Доступність посилання

ТОП новини

«Коли трупів ставало багато, почали їх напалмом спалювати». Свідчення про життя в окупованому селищі на Херсонщині


Високопілля на Херсонщині перебуває під постійними обстрілами, кажуть жителі селища (ілюстраційне фото)
Високопілля на Херсонщині перебуває під постійними обстрілами, кажуть жителі селища (ілюстраційне фото)

«Бʼють «Градом» по всьому житловому сектору», – пригадує перші обстріли рідного селища житель Високопілля Херсонської області. З 13 березня селище опинилося під окупацію російських військових. Чоловік розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя», що відбувалося у Високопіллі з перших днів появи там армії РФ, та як йому довелося тікати від обстрілів, переслідувань та катувань. Хоча житель Херсонщини вже перебуває на підконтрольній владі України території, він просить не розкривати його прізвище з міркувань безпеки.


«Армія РФ зайшла досить швидко»

У Високопіллі не працювала система оповіщення громадського населення про небезпеку – жодних сирен, замість цього жителі чули вибухи, які наближалися з кожним днем. Російська армія зайшла досить швидко, без боїв серед житлових будинків, у перший день облаштували головний блокпост, розповідає наш співрозмовник.

Вікна вибивали в магазинах та брали все, що їм підходить. У наш головний універмаг заїхали на БМП

– А з другого дня почалося. Наш «білий дім», райвідділ, лікарню – все це почали захоплювати, вибивали двері та заходили в порожні будівлі, бо всі працівники вже на той момент вийшли, люди поховалися. А голодні орки вікна вибивали в магазинах та брали все, що їм підходить. У наш головний універмаг заїхали на БМП, завантажилися й поїхали по місцях дислокації. Виходжу зранку – дивлюся – на дорозі валяються обгортки від Raffaello, їхали і їли.


– Спочатку вони обходили вулиці, що поблизу першого їхнього блокпоста, що біля лікарні де заправка, перевіряли людей. Я зрозумів, що шукали тих, хто служив в АТО по якихось списках. Потім їх все більше й більше ставало, то вони вже змогли кожну вулицю перевіряти.

Людей виганяли, все забирали все, що знайшли: не тільки унітази та телевізори, а все – до одягу

Згодом, каже чоловік, почалися пограбування будинків цивільного населення.

– Почали обирати будинки такі по виду самі багаті, щоб хороший дах був, подвір'я прибране – все красиво, видно що небідно живуть. От вони й почали вивозити там все, під приводом, ніби щось шукають, заходили – людей виганяли, все забирали все, що знайшли: не тільки унітази та телевізори, а все – до одягу – вантажили й вивозили.

Житель Високопілля пригадує, що російські військові навіть попереджали мешканців: «Коли йдете з дому, хвіртки та будинки не зачиняйте, все одно прийдемо та ламати будемо». Навідалися і до його хати, коли сам чоловік там вже не мешкав. Він на той час жив у тещі, а до свого будинку щодня навідувався.

Шукали вони розвідників, думали, що ЗСУ сюди засилає своїх людей

Як мені сусіди розповіли: «Залізли до тебе буряти». В мене були закриті двері, вони розбили вікно, залізли у вікно, побачили, що ремонт іде. Знайшли у мене фотографії – 20 років тому служив я термінову службу, знайшли підштанці ЗСУ мого тестя і квадрокоптер знайшли поламаний без лопастей з фотоапаратом. А шукали вони розвідників, думали, що ЗСУ сюди засилає своїх людей з квадрокоптерами. Вони залишили мені послання таке: виклали разом в кімнаті фотографію зі служби моєї, підштанці та фото жінки, мовляв, «ми тебе знайшли». Забрали в мене документи, трудову книжку, воєнний квиток, навіть, студентський квиток, ну а паспорт я в іншому місті ховав, то не дістали.

«Кожен день чуєш чергу автоманту»

Після декількох обстрілів селища на вулицях зникло світло, газу та води теж не стало. Місцеві шукали колодязі з водою. По сусідах шукали акумулятори, щоб зарядити телефони та зв'язатися з рідними і «сказати, що поки що живі», каже чоловік.

Якщо когось побачать о восьмій вечора, не питаючи – раз і стріляють

– Люди, як могли, так і жили. Ми жили у підвалі. Зранку багаття розпалюємо, бо ввечері вже не можна – комендантська година була з шостої години вечора до 6-ї ранку. Вони (російські військові – ред.) казали, щоб, навіть з дворів не виходили. Якщо когось побачать о восьмій вечора, не питаючи – раз і стріляють не важливо, хто ти й що ти. Так кожен день тільки чуєш – черга автоманта, то хтось десь ходив.

Житель Високопілля каже, що з кожним днем окупанти «ставали злішими», припускає, що через брак їжі та втрати на фронті.

Я запах напалму чув, я служив, то уявити собі, як м'ясо горить – то такий сморід стояв

– Бої йшли, привозять свої машини, а там – трупи. Біля п'ятиповерхівки ховали, потім вони почали тіла спалювати напалмом, тому що запах зі сторони Ольгіно йшов такий. Я запах напалму чув, я служив, то уявити собі, як м'ясо горить – то такий сморід стояв, коли вітер подув в бік Високопілля. Ну а хто там буде копати?

– А в шпиталь наш вони заїхали Камазом, вигребли всі медикаменти – все до себе, бо в них постачання не було, аптеки всі теж повигрібали. А потім час пройшов, кажуть: «Якщо комусь щось треба – підходьте до нас, будемо видавати».

Чоловік каже, що пережив в селищі чотири ротації російських військових.

Заїздили різні: і буряти, і чеченці, і «деенерівці», командири в них мінялися

– Наші ЗСУ вбивають – на добрива, людей в них (в окупантів – ред.) менше стає, присилають нових. Заїздили різні: і буряти, і чеченці, і «Деенерівці», командири в них мінялися – за кличками «Броня», «Восток», «Черепаха».

– Було і таке, що автівки вони у місцевих віджимали та ганяли п'яні по вулицях. А було і зґвалтування, та було як п'яні зайшли на двір та застрелили чоловіка і жінку.


«Окупанти казали, що то натовські війська стріляють»

Чоловік не поїхав із рідними з Високопілля в перші дні окупації. Каже, що місця в машині не вистачило. Тому жінка з дітьми виїхали, а він із тещею залишився. Потім окупанти закрили виїзд у бік підконтрольної ЗСУ території України. Життя в селищі ставало дедалі гірше.

Через місяць десь у нас було так: доброго ранку – міни полетіли, добраніч – міни полетіли

– Не жили, а виживали. Чутки були, що того вбили, іншого застрелили, там ще десь люди пропали, того кудись відвезли, там прилетіла міна, вбило того-то. А вже через місяць десь у нас було так: доброго ранку – міни полетіли, добраніч – міни полетіли. Я відслужив, я розумію, що це таке. Коли з Князівки стріляють наші ЗСУ, я цей постріл чую, по звуку – він далеко і прильот я бачу куди, це десь 2-3 секунди проходить. А от, якщо орки (російські військові – ред.) стріляють по житловому сектору – просто під'їжджають ввечері, то секунду-півтори політ. Зрозуміло, що це саме з території Високопілля стріляли. А хто там? Тільки орки. І вони ще людям розказували, що «це ж ваші натовські війська, це вони по вас стріляють». От так говорили.

Чоловік каже, що витримувати життя у Високопіллі вже було неможливо.

Я навіть віз бабусю, їй 80 років, в лікарні взяли візочок, от в ньому я її віз

– Воно вже все того не варте, так, звісно, роками скільки всього туди вкладено... Не було далі вже куди терпіти, все гірше і гірше ставало, не було й просвіту що ось-ось стане краще. А потім взяв собі пакет, поклав дві пари взуття, шкарпетки й просто пішов із тещею пішки в сторону Зеленодольська на дамбу – це 9 кілометрів. Задача була пройти від повороту по дорозі, її ще в народі у Високопіллі називають танковою, бо тільки танк й проїде. Рано о 6-й ранку вийшли, дійшли до блокпоста десь о пів на восьму. Я навіть віз бабусю, їй 80 років, в лікарні взяли візочок ,от в ньому я її віз. А вона каже: «Хлопче, ми хоч доїдемо?». Кажу: «Доїдемо ба, доїдемо». От, хто як міг, так і виходили. Я думав, що мене на блокпосту зупинять і скажуть: «Так ти ж наш розвідник!». Вже за квадрокоптер свій подумав, що розповідати. Слава богу, в той день, як ми виходили, наші ЗСУ в сторону Широкого їх бомбили, то головного не було, вони всі туди поїхали. Той й пропустили нас.

Вийшов чоловік із Високопілля на підконтрольну владі України територію, де його зустріли родичі та відвезли в більш безпечне місце. Він розповів, що окупанти не випускали людей із селища певний час, однак жителі Високопілля збираються невеликими групами та йдуть пішки, на велосипедах на свій страх та ризик. Більшість місцевих вже покинули свої домівки. Декілька днів тому із Високопілля вдалося вийти ще майже сотні людей. Селище залишається під повною окупацію – без світла, газу, води.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

  • Раніше правозахисна організація Human Rights Watch повідомила про документування злочинів російських військових проти мирних жителів на півночі України. У 17 селах і невеликих містах Київської та Чернігівської областей правозахисники розслідували, серед іншого, 22 явні страти.
  • 2 квітня Київщина була звільнена від російських військ. Після відступу військових РФ у визволених містах і селах були зафіксовані масові випадки убивств цивільних жителів. Насамперед йдеться про Бучу, де загинули щонайменше 400 людей.
  • 2 березня Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду оголосив про початок розслідування щодо скоєння на території України воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду.
  • Україна і представники Заходу вимагають притягнути Росію до відповідальності за воєнні злочини через події на Київщині. Кремль «категорично відкидає будь-які звинувачення у вбивствах цивільних», навіть попри те, що факти вбивств цивільних у період російської окупації були підтверджені супутниковими знімками.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG