Перша окрема Сіверська танкова бригада у перші дні повномасштабного вторгнення Росії зіграла ключову роль в обороні Чернігова, що також стало важливим елементом перемоги ЗСУ у битві за Київ. Командир бригади, Герой України Леонід Хода в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» розповів про бої на півночі України, зміни в українській армії протягом останнього року, а також тактику російських збройних сил на Запорізькому напрямку, де зараз воює 1-ша танкова.
24 лютого було потрясіння для всіх
– 24 лютого, я так думаю, це було потрясіння для всіх свідомих громадян і тим паче для військових, що Росія все-таки відважилась на цей акт агресії, на відкриту війну, на відкрите вторгнення. Трохи було потрясіння, шок, але воно швидко минуло.
– Ви кажете, що готувалися? Яким чином готувалися? Бригада вже була виведена на певні рубежі? Як це відбувалося?
– Так, звісно. Були навчання, паритетні їхнім білоруським навчанням. Вони брязкали зброєю, водили війська вліво-вправо, те ж саме проводили ми, як паритет навчання. По суті, ми виходили і відпрацьовували відбиття атаки, наступу. Виходили на вогневі рубежі, маршрути висування, готували, відповідно, вогневі рубежі, готували позиції. І під проводом ночі ми трішки техніки десь ховали, забули її повернути в ППД і, звісно, ми витягували свої склади, скажімо так, все матеріально-технічне забезпечення. До того часу, як вже наступ був, на складах вже нічого не було. Було все сховано.
– Ви це почали робити за кілька днів до 24 лютого чи це довго тривало?
– Ні, це було ще за 2 тижні до 24-го, за кілька днів таку кількість матеріально технічних засобів ви просто фізично не встигнете сховати, перевезти, тим паче ще й приховано, щоб ніхто нічого не бачив.
– Яку роль зіграло те, що це було все роззосереджено і що війська вже були готові зустрічати?
До того часу, як вже наступ був, на складах вже нічого не було. Було все сховано
– Яку роль? Можливо, ключову роль зіграло, тому що без палива, без необхідної кількості боєприпасів, без навіть елементарно харчування ви довго не втримаєтеся і довго війська воювати не будуть. Тим паче в перші дні було дуже динамічно, все було на адреналіні і дуже велика кількість боєприпасів використовувалася у перші дні.
– Вони ракетних ударів завдали, які могли все це знищити, якби його не вивели?
– Так, звісно. Вони вдарили по всіх складах, вдарили по, як називається, центру ухвалення рішення, по штабу. Тобто вони били саме по ключових точках, що могло, скажімо так, повністю бригаду вивести зі строю.
– Можна сказати, що Чернігів був в оперативному оточенні? «Напівоточенні»? Як це можна описати?
– Як такого оперативного оточення не було. Тому що основні шляхи були з Києва до певного часу вільні, туди переміщалися. Потім у нас був шлях через пішохідний міст. Коли вони вже зрозуміли, що Чернігів просто так не взяти, вони розбомбили транспортний міст. Але все одно сполучення з «великою землею» було. Підвозили боєприпаси і доставка поранених була, волонтери, харчування, тобто життя було і рух був певний. Тобто повного оточення оперативного, такого не було. Було блокування з трьох сторін.
– Роль в тому, що втримали Чернігів, в тому, що вдалося і Київ захистити на вашу думку, яка?
Північний напрямок був ключовий, якби вони пройшли через Чернігів, вийшли би на Вишгород – це було би повне блокування Києва з трьох сторін
– На Київ ви вже знаєте, ми практично достеменно знаємо план російських військ і Генштабу, як розроблявся. Київ повинні були блокувати з чотирьох напрямків. Зі сторони Житомира і з чорнобильської сторони їм практично вдалося, і з Сумського напрямку практично вдалося. І знизу підступали.
Тобто Північний напрямок, я так думаю, це був ключовий, тому що якби вони все-таки, не дай Боже, пройшли через Чернігів, вийшли би на Вишгород – це було би повне блокування Києва, можна сказати, з трьох сторін. Те саме, як Чернігова, тобто всі шляхи практично обрізалися б. Ну і, звісно, як би потім розгорталися події, не будем це гадати, тому що, слава Богу, цього не сталося.
– Коли вони почали виведення військ з Київського, Чернігівського напрямків, з Сумщини, чи було у вас розуміння, що війна надовго, чи була якась певна, можливо, ейфорія, що це може швидко закінчитись?
– Всі розуміли, що це йде перегрупування військ, все-таки вони теж швидко усвідомили свою помилковість дій. Як помилковість. Це була не так помилковість, як просто невдача. І вони на ходу міняли тактику дій, їм потрібно було зібрати бойові підрозділи в кулак, те, що залишилося, перегрупувати і вдарити по більш такому слабкому нашому місцю.
Вони тоді задекларували, що Луганську і Донецьку область будуть відрізати. І, звісно, це було усвідомлення того, що просто у нас є така тактична пауза. Тактична пауза, яку неможливо нам упускати. Це війна. Ми тоді усвідомлювали – так швидко не закінчиться.
– Війну зараз тут, на вашому напрямку, де воює бригада, чи можна взагалі порівнювати з тим, що було навколо Чернігова? Як тут ведуться бойові дії? Наскільки вони відрізняються від боїв за Чернігів?
Ми стоїмо, хлопці ще не здали ні одного сантиметра тут нашої української землі
– Взагалі це різні типи війни, тому що в Чернігові одна мета була – це пройти крізь Чернігів, пройти через транспортний міст, вийти на київську трасу і рухатись, потім з'єднатися з іншим угрупованням, яке по Сумському напрямку, і блокувати Київ з півночі. У них був від початку такий план.
В результаті вони застряли перед Черніговом, це збило їхні плани, вони не встигали, вони почали нервувати, кидали додаткові сили, засоби. Звісно, почалися проблеми з логістикою. І проблеми з логістикою їх же, можна сказати, привели до відступу з Чернігова.
Тут взагалі інший бій. Тут, якщо порівняти, то це фільми про Другу світову війну. Тобто це повномасштабні танкові бої, БМП, піхота. Якщо раніше вони наступали вдень, до нового року у нас були, навіть вони двома батальйонними тактичними групами з ранку до вечора штурмували повноцінно, так, як колись ми з вами дивилися фільми про Другу світову війну, як Радянський Союз наступав. Широким фронтом, танками, до 30 танків, піхота. Так само і було зараз.
Читайте також: Поклали російський десант у Гостомелі – і вижили. Як обороняли Північ у лютому 2022-го. Спецпроєкт
Зараз вже динаміка змінилася. Зараз вони техніки дуже багато втратили, і тепер більше такими малими групами, штурмовими загонами, по 2 БМП, по 2 танки, і намагаються маленькими групами по маленьких посадках рухатись, захоплювати, вибивати наші позиції. Слава Богу, ми стоїмо, хлопці ще не здали ні одного сантиметра тут нашої української землі. Де ми можемо, там і вперед просуваємося потроху.
– Запитаю трохи про зміни у Збройних силах України, які за рік, вочевидь, відбулися, що ви можете основне виокремити? Які зміни позитивні? Що, можливо, вважаєте, потребує ще якогось оновлення, переформатування?
Час на відпрацювання і видачу команди в десятки разів вже зменшився
– Провокативне запитання. Якщо по правді сказати, змін багато є. Зміни є в, скажімо так, системі управління. Кардинальні зміни. Озвучувати це зараз якось недоречно, скажімо так. Автоматизована система управління з'явилася, дуже багато цифрових технологій з'явилося, тобто час на відпрацювання і видачу команди набагато, в десятки разів вже зменшився, плюс уже більше, скажімо так, оперативно-тактичного рівня, у нас більш така електронно-цифрова вже війна. Тому що ми поле бою спостерігаємо як вдень, так і вночі.
Якщо раніше, 2-3 роки тому у нас не було достатньої кількості таких технологічних засобів, то зараз ми достатньо вже перекриваємо ці потреби. І, звісно, правило, хто володіє інформацією, той виграє війну. Ми практично, звісно, ще не в ідеалі, але на тактичному рівні, ми вже повністю перекрили свої проблеми.
Оперативно-стратегічний рівень, стратегічний рівень – є над чим ще працювати. Я бачу, йде трансформація, в армії багато змінюється, підходи змінюються, сама методика управлінських рішень змінюється. Багато радянського вже десь відходить на другий план, паперове теж йде на другий план.
Читайте також: 8 років з окупації передавав інформацію ЗСУ. Хто такий «Східний» із Кадіївки?
І, звісно, що не може не радувати, що в нас іде делегація повноважень і відповідальності. Перекладається, дається розподіл на нижчу ланку, на сержантський склад. Це ті ж самі люди, як і офіцери. І вони теж навчені. Інколи бій, можна сказати, витягують на своїх плечах сержанти, не офіцери. Тобто рішення ухвалюють вже безпосередньо на вогневій позиції. Це дає свої плоди, результати, навченість особового складу. Вони не бояться ухвалювати рішення, що не може не радувати. В радянській армії ініціатива каралась, всі дивилися вгору на начальника, що скаже начальник.
– Це в російській армії і продовжується, за вашими спостереженнями? Чи вони теж навчаються, якщо за рік це порівняти?
– Можливо. Вони ж не дурні, не ідіоти, не треба їх сприймати як клоунів. Вони навчаються, вони динамічно також розвиваються, але у них є ще стара модель, прусська, російська армія лишилась, так і було, тобто все йде від начальника, зверху донизу. Тобто, якщо начальник сказав бігти, то внизу ніхто не ставить дурних запитань, всі біжать вперед.
У нас уже бачу тенденцію, що вже думають, якщо бігти, то вже солдати знають, куди і як. І не просто стрімголов кидаються у бій. Тобто ми бережемо своїх людей, у нас нема стільки людського ресурсу, як в Росії. У нас кожен солдат вартий сотні їхніх, а то й тисячі, тобто ми не можемо, скажімо так, собі дозволити масово кидати в людей в бій і тим більше допустити таких суттєвих втрат.
– Якщо говорити про зміни, які в Збройних силах на поверхні: до 24 лютого було 200 тисяч військових, зараз – понад 700 тисяч. Як це впливає взагалі на ведення бойових дій в контексті, що, я так розумію, і у вашій бригаді значна кількість мобілізовані? Наскільки складно організувати управління людьми, які ще вчора були цивільними?
Ненавченого кидати в бій, зразу ставити – це те ж саме, як злочин
– Так з цим теж є проблема, не будемо казати, що все ідеально, все гладко. Ненавченого кидати в бій, зразу ставити – це те ж саме, як злочин, можна сказати. Звісно, є інколи випадки і це необхідність, що доводиться «з корабля на бал» і одразу в окоп. Але ми стараємося на першу лінію виставляти тих, хто вже психологічно стійкий, які вже, скажемо так, обкатані в боях, понюхали пилу-пороху.
На другій лінії виставляти мобілізованих, тих, хто вчора ще в цивільному одязі ходив, і потроху-потроху змінювати по одному дню, по три дні, потім вони заступають на передній край, і так протягом місяця, трьох місяців їх проганяти через передній край. Тоді вони психологічно більш стають стійкі. Те ж саме танкісти.
Ми ніколи не відправляємо одразу вчорашнього цивільного мобілізованого в бій. Він повинен трохи адаптуватися. Для когось це може місяць бути, для когось три місяці, все залежить від того, як командир уже бачить, готова людина чи не готова йти в бій. Якщо менше готова, то вона в обороні буде в окопі, якщо вже більш психологічно стійка, то ми тоді залучаємо вже до штурмових дій, до наступальних дій.
– Ще одне питання теж про зміни на поверхні – це те, що велика кількість західного озброєння. На вашу думку, наскільки складно взагалі організувати процес отакого переходу з одних зразків озброєння на інші? Тобто питання логістики. Можливо, це також якось впливає на тактику, те, що ця зброя відрізняється від радянської?
Всі зразки зброї, які ми почали отримувати практично на 4-5 день війни, вони суттєво нам допомогли
– Всі зразки зброї, які ми почали отримувати практично, можливо, на 4-5 день війни, вони суттєво нам допомогли. В Чернігові це відіграло свою роль. Ті ж самі Stinger, Mistral, ми закрили небо над Черніговом. Завдяки партнерам, дякуємо їм. Ті ж самі Javelin, у нас з'явилися NLAW – це зброя іншого покоління. Це в двох словах не розповісти. Це інша зовсім тактика застосування.
Наприклад, якщо протитанкові засоби наші б'ють по прямій, тобто будь-яка рослинність, дерева або посадка, якщо бронетехніка або танк буде стріляти з посадки, ми її там не дістаємо, фізично не дістаємо. А Javelin нам дозволяють вражати техніку навіть яка за однією, за двома посадками. Найголовніше, щоб тепловізійний приціл побачив контур, навівся, і вона буде 99% уражена, це 100% практично. І в нас таких комплексів не було.
Те саме Stinger, Mistral – це зовсім інший клас ПЗРК. І, звісно, та техніка, яка зараз надходить, інші методи, підходи. Як швидко навчитися – це взагалі не проблема, тому що ми Javelin вчилися, скажімо так, я трохи його знав, а Stinger, Mistral – це буквально за 4 години хлопці пізнавали, училися, інструктор приїхав, навчив. Логістика, якщо грамотно організувати логістику, це теж не проблема.
– Я не можу вас не запитати про «Леопарди». Як, на вашу думку, поява західних танків може вплинути на хід бойових дій в тому сенсі, що, я так розумію, там на етапі вже створення танків закладені різні, скажімо так, методи їх застосування на полі бою?
– Так, це різні по концепції танки. Наші танки, я кажу, як є, радянського зразка, це Т-64 виробництво України, Харківського заводу, Т-72 – там концепція: 3 особи і плюс автомат або механізм заряджання, він в бойовій проєкції майже у півтора рази менший, ніж бойовий танк аналогів європейського чи американського зразка.
Друге – що у нас людський фактор, екіпаж, йшов на третій план, можна сказати, навіть не другий. Перше – це була дешевизна, друге – це масовість виробництва техніки і третє там вже десь – це було людський ресурс. Європейські танки, там перша концепція – це захист екіпажу, друге – це ураження противника максимально на великій дальності. Тобто якщо для нашого танка ефективна дальність, нехай буде, два з половиною кілометри, то для «Леопарда» ефективна дальність – три з половиною, хоча прицільно – чотири з половиною.
Читайте також: «Легкий» танк AMX-10 RC: як французька машина посилить ЗСУ на полі бою
Тобто якщо у нас тепловізійні приціли Т-64, Т-72, грубо кажучи, від 2 до 3 кілометрів ефективна дальність, то у них вже 4 кілометри. І, звісно, хто перший виявить супротивника, хто перший зробить прицільний постріл, той і виграє війну. Тобто їхні танки в технічному значенні на порядок кращі. Їхні приціли, їхні гармати і захищеність екіпажу набагато кращі, їхні танки витримують практично всі наразі снаряди 125 калібру. Подивимося.
Щодо того, кращий чи не кращий танк, я вже говорив, краще в руках мати ту зброю чи той інструмент, яким ви майстерно володієте. Наразі у нас в бригаді поки що немає «Леопардів», «Челленджерів» чи «Абрамсів», сподіваюсь, можливо, будуть.
Нам не принципово, на чому їздити, чи на наших танках, ми, скажімо так, поважаємо і любимо свою техніку, машину, яка нас не підводить. І «Булати» наші хороші, витримують по 3, по 4 влучання, було таке, «Корнетом». Вони теж такі міцні і доволі точні в умілих руках. Я думаю, вони теж достойні на полі бою.
– У війні, наскільки я розумію, зараз таких безпосередньо танкових боїв, коли танк проти танка, немає. Із закритих позицій часто стріляють українські танки, вочевидь, і російські. Наскільки це, скажімо так, рішення, яке допомагає на полі бою?
– Знаєте, ви праві в тому, що з закритих вогневих позицій ми стріляли. Стріляли до тих пір, поки у нас було снарядів, можна сказати, якщо не безліміт, то в достатній кількості. Але потім, коли, скажімо так, стає вже ліміт боєприпасів, ми вже більше як пів року танки не використовуємо із закритих вогневих позицій, є для того артилерія. І у нас суто танки виїжджають тільки на пряму наводку. Тільки, скажімо так, якщо нищити ворога по посадках. Танк – це засіб прориву. Це не артилерійський засіб, стріляти із закритої вогневої позиції. Я не пам'ятаю, коли востаннє стріляли з закритої вогневої позиції, це не про нас.
Читайте також: «Лінію Вагнера» на Донбасі вже можна побачити на супутникових знімках: де саме
– Я так розумію, що в якийсь час це було, скажімо так, заміною артилерії, оскільки не було достатньо артилерії?
– Можливо, в якійсь мірі так, але це було більше застосування танків не за прямим їх призначенням. Це була витрата боєприпасів. Так, доволі точно може танк стріляти із закритої вогневої позиції, не гірше за артилерію. Але навіщо? Навіщо використовувати той ресурс, який треба берегти для інших цілей? Це ж і знос каналу ствола, і витрата боєприпасів, яких, на жаль, в Україні не виробляють. Тобто це теж треба економити і враховувати для подальших дій.
– Чи можна назвати якісь одиниці зброї, які, скажімо так, можуть змінити повністю хід бойових дій і забезпечити перемогу Україні протягом місяців, у цьому році? Чи може якась західна, на вашу думку, зброя, яку дадуть, стати вирішальною?
– Розумієте, війну виграє піхота. Яка би там зброя не була, все одно, ми без піхоти нікуди, тому що ключову роль відіграє піхота. В окоп ворожий повинен зайти піхотинець, місто повинен зачистити піхотинець, дійти до державного кордону повинен все-таки піхотинець. Яка роль техніки чи озброєння, яке допомагає цьому піхотинцю? Це вже інше питання.
В окоп ворожий повинен зайти піхотинець, місто повинен зачистити піхотинець, дійти до державного кордону повинен піхотинець
Я так думаю – це високоточна зброя, раз, Excalibur, Smart-снаряди себе дуже гарно показали. Потім HIMARS славнозвісні, дійсно, вони працюють. І, звісно, важливу роль відіграють засоби розвідки. Маючи хороші засоби розвідки, можна вже воювати навіть наявним тим озброєнням, яке у нас є. Це повинні бути, скажімо так, БПЛА, РЕБостійкі. Бажано з радіусом дії 50-100 кілометрів, щоб ми бачили. Бажано, щоб це було бригадного рівня.
Маючи такі комплекси, наприклад, в мене в бригаді, зараз перед нами 10 кілометрів жодної техніки ворожої нема, то, я так думаю, не було би кілометрів п’ятдесят тоді. Ми б їх і там діставали б. Наразі не знаю. Так, танки їхні відіграють свою роль, броньовані засоби, ті ж самі Bradley, вони теж відіграють, тому що піхоту треба прикрити і треба максимально швидко по полю бою переміщатися, бажано в броньованій техніці. Це, звісно, вартує великих грошей, тим паче виробництва в Україні немає. Це їхня допомога в тому безмежна.
Я так думаю, F-16 нам теж вкрай необхідні. Сподіваюся, нашим хлопцям, пілотам легко вдасться їх освоїти, якщо не за тиждень-два, то за місяць. Я думаю, вони почнуть літати не гірше, ніж на наших Міг чи Су.
– 24 лютого 2024-го, яким ви його бачите? Наскільки, на вашу думку, і від чого це буде залежати, вірогідна можливість перемоги протягом цього часу?
– Сподіваюсь, 24 лютого – це ми вже будемо відпочивати десь у відпустках після нашої перемоги. Сподіваюсь, Путін або застрелиться, або ще щось. Можливо, Кремль згорить випадково, нарешті. Я не знаю, може, історичні наші возз'єднання, нашої Ростовської області, повернуться наші «исконно» українські землі в лоно України. І, звісно, Росія в такій іпостасі, як зараз, з імперськими своїми амбіціями просто розпадеться. А ми з вами будемо десь сидіти, та навіть хай буде в турецькому якомусь готелі, будем попивати з вами якийсь чай або каву, або щось міцніше вже, десь на відпочинку. Війна, скажімо так, колись починається, я так сподіваюсь, колись і закінчиться. Всі війни закінчилися.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
