РИМ – В Італії почав роботу уряд (ультра) правого альянсу трьох партій на чолі із 45-річною Джорджею Мелоні. Перша жінка прем’єр-міністр в історії італійської парламентської республіки очолила перший кабінет «надто правого спрямування з часів правління диктатора Беніто Муссоліні» (як його назвала американська телекомпанія CNN). Консерватори-популісти прийшли до влади після перемоги на парламентських виборах 25 вересня. Попри суттєві розбіжності між ними, обрана лідерка чітко дала зрозуміти: диктату союзників-друзів Путіна не підкориться, країна продовжить євроатлантичний курс підтримки Києва проти російського загарбника. «Італія разом з НАТО та ЄС. Кому це не до вподоби – геть з уряду», – заявила Мелоні.
Чи втримається? І скільки протягне? Яка доля чекає на новий кабінет? Ці запитання можна вважати глибоко традиційними для політичних аналітиків, зважаючи на перманентні урядові кризи на півострові. За статистикою, рідко який уряд (політичний або технічний) працює більше двох років. Ще актуальнішими ці питання постали після формування і старту команди праворадикалів у складі 24 міністрів. Серед них – 9 представників від партії Джорджії Мелоні «Брати Італії», по 5 урядовців від «Північної Ліги» Маттео Сальвіні та «Вперед, Італіє!» Сильвіо Берлусконі, і ще 5 техніків. Включно з прем’єркою в уряді жінок небагато – лише семеро, що вже віднесли до негативних характеристик.
Та саме революційний для італійської політики фактор сильної жінки-лідерки може виявитися тим позитивним моментом, що дозволить команді протриматися довше, аналізує перспективи кабінету Corriere della Sera. Вона закликала до порядку двох невгамовних і скандальних чоловіків-лідерів Берлусконі й Сальвіні, які до останнього і марно тиснули на неї, намагаючись просунути своїх партійців на міністерські посади. Головне, щоб не дійшло до протистояння, хто кого – вона їх чи вони її. Бо ж на цьому суперництві лідерів можна вбачати і слабке місце урядової команди, робота якої залежатиме від її парламентської більшості.
З 1994 року італійські правоцентристи приходили до влади завжди і лише під керівництвом Сильвіо Берлусконі, якому нині 86 років. Тепер же за кермо взялися більш праві політики, і «Брати Італії» Мелоні набрали утричі більше голосів на виборах, ніж решта двоє партнерів по коаліції. Ніхто не може передбачити, якою буде поведінка цих партій – «Вперед, Італіє!» та «Північної Ліги» – котрі відчують другорядне лідерство своїх провідників.
Єврокурс Мелоні та її «братів»
Протягом місяця консультацій щодо формування уряду і перші дні після присяги перед президентом республіки Джорджія Мелоні поки що підтвердила тезу, що радикали популісти, переступивши поріг урядового палацу, стають меншими радикалами і пом’якшують свою антиєвропейську риторику. Війна Росії проти України, її наслідки для Європи та Італії, енергетична криза, рецесія, ріст безробіття, високі ціни на комунальні послуги та збідніння населення – основні виклики для молодої прем’єрки. «Сувора реальність диктує свої умови, і Мелоні має мінімальний простір для зміни європейської парадигми, тож повинна адаптуватися до умов гри у євроспільноті», – зауважує ліберальне видання La Stampa, критично налаштоване до нового уряду.
Власне, кабінет уже заявив про продовження дії заходів щодо подолання енергетичної кризи, запроваджених попередником Маріо Драґі, котрий таки переконав європейських колег встановити обмеження ціни на газ. Остаточне рішення з цього питання відклали в ЄС на листопад, але ціни на газ уже знизилися, й італійський споживач платитиме менше, пояснюють економісти. Не секрет, що пані Мелоні, колишня опозиціонерка до уряду Драґі, налаштована на консультації зі своїм авторитетним попередником.
Якщо перші вітання та компліменти Джорджія Мелоні отримала від політичних соратників у східній Європі з країн Вишеградської групи (другий рік італійка очолює європартію Реформістів та консерваторів), то перші телефонні розмови були з керівниками євроінституцій, перша зустріч в понеділок у Римі – з президентом Франції. Послання від Мелоні до ЄС вже знайоме: «Брати Італії» прийшли до влади не для того, щоб «розділити ЄС», про що вона говорила у численних інтерв’ю іноземній пресі, а щоб спільно працювати і долати виклики. Перші візити голови кабінету плануються до Брюсселя, Вашингтона і, як кажуть її довірені партійці, хотіла б швидше дістатися до Києва. Водночас попереджають, що буде це не скоро через складнощі гарантувати безпеку поїздки до України.
На боці України
Прем’єр-міністр Джорджа Мелоні підтвердила українському президентові Володимирові Зеленському, що «Італія завжди буде на боці сміливого українського народу, який бореться за свою свободу та справедливий мир. Ви не самі». І в цьому з 24 лютого 2022 року її позиція непохитна.
У тому ж тоні була телефонна розмова нового міністра закордонних справ Італії Антоніо Таяні зі своїм українським візаві Дмитром Кулебою. «Немає миру без справедливості. І справедливість означає незалежність України», – наголосив Таяні, ветеран-європеїст, колишній голова Європарламенту, який потрапив до уряду від партії «Вперед, Італіє!». На противагу від лідера своєї партії, Таяні є послідовним та переконливим євроатлантистом, шанованим дипломатом у структурах ЄС.
Міністр оборони Ґвідо Кросетто – відомий підприємець, однопартієць Мелоні та її давній радник – у розмові з La Repubblica дав зрозуміти, що Рим буде продовжувати надавати військову допомогу ЗСУ. «Позиція італійського уряду полягає у тому, що вже неодноразово говорила голова кабінету Мелоні: коли ти є частиною родини і підписав угоду, тоді підтримуй рішення, які ухвалює ця група. Рішення, які будуть ухвалені в рамках наших історичних міжнародних альянсів, будуть дотримані Італією. Стосовно цього питання не буде будь-яких розходжень», – запевнив пан Кросетто.
На його думку, нині інтерес Росії полягає у тому, щоб послабити країни, які підтримують Україну, починаючи з Італії, підбурюючи громадську думку. «Мене вразили повідомлення деяких російських ЗМІ, які розповідають про наш уряд як слабкий та розділений, але це неправда», – зауважив міністр оборони Італії Ґвідо Кросетто.
Путіністи у лавах правих
Критики (ультра) правого кабінету найбільше дорікають коаліції за розходження у візіях зовнішньої політики Італії через одіозні заяви Маттео Сальвіні та Сильвіо Берлусконі. Вони здавна не приховують надмірних симпатій до російського президента Путіна, попри його дії. Якщо влітку під час виборчої кампанії в епіцентрі цих скандалів був Сальвіні, то наприкінці кампанії та вже після виборів ініціативу перебрав Берлусконі – «батько» філопутінізму в Італії, як його називає культуролог Оксана Пахльовська у статті для геополітичного видання Limes.
Через недавно оприлюднені аудіо записи, де Берлусконі хизується горілчаними подарунками від Путіна та звинувачує у розв’язанні війни «клоуна Зеленського» під оплески однопартійців, дехто вважає, що альянс правих не має підстав для керування західноєвропейською нацією, для якої Путін є ворогом. Частіше за захоплення Путіним критикують Сальвіні та Берлусконі, але правий спектр італійської політики має чимало інших фігур – прихильників путінізму.
«Якщо сьогодні Берлусконі на цьому місці, завтра може бути Сальвіні, якщо він не звільниться від московських відвідин та пропутінських футболок і не пояснить публічно причин, за що він обожнював Путіна ще до вчорашнього дня», – пише на сторінках газети Domani політолог П’єро Iньяці. Він вважає, що справжніми путіністами в Італії завжди були не стільки ліві популісти «Руху 5 зірок», як праві, додаючи сюди і пані Мелоні, яка раніше з 2014 року відстоювала проросійські позиції.
Власне, зміну позиції Мелоні ще не всі забули і продовжують їй дорікати амбівалентністю.
У своїй книжці «Я Джорджа», яка вийшла друком минулого року, вона писала, що Росія Путіна «захищає європейські цінності та християнську ідентичність».
До речі, подібної візії дотримується і новообраний спікер палати депутатів італійського парламенту Лоренцо Фонтана від «Північної Ліги». У березні 2014 року він був спостерігачем на так званому кримському «референдумі», завжди боровся за скасування антиросійських санкцій і досі заявляє, що вони можуть повернутися бумерангом для італійців.
Також у багатьох викликало обурення призначення міністром культури Дженнаро Санджуліано від партії «Брати Італії» – керівника інформаційної служби другого державного каналу телекомпанії RAI. Він раніше у телепрограмах відстоював думку про «російський Крим, його нелегальну передачу Україні» та про «українських нацистів, що за часів Другої світової війни служили німцям і вбивали євреїв». Санджуліано – автор біографічної книжки про Путіна, і після повномасштабного вторгнення Росії в Україну почав робити поміркованіші виступи.
Уряд під проводом правих для багатьох оглядачів є новим експериментом або наступним етапом італійської політично-соціальної лабораторії в Європі. Відомий публіцист Роберто Савіано на шпальтах британської The Guardian закликав пильно спостерігати за Італією, бо вона неодноразово передрікала політичну тенденцію в інших країнах. «В Італії Муссоліні був раніше, ніж Гітлер у Німеччині. В Італії був Берлусконі раніше, а потім до влади у США прийшов Трамп. Після років невдалого урядування Берлусконі в Італії з’явився популістський «Рух 5 зірок», а згодом їм подібні були й в інших країнах», – зазначив письменник Савіано. «Увага, – застеріг він, – куди рухається Італія, дуже скоро туди прямуватиме і Європа».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
