Гостя восьмого епізоду подкасту «Свої серед своїх» – комунікаційниця, парамедикиня на псевдо «ООН» Катерина Галушка.
У подкасті «Свої серед своїх» Радіо Свобода спілкується із українцями та українками, які стали до лав Сил оборони України у російсько-українській війні.
Попередні випуски можна послухати тут.
У 2019 році під час навчання в університеті Катерина Галушка приєдналася до добровольчого батальйону «Госпітальєри». Зараз вона працює в ЗСУ на цивільній посаді і періодично їздить на ротації як парамедик.
Спочатку війна була далекою
Катерина з дитинства любила історію – бабуся і мама постійно купували книги з археології, історії мистецтв, міфології. Коли відбувалася Революція гідності, вчитель історії зміг пояснити дітям, що відбувається, і вже тоді дівчина зрозуміла, що Росія – не братня країна. Коли почалася війна, Катерині було всього 17 років.
Після школи вступила на історичний факультет, почалося звичайне студентське життя в столиці. Аж поки разом із подругою не потрапила волонтеркою у військовий шпиталь.
«Ми багато говорили з пораненими військовими: про їхній досвід, про те, що з ними сталося, як вони потрапили на війну, як переживають поранення. Тому що це кардинальна зміна життя. І от розмови з ними зблизили мене з темою війни і з її роллю і місцем в нашому житті», – розповідає Катерина.
Під час навчання Катерина мріяла долучитися до миротворчих сил ООН, будувала собі плани, як цього досягти, думала про службу в поліції чи Нацгвардії. А потім побачила інформацію про семиденний вишкіл парамедиків від «Госпітальєрів». Пройшовши його, вирішила приєднатися. Зараз триває четвертий рік її досвіду бойового медика.
Втрата коханого
Повномасштабне вторгнення Катерина зустріла в Києві. Спочатку багато працювала з комунікаціями в ЗСУ. Довго не могла усвідомити, що відбувається в країні. А вже за кілька днів отримала жахливу звістку – під Маріуполем загинув коханий, старший лейтенант Антон «Перун» Гевак, командир взводу 140-го окремого розвідувального батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ.
Після похорону Катерина вирішила, що вже не може бути в офісі, і поїхала на ротацію. Спочатку – Київська область, потім – схід.
«Антон для мене був надзвичайно важливою людиною, яка мене змінила. Він навчив мене багатьом речам, які до сьогодні допомагають мені триматися», – каже дівчина.
Ця втрата мотивує її знову і знову повертатися на ротації і рятувати військових – аби ті могли повернутися додому, до своїх рідних. І аби близькі не відчували того болю, що пережила вона.
Евакуація з поля бою
Катерина – командир екіпажу групи парамедиків. Разом із нею працюють люди найрізноманітніших професій, переважно без медичної освіти. Бути біля лінії фронту – це їхній свідомий вибір.
«Госпітальєри» працюють на етапі казевакуації – безпосередньо з поля бою. Поранених передають на медевакуацію, де їх стабілізують, за потреби роблять первинні хірургічні втручання. Затим людина потрапляє в шпиталь чи госпіталь. «Госпітальєри» забирають з передової і поранених, і загиблих. Ось що дівчина розповідає про своє ставлення до фрази «Герої не вмирають»:
«Коли ми перевозили загиблих військових, кожен із них – по-своєму герой, з кожним із них пов’язана якась історія. Я закривала чорні мішки пакетів, де вони лежать. Герої помирають, і я бачила їхні тіла, і бачили, як їх ховають або спалюють. Ми кажемо герої не помирають, щоб якось заспокоїти людей, які залишилися тут. Ця фраза не воскресить людину, яку ти хочеш бачити біля себе».
Катерина каже, що їй пощастило, бо під час її роботи, евакуації поранених, жодний військовий не загинув. І це мотивує рухатись далі.
У епізоді Катерина Галушка детальніше розповіла про:
- дитинство на Полтавщині з історичними книгами і російською мовою;
- першу ротацію після 24 лютого у Київську область;
- випадки евакуацій, що найбільше запам’ятались;
- те, як родичі загиблих прагнуть дізнатися про останні хвилини життя;
- жінок у війську та упередження до них;
- ставлення суспільства до війни та військових;
- реінтеграцію військових у цивільне життя після завершення війни.
Слухати подкаст можна на подкаст-платформах:
Електронна адреса проекту: uapodcast@rferl.org
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
