У вересні минулого року на підконтрольну Україні територію із російського полону повернулися понад 200 людей, з них понад сотня – це «азовці». Повернувся тоді і Дмитро («Орест») Козацький.
Перед виходом із «Азовсталі» він виклав фото про життя захисників Маріуполя і дозволив поширювати їх, доки він перебуватиме у полоні.
Ці фото, зроблені під час оборони оточеного заводу, облетіли весь світ. Вони показали хто і в яких умовах перебуває на «Азовсталі», і як російська армія доруйновує підприємство, скидаючи на нього авіабомби та розстрілюючи його артилерією, намагаючись знищити оборонців Маріуполя.
16 травня після трьох місяців оборони міста командир «Азову» Денис Прокопенко повідомив, що наказ вищого військового командування для збереження життів особового складу виконали. Після цього стало відомо, що поранених військових з «Азовсталі» евакуювали до лікарні в окупованому Новоазовську Донецької області, і ще понад 200 бійців вивезли до колонії в окупованій Оленівці.
Дмитро Козацький також там опинився. 21 вересня 2022 року він і ще 214 осіб повернулися за процедурою обміну. Серед них були бійці «Азову», ЗСУ, нацгвардійці, прикордонники, працівники СБУ, поліцейські та тероборонівці.
Чи був Маріуполь готовим до повномасштабного вторгнення? Чому з «Азовсталі» хотіли евакуювати всіх цивільних? Що відбувалося в Оленівці? Яким має бути закінчення війни? Наскільки болісно буде повертатися в Маріуполь після його деокупації? Про все це проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» докладніше розпитав колишнього керівника пресслужби полку «Азов», нині військовослужбовця Збройних сил України Дмитра Козацького.
«Найголовніша місія»
Після повернення з полону Дмитро проходив реабілітацію, був за кордоном там розповідав міжнародним партнерам Україну про те, що було в полоні, що відбувалося на «Азовсталі» під час оборони Маріуполя. Згодом він повернувся до служби. Дмитро розповів, що є його найголовнішою місією зараз.
Є найголовніша місія – нагадувати постійно про військовополонених «азовців»
– Зараз попри службу у мене є найголовніша місія – нагадувати постійно про військовополонених «азовців», які досі в полоні. Про те, щоб їх ні в якому разі не забували і постійно говорили про це, тому що це дуже важливо попри те, що відбувається кожен день. Це надзвичайно важливі події як для країни, так і для кожного українця, однак є люди, які зараз не мають свого голосу, тому що знаходяться у вʼязницях, тому замість них треба говорити.
«Найбільше страждають у полоні «азовці»
Українець вважає, що треба більше розповідати, в тому числі західному світу про те, що таке російський полон.
– Мені пощастило тому, що я повернувся цілий, неушкоджений, наді мною там не було таких тортур, яким піддавалися інші військовослужбовці. І в основному це «азовці». Потрібно говорити, що «азовці» найбільше страждають якраз в російському полоні. На загальну аудиторію говоряться більш такі розмиті речі, щоб в першу чергу не нашкодити.
– Коли ти розмовляєш з більш впливовими людьми, то, звісно, off the record ти розповідаєш більш жахливі речі, більш детально, щоб люди, які мають якусь владу, скажімо так, і можуть робити зміни й можуть підіймати цю тему за кордоном, більш розуміли, краще знали, що там відбувалося і відбувається зараз.
«Масштаб наступу шокував»
Козацький зізнається, що не очікував настільки масштабного наступу з боку Росії та настільки швидкого просування її армії на півдні України.
Не очікував, що почнеться щось на півночі, на півдні й це буде так швидко
– Я зовсім не очікував, що почнеться щось на півночі, на півдні й це буде так швидко. Тому мене це так шокувало певною мірою. Однак не можна було ігнорувати інформацію, яку нам надавали іноземні партнери, про це говорив весь світ і тому очікувалося, що щось буде.
Дмитро також згадав, якою він бачив підготовку міста до ймовірного на той час наступу російських сил.
– Я можу сказати лише про підрозділ, в якому я був. «Азов» готувався, «Азов» практично завжди готовий, тому що постійно відбуваються тренування, навчання різні. І тому підрозділ був готовий, але як було готове місто, складно сказати, тому що я побачив перші зміни в місті якраз 24-го і 25-го лютого, коли ми почали їздити по місту і дивитися, що відбувається, як живе місто в ті дні. Помічали, що там почали вирубувати дерева, закривати дороги. Однак, на жаль, це було, як мені здається занадто пізно.
Згадуючи перші дні вторгнення, думок про те, до яких масштабів та трагедій все це може призвести, не було, каже Дмитро.
– Я взагалі не пам'ятаю на той момент, щоб у мене були такі роздуми. У мене просто була якась робота і перший час потрібно було зібратися для того, щоб зрозуміти, що робити, що висвітлювати, що показувати. Звісно, чим більше ти читаєш новин, оновлюєш стрічку кожної години, тим більше ти розумієш, що відбувається набагато більш серйозніші речі, ніж ти міг собі очікувати. Тому кожна година 24-го нам виливається місяцями боротьби.
Своїм друзям радив виїхати про всяк випадок, відпочити кудись можливо
– Я деяким своїм друзям радив виїхати про всяк випадок, відпочити кудись можливо. Однак такого, щоб я бігав і всім кричав виїжджайте, такого не було. Мені складно, умовно, брати відповідальність за інших людей, тому що я і сам до кінця не знаю, що могло б бути. Така от дружня порада, можливо, виїхати кудись ненадовго була. А таке, що збирайте речі, не було.
«Мого будинку вже немає»
Військовий на момент широкомасштабного вторгнення мав у Маріуполі своє житло, яке через бойові дії та окупацію знищили, розповідає Дмитро.
– Мого будинку вже немає, як і мікрорайону – його повністю знесли і відносно давно. Тому що цей мікрорайон знаходився якраз біля «Азовсталі» на лівому березі міста і тому там будинки постраждали найбільше. Я не знаю, чому саме цей мікрорайон обрала окупаційна влада для знищення повністю. Хоча мій будинок як коробка стояв ще і мені навіть скидали фото, що в моїй квартирі відбувається. Там нічого не залишилося, однак, коробка стояла. А потім її знесли.
«Азовсталь» – найкраща точка в місті»
«Азовсталь» не даремно обрали місцем оборони міста, каже Козацький. З того, що йому було відомо, на заводі було заготовлено багато питної води та сухпаїв для цивільних. Крім того, на заводі були якісні сховища, том та точка в місці була найкраща, зауважив військовий.
Козацький розповів, як українські військові комунікували з місцевим населенням на початку блокади міста
Росіяни (військові РФ – ред.) обстрілювали всі виїзди з міста
– Почалося все з того, коли ми почали виїжджати в місто і спілкуватися з людьми, ми їм повідомляли новини, інформували про умовний «зелений коридор», вірніше про його відсутність. Тому що росіяни (військові РФ – ред.) обстрілювали всі виїзди з міста і використовували кожен «зелений коридор» як можливість, прикриваючись цивільним населенням, заїхати в місто. Тому, скажемо так, для цивільного населення ми несли не найкращі новини, однак намагалися якось підтримувати тим, що сподівалися, що все буде добре, за вас борються з усіх сил.
Українець розповів, що в нього викарбувалось в памʼяті з тих подій, що відбувалися в місті на початку вторгнення.
– Якось ми з «Навою» (Валерія Карпиленко) виїхали в місто і заїхали в лікарню, і там нас волонтери попросили супроводити їх для охорони по місту. Їм треба було відкрити аптеку, там були, здається, ключі, для того, щоб забрати всі медикаменти, які потрібні були в лікарні для дітей.
Мені Нава розповіла, що поки ми допомогли волонтерам в середині аптеки, Нава стояла біля входу. До неї підійшли цивільні й розкрили записку, там було запитання, чи зараз стріляють, тому що це були глухонімі люди, які не чули того, що відбувається. І це дуже страшно, коли люди, які вже в такій умовно критичній і складній ситуації знаходяться, вони навіть не чують те, що відбувається. Я не хочу казати, що це найстрашніше, що я бачив. Були речі й більш страшні, але ця історія вразила.
Згодом, коли українські військові залишилися на «Азовсталі», не було можливості виїжджати в місто.
Командування хотіло евакуювати цивільне населення з «Азовсталі»
– Ми почали з цивільними спілкувалися там (на заводі – ред.). Командування хотіло евакуювати цивільне населення звідти, щоб не складалося такого враження, що ми прикриваємося цивільними. І тому ми цими зустрічами з цивільним населенням на території «Азовсталі» хотіли якомога швидше і сильніше підняти і привернути увагу взагалі всього світу до того, що тут є цивільні і їх треба евакуювати. В першу чергу, це було умовне звернення до міжнародних організацій, які бездіяльні й нічого не зробили толком. Це було, в першу чергу, для них такий посил, що тут є цивільні і їх треба забрати звідти.
Про довіру та недовіру маріупольців
Козацький зізнається, що не всі жителі Маріуполя з довірою ставилися до українських військових. Настрої були різні, згадує він.
– Якщо говорити про характери та настрої людей, які там були, то, звісно, не всі там повністю довіряли. Було достатньо людей, не багато, але достатньо тихі, хто вважає, що і ми в цьому винні. В тому, що українські війська відбиваються і захищають українське місто. В принципі це доволі очевидна інформація, але не всім це доходить. Я по своїй суті оптиміст і люблю дивитися на краще тому я звертав увагу більше на людей, які проукраїнські, які хвилювалися за українських військовослужбовців.
«Замість заводу меморіал»
Після подій на «Азовсталі» на тому місці не можна відновлювати роботу заводу вважає Козацький. На місці таких запеклих боїв досі залишаються тіла загиблих, переконаний він.
– Це тільки меморіал пам'яті, тому що там занадто багато людей загинуло, і не можна будувати щось інше на місці, там, де проливалася кров, ніж місце пам'яті, де будуть згадувати ці події. І тому я вважаю, що там може бути тільки якийсь меморіал, пам'ятне місце, куди будуть приходити рідні. Тому що насправді проблема в тому, що не всі тіла повернули, і не всі тіла знайшли, на жаль. Там сто процентів ще залишаються тіла. Тому ні в якому разі там не треба будувати щось.
Про полон в Оленівці
Після того, як було прийнято рішення про припинення оборони міста, українських військових вивезли до окупованої Оленівки, де потім стався теракт через який загинули деякі українські військові. Дмитро розповів про свої перші враження від того місця, куди їх привезли російські військові з Маріуполя.
– Мені пощастило, тому що коли ми тільки заїхали я там був в одній з останніх партій, здається, мене перерозподілили в барак там, де були «азовці», побратими. І я коли туди зайшов, видихнув і мені стало легше, тут всі свої. Коли там твої друзі, побратими поряд, то найскладніші моменти переживаються легше.
Саме спілкування з побратимами допомогло перебуванню у полоні, каже Козацький.
Частина загинула в Оленівці під час теракту, частина досі знаходиться в полоні
– Є можливість поговорити зі своїми друзями і це для мене було дуже важливо, Одна справа, коли ти сидиш сам і тобі немає з ким поговорити. А так була можливість на той момент пройтися по внутрішньому дворику, поговорити, про життя згадати, якісь в минулому приємні моменти і так швидше йшов час, воно і підтримувало, і ти один з одним ділився про плани на майбутнє, що буде. Однак, на жаль, не всім моїм знайомим, друзям, вдалося ці плани здійснити. По-перше, частина загинула в Оленівці під час теракту, частина досі знаходиться в полоні і хочеться, щоб вони якомога швидше вийшли і здійснили ці плани, про які ми говорили.
«Новий барак створили спеціально для теракту»
Дмитро розповів, що коли стався теракт в Оленівці, він перебував в найдальшому бараці. І це його врятувало. Він та ті, хто з ним перебував в бараку, почули вибух, але подумали, що це наслідок бойових дій.
– Наступного ранку виявилося, що це не так. Ми побачили, як наглядачі по колонії бігають перелякані, ймовірно вони теж не знали, що це має статися. Хоча, я не зовсім впевнений в цьому. І потім на наступний ранок, хтось розповів, побачив, що димить та будівля, в якій був новостворений барак і як виявилося, що цей барак створений спеціально для якраз-таки цього акту тероризму.
Козацький згадав, що українських військових за декілька днів до вибуху перевезли в цей барак.
Це була спланована акція, є дуже багато доказів які підтверджують це
– Тому думок про те, що це випадковість чи не випадковість ні в якому разі, ні. Це була спланована акція, є дуже багато доказів які підтверджують це. Дуже складно зрозуміти думки хворих на голову людей. І мені тяжко якось аналізувати взагалі ці дії, тому що у мене таке в голову ніколи не прийде – вбивати нормальних людей. Тому я не знаю, навіть, що можна уявити, які могли бути мотиви у цих людей для того, щоб це зробити.
За даними Дмитра, в Оленівці зараз майже нікого немає. Всіх «азовців» порозвозили по російських колоніях та СІЗО. Тому відповідно зв'язку з ними зовсім ніякого немає.
«Допити з початку і до кінця полону»
Військовослужбовець каже, що допити під час полону не припинялися. Його намагалися також звинувачувати в «тероризмі».
Певними маніпуляціями мене змусили записати відео постановного допиту
– Коли мене переводили в СІЗО Донецька, в так званій прокуратурі тоді проводилися допити й відкрили розслідування по статті про тероризм, здається. І, звісно, це були допити постійно і випитували з самого початку і до останніх днів. Певними маніпуляціями мене змусили записати відео постановного допиту. Вони потім намагалися чіплятися за цю інформацію і мені від цього було дуже дивно, тому що у них, мабуть, ніякої комунікації один з одним немає. Коли в цій самій «прокуратурі» мене запитували: «А правда, що вам там спускали ці вказівки?». Я кажу: «Ви що не знаєте, що це поставний допит був?» Це ж умовно ваші це придумали й зробили. І змусили мене це зробити.
Про судилище, яке російські сили планували провести над «азовцями» в Маріуполі Козацький дізнався лише після виходу з полону.
– На якомусь з допитів мені так званий слідчий казав, що там для вас готується якийсь суд. Мене це насправді не сильно лякало, тому що я розумів, що це просто вигаданий ними ж світ, вигаданий ними ж звинувачення. І я знаю, що українська сторона намагається звільнити всіх, незалежно, чи засуджена людина в Росії, чи не засуджена. І насправді мене це сильно не хвилювало, тому що я розумію, що це просто їхні якісь можливо навіть для їхньої аудиторії.
«Стереотипи про «Азов» щезли»
Дмитро каже, що завдяки мужності бійців полку «Азов» та тим діям, які вони показали в Маріуполі, певні стереотипи у світовій спільноті відносно «азовців» щезли самі з собою.
– Підрозділ показав, що він просто бореться за свою землю, за свою територію і за своїх людей. Тому, не було, скажімо так, я не відчував якихось таких питань з цього приводу. Навпаки, відчувалася якась підтримка, тому з цього приводу було все нормально (під час спілкування з іноземцями – ред.).
– Дуже важливо, що командування здійснювало комунікацію (під час перебування на «Азовсталі» – ред.) і англійською мовою на той момент для, якраз таки, західного світу, щоб вони теж краще розуміли те, що відбувається. І це теж один із таких дуже важливих кроків. Я дякую всім, хто, скажімо так, працював над цим і постійно там виходив на зв'язок для того, щоб розказати людям. Плюс велику роль відіграли українці, які після початку повномасштабного вторгнення роз'їхалися по всьому світу, на жаль. Однак постійні мітинги на підтримку, на привернення уваги саме до «Азовсталі», саме «Азову» теж зробили свій вклад для того, щоб розвінчати оці міфи, які були створені штучно, за російські гроші.
Про звільнення з полону
Звільнення з полону для Дмитра стало несподіванкою, зізнається він і розповів детальніше про свої передчуття перед цим і емоції після того, як опинився на свободі.
– В мене було одразу передчуття, що це не добре. Нас спочатку просто вивели вночі по якомусь списку, певно, перевірили. І в мене одразу з'явилася надія. Мій побратим вчив, що не зачаровуйся, щоб не розчаровуватися. І я старався не зачаровуватися тим, що відбулося, умовно, але все одно з'явилася певна надія, що можливо це воно. І, власне, так і сталося. Нам не казали, що ми їдемо на обмін. Віра була, але переконався тільки тоді, коли перейшов цей кордон.
За словами Дмитра, вся інформація, яку зараз отримують близькі полонених, від тих людей, які виходять з полону і можуть розказати щось про те, кого вони та де бачили. Чим менше обмінів полоненими, тим менше інформації у рідних.
«Найболючіші моменти життя»
Дмитро каже, що питання його повернення в Маріуполь після деокупації міста, є складним.
– В перші часи, коли я тільки вийшов з полону, я казав, що та-та-та, хочу (повернутися в Маріуполь – ред.). Зараз це складне питання для обговорення, тому що йдуть дні, місяці, роки. Ти облаштовуєшся в новому місці. Це в першу чергу більше такі практичні питання. А з точки зору моральної, я коли аналізую, це кожен раз мені важко уявляти, як я там зможу жити й далі будувати своє життя щасливо. Тому що там відбулися одні з найболючіших і найтрагічніших моментів мого життя. Не знаю, чи зможу я там спокійно далі жити.
Коли закінчиться війна?
Щоб витримати війну з Росією, яка може тривати не один рік, та не занепадати духом, важливо щось робити для перемоги, вважає Козацький.
– Збирати донати, збирати овочі в бабусі й передавати їх на фронт. Скоро зима, в'язати допомагати бабусі носочки теплі. Це я говорю про мінімум, який може бути умовний. І такої мінімальної допомоги дуже багато варіантів. Тому кожен для себе знайде, чим зайнятися. Головне – бажання.
На думку військового, війна буде тривати до звільнення всіх територій, а також повернення всіх українців з полону. Але і після цього не варто розслаблятися, вважає Дмитро.
– Це повернення всіх територій, які були до початку взагалі війни в Україні, на момент отримання Україною незалежності. І звільнення всіх військовополонених і цивільних полонених.
У нас зараз одна проблема – це вижити, захистити наших людей і територію
– В принципі, українці завжди жили з розумінням того, що їх хочуть знищити, розділити їхню територію, розділити самих українців. Мені здається, це в нас вже закладено десь далеко в голові, в наших генах – оце виживання, виживання як нації, виживання як країни. Нам просто треба підтримувати цю інформацію, яка в нас була закладена вже давно, і постійно готуватися. Це запорука спокійного майбутнього. У нас зараз одна проблема – це вижити, захистити наших людей і територію.
Зараз і в майбутньому українцям варто не давати поступу проявам сепаратизм, антиукраїнської політики навіть на рівні висловів, додав «Орест».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
