У запорізький хаб для переселенців цього тижня прибув черговий волонтерський автобус із окупованого Бердянська з евакуйованими українцями, більшість з яких – жителі Маріуполя. Вони в різний час покинули рідне місто та певний час проживали в російській окупації – у Донецьку, Мангуші, Бердянську. З деякими з них вдалося поспілкуватися кореспонденту проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя». Маріупольці розповіли про те, що бачили на власні очі в заблокованому місті, про життя та смерть, а також про бажання української перемоги у війні з Росією.
«Багато смертей»
Олена Бондарцова перше, що розповідає про рідний Маріуполь – це про смерть.
– Дуже багато людей померло. Там дуже багато. Кажуть, що 30 тисяч, але мені здається, що більше. «Освободітєлі» наші, росіяни. Звідки вони взялися на голову нашу? А ви знаєте? Люди дивляться російське телебачення, а вони так проти України, так говорять. Я навіть не знаю. Що тут «фашисти». Ну які у нас тут «фашисти»? Наші захищають нашу батьківщину. А вони…
Багато домів згоріло. Люди залишились без даху над головоюОлена Бондарцова
– Я жила на лівому березі, й там, кажуть, взагалі жодного будинку [вцілілого]. Мені племінниця казала, що дім згорів. Багато домів згоріло. Люди залишились без даху над головою. Росія там їх обробляє, вірять росіянам. Хоча в них стріляють, а вони все одно кажуть, що це не Росія, а Україна. Що це «бандери». Які «бандери»? Україна захищає свою землю.
Жінка каже, що пробула в Маріуполі півтора місяця, а потім їй вдалося вирватися із міста – в окупований Мангуш.
– Не знаю. Не хочеться мені повертатися під бомбардування, знову потрапити. Бо це дуже тяжко. У мене зятю у племінниці руку відірвало праву. І нам доводилося ходити під снарядами... В Мангуші теж руські. Багато наших хлопців під снарядами... Фільтрацію змусили пройти. Я вже на пенсії давно. Я думала їхати на Донецьк, в мене там брат, але потім я передумала, не хочу я в «ДНР» (незаконне збройне угруповання, що діє на окупованій частині Донеччини – ред.). Вони тільки знущаються над людьми та й все. Подруга розповідала, як вони обстрілюють самі себе, а потім кажуть, що це Україна.
Які вони «освободітєлі», якщо стільки людей знищили. І в Маріуполі господарюють. Знищили повністю містоОлена Бондарцова
Жителька Маріуполя сподівається, що армії України у війні проти Росії переможе та поверне українські землі.
– Сподіваюся, що Україна переможе. Що вона забере всі свої землі. А що, хіба можна залишати? Вони (російські сили – ред.) стільки у нас відхватили. Вони радіють, росіяни, що вони прямо все хватають. Що, вони й то захопили, й то захопили. Які вони «освободітєлі», якщо вони стільки людей знищили. І в Маріуполі, кажуть, господарюють. Знищили повністю місто. Ви розумієте, повністю.
«Стріляли просто так. Наказу не було»
Інша жителька Маріуполя, Олена Самсонова, каже, що після початку бомбардувань міста, її сімʼї вдалося одразу виїхати. Хоча вона зізнається, що такого знищення міста вона не очікувала.
Не очікували, що його – Маріуполь – знесуть із землі. Його просто немаєОлена Самсонова
– Ми розуміли, що це все, але не очікували, що його – Маріуполь – знесуть із землі. Його просто немає. А за пропискою я з Новобахмутівки. Її теж знесли. Кажуть «освободілі». «Освободілі» від людей.
– Деякі військові (російські – ред.) просто так стріляли по домах. А потім питаєш: «А чому ви стріляли?». Чуєш у відповідь: «Просто так, наказу не було». З одним розмовляєш, а він каже: «Ви гадаєте, ми вас звільняємо? Ми мстимося за 8 років». І це всі розмови.
Олена каже, що потім довелося їхати до Бердянська, який також зараз перебуває під російською окупацією.
– Найбільш напружене, це була дорога. Ми дуже переживали, щоб чоловіка не забрали, бо, за їхніми мірками – «ДНР» (незаконне збройне угрупування – ред.) – він військовозобов'язаний. У нього український паспорт і там стоїть печатка, що він не військовозобов'язаний. Але в них – у «ДНР» – такого немає.
Жінка розповіла, як на окупованих територіях, зокрема тих, що контролюються зараз незаконним збройним угрупованням «ДНР», чоловіків примусово забирають на війну.
А скільки людей не хочуть воювати проти України, ви б знали. Але спробуй там посперечатися. Примусово забирають молодих хлопців на позиціїОлена Самсонова
– Вони просто хапають людей, можуть приїхати на кладовище і зібрати копачів, що цілий день працювали на сонці, та відвезти «служити». Молодих хлопців забирали, просто, без військкомату, без проходження комісії. Були випадки, коли люди відмовлялися воювати, матері приїжджали на позиції. І це було насправді. А скільки людей не хочуть воювати проти України, ви б знали. Але спробуй там посперечатися. Примусово забирають молодих хлопців на позиції.
– А потім вантажівки трупів привозять на кладовище, і хрести ставлять на могилах з номерами. Це я точно знаю, в мене чоловік на кладовищі працював, встановлював пам’ятники. Він бачив, як з фури вивантажували хлопців, яких до цього забрали воювати. От їх закопували потім та ставили просто дерев’яний хрестик і номер. Ну ще підписували, де це сталося – «смерть». Це було в Донецьку, коли ми там проживали.
За словами Олени, у Донецьку «люди озлоблені через те, що по них стріляють». Разом із цим, жителі там налякані, каже жінка. Вона стверджує, що більшість з них не підтримує війну Росії проти України, але люди бояться про це говорити відкрито.
Вони проти війни, проти Росії. Але вони бояться сказати це дуже голосно.Олена Самсонова
– Там вони залякані. Я коли сідала до автобуса та розмовляла з людьми, буває кажуть: «Нами просто користуються і все». Вони проти війни, проти Росії. Але вони якось бояться сказати це дуже голосно. Є багато людей, які кажуть: «Ми терпіли, а зараз нехай вони терплять». Це прямо якесь зомбування. Але дуже велика кількість людей дійсно проти Росії, але вони мовчать.
Олена також розповіла, що змушена була пройти російську «фільтрацію»
– Здала свої пальчики і мене сфотографували. Перед тим, як заходити, хлопець сказав, що насправді «фільтрація» для того, щоб внести нас в базу даних.
Попри те, що жінка залишилася без домівки, вона рада, що виїхала з окупації.
Олена поділилася враженнями від ставлення до них на підконтрольній владі України території.
– У мене зараз стільки емоцій, я дуже сильно рада. Я дуже вдячна. Я помітила тут зовсім інше ставлення, коли ми заїжджали. Є супровід, немає залякувань. Тут все культурно і цивільно.
«Жили на роботі, бо дому вже не було»
Інший наш співрозмовник – Антон Шаульский, який працював медиком на швидкій допомозі у Маріуполі. Каже, що для нього масштабна війна почалася несподівано, до останнього сподівався, що цього не станеться.
– Я мав йти на роботу. Я зібрався і пішов. Почув перші гарматні постріли, залпи, канонади. Але все одно пішов на роботу. Думаю, пройде. Я працюю фельдшером екстреної медичної допомоги в місті Маріуполі. 24 лютого у нас був тільки один пацієнт. І нам потрібного було його транспортувати. У нього було поранення в голову. Але він був стабільний, з нами балакав.
А вже, коли я наступного разу приїжджав до лікарні, я бачив такі речі… Я на все життя запам’ятаю, як одного поліцейського на каталці викачували з приймального відділення і везли на КТ. У нього на скроні маленька-маленька дірочка, її навіть не видно, а з неї невеличка цівка крові. І тут я розумію, – якби людина просто носила каску, вона була б жива. А так, я бачу що він лежить, і шансів в нього мало.
В оточеному Маріуполі Антон прожив з 24 лютого до 18 березня. Поки він рятував життя, згоріла його домівка.
Ми згуртувалися, та працювали. Ми готували собі їсти, палили багаття, шукали дрова та допомагали пораненимАнтон Шаульский
– Ми весь час були зі своєю підстанцією, були на підстанції. Ми працювали без вихідних. У деяких з нас на той час згоріли квартири, згоріли домівки. Нам просто не було куди йти. І ми згуртувалися та працювали. Ми готували собі їсти, палили багаття, шукали дрова та допомагали пораненим. Коли зник зв’язок, нам хлопці з ДСНС привезли рацію. І по рації передавали поранених – хтось привозив їх на машині.
Гуманітарна ситуація в місті погіршувалася дуже швидко, каже Антон. Почалося мародерство.
– Люди відчули безкарність. Військові та поліцейські розуміли, що ситуація критична. І людям потрібно щось їсти. І перше, що було змародерене,– це були продуктові магазини.
– Маріуполь вирішили покидати, бо до нас завітали російські війська, до нас на підстанцію завітали. Пройшлися по кімнатах. Забрали у нас автомобілі. У нас залишилось 3 машини і все.
Хочеться жити та працювати. Хочеться, щоб просто відчепилисяАнтон Шаульский
Чоловік також евакуювався до Бердянська, де прожив деякий час. Каже, що там відчував дисонанс через те, що місто хоч і в окупації, але не розбомблене, подекуди ще траплялися українські прапори. Свої відчуття після того, як опинився у Запоріжжі на підконтрольній українським військовим території, описує так:
– Відчуття – «вогонь». Хочеться жити та працювати. Хочеться, щоб просто відчепилися.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- В окупованому Маріуполі одна з найбільших гуманітарних катастроф. Місто з кінця лютого було заблоковане, а згодом окуповане російськими військовими.
- Українська влада повідомляє, що Росія вивозить українських громадян у свої регіони і на територію окупованої частини Донбасу.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
