Російські окупаційні сили планують повністю заблокувати до 11 травня рух для цивільних через блокпости Херсону, повідомив 5 травня голова міста Ігор Колихаєв під час ефіру всеукраїнського телемарафону. Через війну евакуюватися з Херсонщини, де стає дедалі гарячіше, дедалі важче, кажуть очевидці. Місцева волонтерка Ірина Саліхова розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», що їй знадобився майже тиждень.
Медикаменти під обстрілами
– Окупація у Херсоні триває вже третій місяць. Волонтерити я почала ще в 2008 році. І з того часу я допомагала і дітям-сиротам, і інтернатним закладам. І коли почалася війна – просто, щоб не збожеволіти, почала допомагати. Зібрала в перші ж дні війни однодумців, які разом зі мною допомагають рятувати зараз жителів Херсону і Херсонської області.
За словами Ірини, найскладнішим під час війни стало доставляти людям ліки.
Люди вмирають. Від грипу може вмерти людина на Херсонщині просто тому, що немає медикаментів
– В нас люди вмирають без медикаментів. Тобто, якщо у мирний час підтримувати життєдіяльність людини з певними хронічними захворюваннями чи вродженими захворюваннями можна було, просто купуючи якісь там елементарні пігулки, інсулін, і підтримувати нормальну життєдіяльність людини, то зараз це все недоступне. І люди вмирають. Ну елементарно від грипу може вмерти людина на Херсонщині просто тому, що немає медикаментів.
Особливо складно, каже вона, доставляти інсуліни – через потребу спеціальних холодових умов.
З деякими населеними пунктами ми взагалі не знаємо, що коїться, просто тому, що там ідуть бої
– До нас не постачається гуманітарна допомога, немає «зелених коридорів» для евакуації населення. І це дуже сильно негативно впливає. Більшість прифронтових населених пунктів усі два місяці відрізані від світла. Там немає мобільного зв’язку, там зазвичай немає водопостачання і досить складно взагалі там виживати. З деякими населеними пунктами ми взагалі не знаємо, що коїться, просто тому, що там ідуть бої і звідти неможливо навіть евакуювати населення.
Завозити медикаменти доводилося під обстрілами, розповідає вона. Волонтерка каже, що зараз російським військовим віддали наказ закрити Херсон на в’їзд і на виїзд, через що понад тиждень немає можливості доставляти медикаменти до Херсону.
«Довоєнного життя не лишилося»
Волонтерка каже, що у Херсоні вже нічого не залишилося від довоєнного життя.
Інколи вони проїжджають повз тебе і наводять на тебе дуло, вони вважають, що це прикольно
– Напруга висить у повітрі так, що можна сокиру вішати, вулицями їздять російські броньовані машини, ходять російські військові з автоматами. Інколи вони проїжджають повз тебе і наводять на тебе дуло, вони вважають, що це прикольно.
Більш того, в темну пору доби ніхто не перебуває на вулиці, хоча комендантська година набагато пізніше починається, ніж темрява. Але щойно починає сідати сонце, місто закривається, торговельні заклади працюють до 14-ї години, дехто – максимум до 15-ї. І такі елементи довоєнного життя почали траплятися на 3-4 дні війни, коли почали відкриватися деякі невеликі кав’ярні, щоб ти міг просто прийти й придбати каву. Зараз у Херсоні неможливе нормальне життя, бо більшість містян втратили свої робочі місця і, на жаль, стоять на межі виживання.
«Жити в таких умовах просто небезпечно»
За словами Саліхової, ситуація в Херсоні стає дедалі небезпечнішою, особливо для журналістів, активістів і волонтерів.
– Були різні ситуації, коли зникали волонтери, коли зникали журналісти, коли російські військові приходили в гуманітарні штаби на кшталт нашого і потім проголошували, що тут був штаб «нациків», що начебто тут якісь неправомірні речі робилися, і потім ми отримали інформацію про те, що окупаційні війська отримали списки Національної спілки журналістів України, а я є членкинею цієї організації. І перші ще днів 10 війни ми прожили в себе вдома за адресою прописки, а після цього вже почали шифруватися, їздити по чужих квартирах, щоб нас було важче знайти.
