«Проявом тероризму на державному рівні» назвав у коментарі Радіо Свобода примусове приземлення у Мінську літака рейсу Афіни-Вільнюс і затримання Романа Протасевича радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк. Він же звинуватив Росію у спробі дискредитувати Україну «подібним способом у вигляді неіснуючої спецоперації», натякнувши на «операцію щодо вагнерівців». Білорусь через ноту, направлену в МЗС України, нагадала про інцидент із літаком в аеропорту Жуляни у 2016 році. Чи можна порівнювати ці інциденти? Що можуть і не можуть робити країни із літаками, які летять у небі над нею або приземляються в її аеропортах?
- Із 00:00 26 травня Україна припиняє авіасполучення з Білоруссю через «порушення Конвенції про міжнародну цивільну авіацію» при примусовому приземленні у Мінську літака компанії Ryanair.
- Посольство Білорусі скерувало до МЗС України ноту протесту через рішення про припинення авіасполучення, назвавши цей крок «абсурдним» з огляду на те, що 21 жовтня 2016 року літак авіакомпанії Belavia рейсу Київ-Мінськ повернули до аеропорту «Жуляни» «під загрозою застосування бойової авіації».
- Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента України сказав у коментарі «Українській правді», що «головним організатором і вигодонабувачем примусової посадки є Росія. Більш того, зараз вже абсолютно очевидно, що саме Росія свого часу готувала щось подібне для України. У вигляді неіснуючої «спецоперації» з точно таким же примусовим сценарієм і подальшої максимальної дискредитації нашої країни», натякнувши на так звану«спецоперацію щодо вагнерівців».
- Тоді, 20 серпня 2020 року, президент Володимир Зеленський назвав «маячнею» інформацію про «злив» спецоперації із затримання «вагнерівців».
Що сталося 23 травня 2021 року в Білорусі?
23 травня в Мінську здійснив у супроводі білоруського винищувача примусове приземлення літак авіакомпанії Ryanair, який розвернули майже від кордону з Литвою, через повідомлення про нібито замінування. Бомбу не знайшли, а натомість затримали пасажира – опозиційного журналіста та блогера Романа Протасевича, а також його дівчину.
Роман Протасевич – відомий білоруський журналіст і блогер, який залишив Білорусь через загрозу арешту з боку спецслужб за керування телеграм-каналом Nexta, а потім роботу для каналу «Білорусь головного мозку», створеного нині ув’язненим Ігорем Лосіком.
Що сталося 21 жовтня 2016 року в Україні?
21 жовтня 2016 року білоруська авіакомпанія Belavia повідомила, що її літак рейсу Київ-Мінськ повернули в аеропорт «Жуляни» через одного з пасажирів, до якого мали претензії українські правоохоронці. При цьому, заявила компанія, диспетчер пригрозив, що «в разі, якщо літак не виконає команди, українська сторона підніме в повітря винищувачі».
МЗС Білорусі у зв’язку з цим викликало тимчасового повірника у справах України в Мінську і вручило йому ноту, в якій зазначило, що білоруська сторона очікує офіційних вибачень і вимагає відшкодування всіх фінансових витрат, викликаних діями української сторони.
СБУ дала вказівку повернути літак через імовірну «загрозу національній безпеці» з боку одного з пасажирів-іноземців. Мова іде про громадянина Вірменії Армена Мартиросяна, який, згідно з витоком секретної переписки, виконував отримані через посередника доручення Владислава Суркова щодо дестабілізації ситуації в Україні. Проте, СБУ запевнила, що ніяких вказівок про винищувачі не давала. Припускають, що могла бути «самодіяльність» диспетчера. Мартиросяна обшукали і наступний рейсом відправили у Мінськ, компенсувавши витрати.
Що із чим можна і не можна порівнювати?
Микола Маломуж, колишній керівник Служби зовнішньої розвідки України:
– Не треба змішувати: «вагнерівці» – терористи, Протасевич – опозиціонер.
Затримання літака з визнаними міжнародним правом терористами або особами, що скоїли воєнні злочини, злочини проти людяності – допустиме.
Такі затримання проводиться з участю країн, які ведуть розслідування цих злочинів та країн, куди прилітає або звідки відлітає літак.
У таких випадках часто просять про сприяння авіакомпанії і задіюють їхніх представників.
Однак, затримання у повітрі і примусове приземлення – практично не допускаються, оскільки це загрожує безпеці пасажирів.
Натомість, міжнародне право не дає підстав для затримання літака з політичними опонентами.
Що стосується дій Лукашенка, то це не тільки порушення міжнародного права але навіть внутрішнього законодавства Білорусі. Зазвичай, навіть законодавство авторитарних країн формально цього не дозволяє. Але фактично, вони діють поза правовим полем – скоюючи злочин.
Щодо інциденту 2016 року в Україні, то формально Україна діяла у правових рамках, якщо тільки не було реальних погроз від державних органів України застосувати військову авіацію.
Якщо країна веде розслідування тяжких злочинів і літак із фігурантом вилітає з аеропорту цієї країни і ще не покинув її повітряний простір, то правоохоронці можуть повернути його назад, але не захоплювати.
Операція із «вагнерівцями», якщо вона дійсно планувалася, була сумнівною від початку з правової точки зору, на мій погляд готувалася дуже непрофесійно і була особливо ризикованою за наслідками. Це потрібно робити зовсім іншим чином...
Віктор Ягун, генерал СБУ у відставці:
– Формально, і те, й інше – це втручання у перебіг польоту літака цивільної авіації.
Все на розсуд країни, над територією якої перебуває літак.
Так, у 2016 році Україна примусово повернула білоруський літак до Жулян. Щоправда, потім компенсували витрати і відпустили особу, яку перевіряли, наступним рейсом.
Віктор Муженко, начальник Генерального штабу ЗСУ із липня 2014-го до травня 2019 року:
– Я не пам'ятаю цей інцидент (із літаком Belavia у 2016 році – ред.). Якби військовий літак піднімали у повітря, то я б знав і пам'ятав. А так, може усні попередження якісь були, але літак ніхто не задіював.
В'ячеслав Ліхачов, правозахисник, керівник Групи моніторингу прав національних меншин:
– Чесно кажучи, Україна дає деякі підстави для подібних спекуляцій – зокрема, вустами представника ОП, допускаючи аналогією з «операцією щодо вагнерівців», яка нібито планувалася.
Але, по-перше, мені здається, нерелевантно порівнювати гіпотетичну операцію (мало хто про що мріяв) і тим, що відбулося. До того ж, повернення борту, який злетів з аеропорту країни назад в цей аеропорт – це все ж з точки зору правил польотів принципово інша ситуація, аніж фактично піратське захоплення борту, що пролітав у повітряному коридорі над країною.
На моїй пам'яті щось подібне влаштувала тільки Ісламська Республіка Іран, винищувачі якої у 2010 році змусили сісти літак, що летів із Дубаїв у Бішкек. Тоді з рейсу зняли лідера белуджського національно-релігійного руху «Джундалла» Абдулмаліка Рігі і його супроводжувачів. Абдулмаліка Рігі через кілька місяців стратили. Белуджи – це доволі велика сунітська національна і релігійна меншина в Ірані.
Іншими словами, хто б що не планував, реально подібне практикував тільки режим, не менш дикий, ніж лукашенківський.
По-друге, є різниця між репресіями щодо політичної опозиції і незалежних журналістів і спробою притягнення до відповідальності ймовірно винних в тяжких злочинах, зокрема злочинах проти людяності, яких не видає злочинний режим, з умовою, що в разі успішної операції затримання ймовірний злочинець постане перед справедливим судом
Навіть в згаданому випадку з Абдулмаліком Рігі слід зазначити, що «Джундалла» і він особисто звинувачувалися, наскільки можна судити, виправдано, в організації кривавих терактів. Я так розумію, зокрема тому в 2010 році сильного міжнародного обурення діями Ірану не було.
У випадку з Романом Протасевичем нічого подібного і близько немає. Життя пасажирів рейсу наражалися на небезпеку виключно в силу логіки маховика політичних репресій, який розкрутився у Білорусі.
І навпаки – на відміну від гіпотетичної операції щодо «вагнерівців», в якій, наскільки її гіпотетичні подробиці обговорюються публічно, ніхто не збирався примушувати літак приземлитися в Києві за допомогою винищувачів. І у затриманого блогера немає ні найменшого шансу на справедливе правосуддя.
Володимир Яворський, правозахисник, нещодавно виїхав із Білорусі до України:
– Відповідно до міжнародного права, посадити літак країна може виключно у разі відхилення від маршруту. У випадку небезпеки, це теж можливо, але тоді посадка відбувається у найближчому аеропорту, тобто, у ситуації із бортом Ryanair – у Вільнюсі. Вирішувати, садити чи не садити літак в екстреній ситуації може тільки командир літака.
Застосування військового літака для посадки цивільного літака можливе лише у першому випадку або коли літак не відповідає на запити диспетчера й створює небезпеку. Тому посадка не може залежати від того, кого затримують.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва
– Міжнародна реакція на подібного роду інциденти проявляється не у вакуумі, а в конкретному історико-політичному контексті.
Якби режим Лукашенка примусово приземлив літак для захоплення якогось кримінального злочинця чи справжнього терориста, то і реакція світова була б зовсім іншою.
Але нинішня білоруська влада проголосила терористом людину, яка координувала масові мирні виступи громадян проти узурпації влади. Відповідно, і самі такі виступи тепер прирівнюються у Білорусі до терористичної діяльності.
Це не просто очевидна неправда, це політична дія репресивного режиму Лукашенка, вчинена з особливою зухвалістю проти норм міжнародного права і загальноприйнятої в сучасному світі моралі. Ключовою у цій історії є підміна поняття терористичної загрози і використання її в цілях проведення політичних репресій проти власних громадян.
А випадок із примусовим поверненням на аеродром літака Belavia не отримав такої реакції в світі, оскільки йшлося про проведення додаткового огляду Армена Мартиросяна. Я не знаю конкретної причини такого рішення, але СБУ цілком могла зреагувати таким чином на загрозу національній безпеці України від людини, яка справді була задіяна в інформаційній війні, яку веде Російська Федерація проти України. Могла бути отримана якась додаткова інформація про нього вже після того, як літак злетів.
Крім того, я б нагадав панові Подоляку, як нинішня влада України розвертала чартерний літак колишнього топ-менеджера «Приватбанку» Володимира Яценка.
На мою суб'єктивну думку, у випадку успішного проведення спецоперації із затримання «вагнерівців» світ би не засуджував дії України, а навпаки, аплодував би стоячи. Особливо після того, як було б доведено що затримані люди були реальними воєнними злочинцями. Обурювалася б, хіба що сама Росія.
Додам ще, що нинішня світова реакція на інцидент із літаком Ryanair є настільки потужною тому, що вона відбувається, так би мовити, «за сукупністю діянь» режиму Лукашенка протягом останнього року.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI»
– Не можна порівнювати те, що відбулося із тим, чого не сталося. А усілякі варіації на тему «а якби сталося, то...» – є просто маніпуляцією.
Попередження підняти винищувач, як було в Україні в 2016-му і піднятий в повітря винищувач із ракетами «повітря-повітря», як це було в Білорусі, це теж непорівнювані речі.
Які затримання визнаються міжнародним правом свавільними?
Володимир Точиловський, обвинувач і керівник слідчої групи Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії (1994–2010), співкоординатор Асоціації адвокатів Міжнародного кримінального суду по Східній Європі:
– Що стосується арештів політичних опонентів та журналістів, то Робоча група ООН з питань свавільних затримань (РГПЗ), членом від Східної Європи якої я був протягом 6 років, розглядає арешт як свавільний, якщо він, зокрема:
- є результатом здійснення особою прав і свобод, гарантованих загальною Декларацією прав людини та міжнародним пактом про громадянські та політичні права;
- порушує міжнародне право з причин дискримінації на основі політичних або інших переконань особи.
Щодо насильницького арешту владою своїх громадян, які перебувають за кордоном, в обхід відповідних міжнародних правових норм, то Робоча група може визнати арешт та тримання під вартою свавільними в разі серйозного загального чи часткового невиконання міжнародних норм, що стосуються права на справедливий судовий розгляд.
А щодо механізмів звільнення жертв політичних переслідувань, то для жителів України, Росії та деяких інших країн колишнього СРСР доступні три основних міжнародних органи, що розглядають звернення про порушення прав у кримінальному процесі: ЄСПЛ, Комітет з прав людини (КПЛ) і Робоча група ООН з довільних затримань (РГПЗ).
