються. Вони вже нам як друзі, як рідні», – сказала Вероніка.
Представник іншої доброчинної організації Ігор Борщ у закладі вперше. Каже: запланували зробити свято для всіх мешканців. У кожного з майже 600 людей запитали про бажані подарунки на Новий рік – і планують здійснити маленькі мрії.
«Це наша акція «Таємний Санта». Ми вже закупили 150 спортивних костюмів – те, що просили люди, а також телефони, планшети, куртки. Люди просять щось бюджетне, недороге. В офісі ми зараз це все сортуємо, а потім вручимо кожному», – говорить волонтер.
За даними обласної військової адміністрації, Дніпропетровщина прийняла майже пів мільйона переселенців із зони бойових дій та тимчасово окупованих територій, майже 100 тисяч з них – це непрацездатні літні люди.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум