Валерія Константинова
«Зранку 24 лютого дружина зателефонувала мені з роботи. Тоді почув звуки перших вибухів. Окупанти з перших днів почали обстрілювати мікрорайон «Східний», – так маріупольський депутат Дмитро Забавін згадує перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
За його словами, місто дуже швидко занурювалося у середньовіччя. У Маріуполі срімко закінчувалося пальне та утворювалися черги у магазинах. Люди хотіли зробити запаси їжі і, як виявилось потім, не дарма.
Детальніше про окупацію Маріуполя, життя в блокаді та шлях на вільну Україну, Забавін розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
«Ситуація розвивалася дуже стрімко»
Як згадує маріуполець, ще 25 лютого він разом з деякими колегами на телебаченні розповідали про ситуацію у місті. В цей момент ввечері російські окупанти обстріляли цілий мікрорайон.
Росіяни знищували критичну інфраструктуру та житлові будинки
– Однією із цілей була школа №48, де навчалися діти. Внаслідок потужного обстрілу постраждав і мій будинок, у ньому повилітали вікна. До цього у місті вже було багато руйнувань. Росіяни (армія РФ – ред.) з початку повномасштабного наступу знищували критичну інфраструктуру та житлові будинки.
Забавін каже ситуація почала розвиватися дуже стрімко. Вже 26-го лютого вони з дружиною зібрали необхідні речі, заїхали за батьками, які проживали неподалік, і перебралися у центр міста.
– На той момент ситуація на лівому березі (міста – ред.) була найгіршою. Тому з колегами вирішили закуповувати харчі, дитяче харчування, памперси, ліки та відправляти у районну адміністрацію, щоб роздавали людям у бомбосховищах. Це були невеликі об’єми як для півмільйонного міста, де тільки на лівому березі проживало понад 100 тис. людей. Забезпечити всіх не було можливості. У такому режимі працювали до 2 березня, поки ще існував зв’язок з лівим берегом.
«Перші вбиті цивільні»
Щодня ситуація у Маріуполі погіршувалася, згадує Забавін. За його словами, російські військові знищували майже всю критичну інфраструктуру на лівому березі. Але у місті продовжували роботу більшість міських депутатів, профільні міські управління. З’явилися перші вбиті та поранені цивільні громадяни. Погіршувалася і комунальна ситуація. У перших числах березня окупанти занурили місто майже у середньовіччя, зазначив Забавін.
– Зникли електропостачання, водопостачання, опалення, а десь 2-4 березня – газ. Російська армія точними пострілами знищила склади з харчами та питною водою.
Окупанти вже 27–28 лютого взяли Маріуполь в оперативне оточення, каже Забавін.
– Не було можливості постачати нашим захисникам зброю. До того ж росіяни не пропускали жодної автівки, яка могла б привезти продукти, зокрема хліб. Вони свідомо розпочали геноцид Маріуполя. Це не просто війна, це був дійсно геноцид.
Маріупольський депутат розповів, що разом з колегою шукав можливості купити щось поїсти для містян, які перебували в сховищах. Цивільним допомагали і українські військові. Вони привозили їжу та воду.
– Бійці все віддавали людям, хоча їм самим її не вистачало. З моїм колегою знайшли єдиний працюючий ринок, де можна було купити продукти за готівку. Адже з 2 березня зник зв’язок. Потім розвозили покупки по сховищах.
«Сховища стали мішенню»
На початку березня у Маріуполі організовували великі сховища для людей: у драмтеатрі, пологових будинках, кінотеатрі, гуртожитку університету та в інших закладах. Згодом вони стали ціллю для російської армії, стверджує депутат.
– До 8-9 березня ситуація у місті була більш-менш контрольованою. У центрі працював єдиний пункт зв’язку – у «Київстарі». У мене були сонячні панелі. Я їх забрав, коли виїжджали з Лівобережжя. Це давало мені можливість отримувати правдиву інформацію про події з офіційних (українських – ред.) ЗМІ, органів державної влади.
«Завезли людей для поширення пропаганди»
Забавін каже, що доводилося спростовувати російську пропаганду та плітки, які ширилися містом. Наприклад, у чергах за водою, на ринку розповсюджувалися російські наративи, що нібито армія РФ захопила Київ, Одесу та інші міста.