Але ухвалити остаточне рішення про виїзд з окупованого регіону підштовхнуло інше.
Після проведення «референдуму» умови будуть ще більш жорсткіші. Це буде вже поліцейська територія
– Коли вже оголосили інформацію з датою «референдуму» і про те, що тут хочуть ввести рублеву зону, то ми зрозуміли, що нам в таких умовах жити просто небезпечно, бо після проведення «референдуму» умови будуть ще більш жорсткіші. Це буде вже поліцейська територія. Зараз вже є інформація, що «референдуму» не буде, що окупаційні війська просто намагаються «приєднати» Херсон до Криму і зробити ще просто як якийсь «херсонський район Криму».
Вона зазначила, що херсонці, як і жителі всієї області, все ще виходять на проукраїнські мітинги. Щоправда, останнього разу під час розгону такого мітингу російськими військовими дуже постраждали 4 людини.
– У жінки – розрив легенів, опіки, кульові поранення. І взагалі це все неприємно для містян. Але херсонці, як ви бачите, не бояться ані автоматних черг, ані гранат, вони виходять і проявляють свою проукраїнську позицію. Тому ні про який «референдум» навіть мови бути не може.
«Застрягли між блокпостами»
Рішення про виїзд ухвалювали швидко, каже Ірина.
О 4-й ранку, ще до закінчення комендантської години, ми виїхали з дому, ризикуючи бути обстріляними
– Ми не придумували, як ми будемо далі жити і що з собою брати, бо треба було швидко вирішувати питання. О 4-й ранку, ще до закінчення комендантської години, ми виїхали з дому, ризикуючи бути обстріляними, але для того, щоб якомога раніше опинитися на трасі. О 5-й годині ранку ми пройшли перший блокпост з Херсону і о 7:30 ми під’їхали до блокпосту перед Снігурівкою, тоді ще ми не знали, що перекриють Херсон і Херсонську область на в’їзд і виїзд, і, власне, ми вже перебували на території Миколаївської області і застрягли там між 3-м і 4-м блокпостами.
Першу добу, каже вона, довелося просто стояти на трасі.
Нас просто не випустили на першому ж блокпосту
– На другий день нам повідомили, що є виїзд через Давидів Брід, і люди реально виїжджали з Херсону в цей день. А через те, що ми перебували не в Херсоні, а вже на території Миколаївської області, ми намагались прорватися через Давидів Брід, але нас просто не випустили на першому ж блокпосту. Таким чином ми залишились неподалік селища Лиманець, Галаганівка, Єлизаветівка, і провели там три доби.
За її словами, «люди там живуть в страшних умовах».
– Постачання якогось там немає, світла і питної води там немає, і взагалі водопостачання, мобільного зв'язку немає. І місцеві жителі нам просто пропонували, що досить там спати в машинах, йдіть вже якось до нас у дім. І ми ночували одну ніч у кімнаті, я, мій чоловік і ще 10 людей. Постелили нам на підлозі, на ліжках і просто приймали так людей. Тих, хто намагався евакуюватись на свій страх і ризик.
Наступного дня волонтерка з чоловіком та інші люди, що намагалися евакуюватися, знову приїхали на трасу і стали на блокпосту перед Снігурівкою.
– Простояли там цілий день, і потім нам окупанти сказали: «Якщо ви до 18:00 не приберете машини з траси, ми вас просто почнемо розстрілювати». І місцеві жителі нас, знову ж таки, прихистили на ніч. А на ранок нам місцеві жителі розповіли, що можна виїхати полями, якось об’їхати ті блокпости. Ми розуміли, що поля заміновані, але з кількох тисяч машин, які стояли, намагались ці 3 дні виїхати, залишилося нас у колоні 7 автомобілів, і ми вирішили спробувати прорватися.
Далі шлях евакуації ускладнювали ще й погодні умови.
Потрапили в колії, «протоптані» танками, там ледь не залишили половину машини своєї, і нас оточили автоматники
– Був дощ, дороги були розмиті. І ми їхали дорогами, які там по полях прокладені, ми грузли в багні, виїхали в якийсь момент на установку «Град». Там почали бігати навколо неї ті російські солдати, і ми розвернули машину, поїхали в іншому напрямку. Потім потрапили в колії, «протоптані» танками, там ледь не залишили половину машини своєї, і нас оточили автоматники. Ми їхали вздовж залізничної колії – і до нас на зустріч виїхав КамАЗ з автоматниками, і ззаду нашу колону підпер теж такий КамАЗ. Вони запитали, що ми тут робимо, і взагалі цивільним тут не місце, і цивільні машини тут не їздять.
Вона згадує, як дорогою птахи сідали на землю та їх розривало через потрапляння на розтяжки, а на схилах їхні колони машин «супроводжували» снайпери.
«Під конвоєм на допит»
Переїхавши через Бобровий Кут, колона авто, з якими їхала волонтерка, залишилася на ночівлю на так званій «нейтральній території».
Дуже важко описати той стан, коли ти вже думаєш, що ти вирвався, і тебе забирають просто назад
– Місцеві жителі прихистили нас, відкрили двори, щоб ми могли загнати автомобілі і не лишати їх на вулицях, а десь о 6-й ранку до нас з того берега прийшли автоматники і сказали: «Ми передумали, сідайте в машини і їдьте назад». Дуже важко описати той стан, коли ти вже думаєш, що ти вирвався, і тебе забирають просто назад на окуповану територію під воєнним конвоєм.
Після повернення російські військові проводили п’ятигодинний допит і три рази обшукували автомобіль.
– Переривали всю машину, відкривали кожну сумку, телефон, листування, кошик телефону переривали, намагалися тиснути, казали: «Ми знаємо, що у вас в колоні є «щур», ви зливаєте інформацію комусь». Ми кажемо: «А як ми зливаємо інформацію? Ви забрали сімки у нас, тут немає інтернету, зв’язку». Вони кажуть: «Та є методи, ми знаємо, що серед вас «щур».
– Нас оточили автоматники, там, здається, три машини приїхали з озброєними людьми і місцеве населення, тобто ми стояли прямо на вулиці, на проїзній частині – і місцеві жителі, жіночки, бабусі почали виходити і виносити нам їжу – варені яйця, огірки, свіженьке молочко, одна жіночка навіть встигла спекти хліб, поки нас там допитували, і винесла нам свіжоспечений хліб і почали нас просто годувати. Тому що вони бачили, що в нас колона цивільних людей з дітьми.
«Наказу пропускати немає»
Ледь не постріляли один одного у нас на очах, і ми про це дуже сильно переживали. І там військові на нас теж психологічно намагалися тиснути
Після допиту був блокпост у Калінінському, де, за словами Саліхової, сталася сутичка між представниками угруповань «ЛДНР» та військовими з регіонів Росії.
– Вони ледь не постріляли один одного у нас на очах, і ми про це дуже сильно переживали. І там військові на нас теж психологічно намагалися тиснути, розповідати нам про «звірства» нашої армії, про те, що у нас «дуже жорстока армія», що вони – «нацисти», що вони – «нелюди», ну і багато таких речей.
Російських військових херсонці намагалися переконати пропустити колону з цивільними, серед яких були діти та хворі.
– Вони кажуть: «Ну ми б не проти, в нас просто немає такого наказу». І там вже просто у жінок почалася істерика, тому що це було 4,5 доби. Ніхто не розраховував, що нам скільки часу доведеться жити в автомобілях, у нас не було достатньо для цього ані харчів, ані речей, ми всі голодні, брудні і шалено втомлені. І ми просто почали плакати.
Саліхова каже, що російські військові запропонували поселити їх у психоневрологічному диспансері, але дорогою туди через міст інші військові розвернули колону назад. Ранком командир російського батальйону все ж дав дозвіл пропустити колону.
Один із хлопчиків вийшов з машини і йшов попереду колони, щоб бачити ті розтяжки
– Ми просто не вірили цим словам, що нас нарешті реально випустять з окупованої території, ми сіли в машини і поїхали. Доїхали до найближчого села і помітили, що на дорогах розтяжки стоять, ми досить обережно об’їжджали ті розтяжки, всюди нам зустрічались нерозірвані снаряди, ракети якісь стирчать, уламки ракет, досить важкий був шлях. Один із хлопчиків вийшов з машини і йшов попереду колони, щоб бачити ті розтяжки. Але вже почало сідати сонце, і ми боялися, що ми просто залишимося в замінованому полі.
Ночували цього разу херсонці вже на неокупованій території.
– Наступного дня ми прокинулись, трошки поснідали – і виявилось так, що їхати напряму до Миколаєва не можна, бо там ідуть бої або заміновані території, або підірвані мости. І туди просто дістатись неможливо, тож ми через північ Миколаївської області дали отакий крюк великий. Але ми вже проїздили 5 днів, випалили паливо все зі своїх баків автомобільних і тільки десь в районі Вознесенська, чи де, ми знайшли заправку. Ми ледве дотягли до тієї заправки.
Заповнивши баки, колона херсонців вирушила до Одеси.
«Немає можливості допомогти Херсону»
Саліхова каже, що їхала в Одесу з логістичних міркувань, бо сюди зручно звозити медикаменти з усієї України, а також вивозити їх у Херсон.
– Але оце питання, коли закрили на в’їзд і на виїзд Херсон і Херсонську область, воно якраз трапилось в оце вікно подій, от, власне, тому ми і блукали 5 діб, бо був наказ закрити Херсонщину на в’їзд і на виїзд. Коли я приїхала сюди, у нас першу добу був розпач, бо я їхала сюди, щоб звідси, з неокупованої території, волонтерити, допомагати своїй волонтерській ініціативі, яка залишилася вся у Херсоні, постачати медикаменти, можливо, налагодити зв’язки, повернутися у Херсон, щоб допомагати своїм «котикам-патріотикам».
Наразі, зазначає волонтерка, в неї немає можливості конкретно допомогти Херсону.
– Я зустрічаюсь тут з волонтерами, з представниками якихось дипломатичних місій, з міжнародними організаціями, яким розповідаю про ситуацію в Херсоні. Вони збирають запити, запитують, які потреби є у Херсонської області. Тобто, тут я останні кілька днів займаюсь якоюсь дипломатією, але щоб говорити про якусь конкретну допомогу для Херсону – такого не вдається. Але ми продовжуємо закуповувати медикаменти, акумулювати їх на своїх складах для того, щоб як тільки відкриється можливість, возити медикаменти до Херсону.
- Російські військові ввечері 25 квітня захопили будівлю міської ради у Херсоні. Спочатку про це повідомили місцеві ЗМІ, згодом інформацію підтвердив у соціальних мережах голова міської ради Ігор Колихаєв.
- За даними Колихаєва, до будівлі Херсонської міськради увійшли озброєні люди, забрали ключі й змінили охорону на свою. Також відомо, що з будівлі міської ради зняли українську символіку.
- За фактом захоплення будівлі Херсонської міської ради обласна прокуратура порушила кримінальне провадження за статтею про «порушення законів та звичаїв війни».
- 26 квітня російські військові представили своїх окупаційних «керівників» Херсона та області. Так званим «головою обласної адміністрації» оголосили Володимира Сальдо, а «очільником міської» – Олександра Кобця. Про це, зокрема, у своєму зверненні повідомив чинний голова Херсонської обласної військової адміністрації Геннадій Лагута. Він наголосив, що «призначення» російських окупаційних сил є незаконними та нагадав про відповідальність за колабораціонізм.
- Після нового вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Сальдо опинився серед херсонських колаборантів, увійшовши до так званого «комітету порятунку за мир і порядок». У коментарі «Новинам Приазов’я» Геннадій Лагута повідомив, що зараз з’ясовують, хто такий Олександр Кобець. Єдине, що поки відомо – йому більше ніж 60 років, до 1991 року він жив у Херсоні.
- Міський голова Херсону Ігор Колихаєв у своєму зверненні в соцмережах розповів, що відмовився від співпраці з російськими військовими. Водночас таку пропозицію отримали інші співробітники міськвиконкому.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