Коли питав у деяких назви вулиць Маріуполя, вони мені не могли відповісти. Тобто це були не маріупольці
– Відповідно нам доводилося спростовувати ці панічні моменти. Говорили і про те, що всі депутати виїхали. Я підходив до людей і казав: «Добрий день. Ось я, а там мої колеги». І, коли питав у деяких назви вулиць Маріуполя, вони мені не могли відповісти. Тобто це були не маріупольці, а спеціально завезені групи для пропаганди та розповсюдження паніки.
Депутат згадав, як на його очах російські військові обстріляли маріупольський пологовий будинок.
– Десь 9 березня ми всі зрозуміли, що росіяни взагалі без жодних гальм. Вони влучили у пологовий будинок. Ми з дружиною у той час знаходилися якраз на вежі зв’язку, приблизно 500-600 метрів від центру подій. Чули, як пролітав літак, і через кілька секунд пролунали 2 потужних вибухи. Це було настільки потужно, що в радіусі кілометра здригалася земля від цих 500-кілограмових ФАБів.
«Рятувати людей не було кому»
Як свідчить депутат, з кінця лютого маріупольці намагалися евакуюватися з міста, але російські військові не давали «зеленого коридору».
– Щодня росіяни казали, що нібито будуть давати можливість евакуації. Але цього не відбувалося. Вони постійно вели обстріли. Я був у Маріупольському трамвайно-тролейбусному управлінні і бачив ті обстріляні автобуси, тролейбуси, які росіяни цілеспрямовано знищували, щоб унеможливити виїзд. Загалом на той момент окупанти розбили вже 80% комунального транспорту.
Вже з 10 березня окупанти почали потужно бомбити центр Маріуполя, пригадує Забавін. Інтенсивність і щільність обстрілів з мінометів та «Градів» не давали змоги вийти з будинку.
– Ми з родиною вирішили, що будемо знаходитися у будинку. Хоч і бачили, як вони руйнувалися при прямих влучаннях. На жаль, більшість підвалів завалювало, і люди, які знаходилися там, не могли вибратися. Росіяни перед цим знищили всі рятувальні та пожежні служби. Людей нікому було рятувати.
«Зустріч з окупантом»
Одного разу депутат зіштовхнувся віч-на-віч з російським військовим у під’їзді свого будинку. Це було 12 березня.
– Я вийшов у під’їзд, щоб закрити двері у тамбур. У цей час російський спецназівець з білою пов’язкою наставив на мене автомат і запитав: «Что такое?». Я йому поставив зустрічне запитання: «Что вы здесь делаете?». Він відповів: «Мы пришли вас спасать». Кажу: «Нас не нужно спасать». Спецназівець почав просуватися з автоматом, щоб подивитися мою квартиру. Але йому щось доповіли по рації, і я зміг зачинити двері. Після цього десь буквально через 1-2 хв на іншому боці почався бій.
Коли російські військові прямим влучанням з танка вистрілили в їхній будинок, і почалася пожежа, родина Забавіна вирішила переїхати подалі.
– Ми об’їхали всі сховища, але місць ніде не було. Зокрема у драмтеатрі, який потім росіяни знищили двома авіабомбами, знаходилося багато людей. Не можна було ані сісти, ані встати. У готелі «Континенталь», ПК «Молодіжний» теж все було зайнято.
Забавін згадує, що нічого не лишалося, як їхати ближче до «Азовсталі».
Росіяни з літаків гатили в напрямку «Азовсталі»
– Ми розташувалися ближче до «Азовсталі» у приватному секторі в бізнес-центрі, де був склад. Але згодом зрозуміли, що це дуже погана ідея. Росіяни з літаків гатили в напрямку «Азовсталі», і відповідно в приватному секторі за весь час ми зустріли всього кількох людей. Інші сиділи по підвалах, тому що били і по приватному сектору. Будинки там старі, і просто це все знищувалося.
«Кільце стискалося»
За словами Забавіна, російські військові обстрілювали і єдиний ринок, на якому люди могли щось купити.
– Був дуже інтенсивний обстріл приватного сектору центрального району міста. Росіяни просувалися з західної частини, і кільце стискалося. Ми знайшли місце прихистку у міському саду. Там спортивна школа ДЮСШ №5 і басейн. Це був просто звичайний підвал. У ньому зустріли багато знайомих і з лівого берега, і з усього міста. Це ті люди, яких евакуювали, зокрема і наші військові.
Депутат розповів, як харчувалися маріупольці у підвалах. На сніданок вони пили чай з води, яку набирали в криниці, а на обід – суп на воді зі шматочками картоплі, який їли з пластикового стаканчика та маленькі напівфабрикатні чебуреки.
– Це все, що вдавалося знаходити. На ентузіазмі люди шукали, привозили, знаходили дрова, набирали воду. Люди об’єднувалися. Росіяни постійно створювали жорсткі умови. Щоразу їх погіршували, щоб люди втратили надію.
Забавін зазначає, що внаслідок обстрілів російськими військовими Маріуполя загинуло багато місцевих жителів, яких ховали в братських могилах прямо у дворах багатоповерхівок.
Про виїзд з окупації
Зловити мобільний зв’язок було вже практично неможливо. Проте люди з 14-го березня почали виїжджати на територію, підконтрольну владі Україні. Родина Забавіних виїхала з Маріуполя, коли безпечних місць в місті вже не залишалося.
– Одна колона автівок виїхала з міста. Але згодом ніякої інформації від них не було. Ми вирішили ризикнути й виїхали у Приморський район. Там згуртувалися трьома автівками. Їхали околицями через приватний сектор. Місцеві жителі допомагали та говорили, куди прямувати далі.
Під час евакуації депутату довелося «пройти» блокпост, який вже облаштували російські військові на захоплених територіях.
– Дорогою до Бердянська нам трапився перший блокпост окупантів. На ньому нас зустріли з автоматами бурят і дагестанець. Вони були ввічливими, ніяк не провокували. Лише запитали про цигарки та зайву сім-картку. Ми виїхали з пекла. Усі в Бердянську розуміли, що відбувається у Маріуполі. Окупанти були дуже здивовані побачити донецькі номери автомобілів, тому що це була Запорізька область.
Три дні родина пробула у Бердянську, шукаючи пальне, щоб рухатися далі.
«15 блокпостів до вільної України»
Як згадує Забавін після появи мобільного звʼязку, йому почали телефонувати депутати, яким згодом оголосили підозру у державній зраді. Він пояснює, що окупанти хотіли зібрати всіх на сесію міськради для прийняття певних рішень.
Мета була – змусити депутатів позбавити чинних мера і секретаря міськради повноважень і призначити гауляйтера Іващенка
– Мені дзвонили колеги з «ОПЗЖ». Деякі з них перебували не в Маріуполі, але теж на окупованій території. Я не відповідав на дзвінки. Згодом дізнався, що окупанти планували зібрати всіх депутатів Маріупольської міськради і під дулами автоматів провести так звану «сесію міськради» за межами Маріуполя. Їхня мета була – змусити депутатів позбавити чинних мера і секретаря міськради повноважень і призначити гауляйтера Іващенка. Він був депутатом від «ОПЗЖ», а хотіли призначити в.о. мера за українським законодавством. На щастя, цей план провалився. Більшість депутатів міськради виїхали з 14 по 20 березня.
Родині Забавіних вдалося потрапити на підконтрольну Україні територію – вже 17 березня вони приїхали до Запоріжжя.
– Коли ми побачили перший український прапор і блокпост – емоції зашкалювали. Дорога була складна. Ми подолали десь 15 блокпостів. Траплялися різні окупанти: 18-річні строковики, ФСБшники, які багато запитували, «кадирівці» – вони ретельно обшукували нас. Один блокпост був «ДНР», де були справжні нелюди. Їм байдуже, що люди з маленькими дітьми, похилого віку. Ні на що не зважали. Але разом з дружиною, батьками, чотирма котами подолали все це і виїхали на підконтрольну Україні територію.
- Російські війська окупували Маріуполь у травні 2022 року після кровопролитних боїв і тривалої блокади. У ході військового вторгнення Росії в Україну Маріуполь майже повністю зруйнований обстрілами. За оцінками ООН, у місті знищено або пошкоджено близько 90% багатоповерхових житлових будинків та близько 60% приватних будинків.
- Російські війська підозрюють у скоєнні у Маріуполі численних воєнних злочинів. Москва це заперечує.
- За підтвердженими міською владою даними, у зруйнованому й окупованому Росією Маріуполі загинули щонайменше 20 тисяч людей, повідомив в інтерв’ю Радіо Свобода міський голова Вадим Бойченко.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум