Анжеліна Коваленко – директорка загальноосвітньої школи №4 у Мелітополі. За спротив російським окупаційним силам, розповідає, її викрали та разом із трьома колегами тримали у холодному гаражі. Потім російські військові вивезли жінок за місто, сказали, що вони «депортовані» й повертатися їм зась. Історія шкільної директорки, яка виступила проти російської окупації, – у матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новин Приазов’я».
- Російські війська окупували Мелітополь на другий день повномасштабної війни й невдовзі встановили там свою «владу».
- Одинадцятого березня російські сили викрали міського голову Івана Федорова, замість нього «виконувати обов’язки мера» призначили секретарку міської ради, депутатку від «ОПЗЖ» Галину Данильченко.
«Відмова від співпраці з окупантами»
На мітинги на підтримку українського мера вийшли жителі, серед яких була директорка четвертої школи Анжеліна Коваленко. Наприкінці березня представники російських окупаційних сил пішли по школах, щоб зібрати директорів на нараду з організації навчання. На перші збори ніхто не прийшов, розповідає Анжеліна Коваленко. Тоді до директорів прийшли знову.
Вони пояснювали нам, що Україна вже більше не сплачуватиме нашу роботу, що ми маємо співпрацюватиАнжеліна Коваленко
«Приходили представники російських окупаційних військ. Вони пояснювали нам, що Україна вже більше не сплачуватиме нашу роботу, що ми маємо співпрацювати, що ми маємо переходити на їхній бік. Звісно, жоден директор не погодився цього робити», – розповіла Коваленко.
Мобільного зв’язку в Мелітополі не було, а інтернет працював подекуди. Частина директорів зібралася у закладі Анжеліни Коваленко. Освітяни вирішували, як завадити відновленню освітнього процесу.
«Ні ми, ні будь-хто інший не міг гарантувати безпеку дітям. По-перше, вулицями міста постійно на великій швидкості пересувається військова техніка: танки, бронемашини тощо. По-друге, ми розуміли, що діти будь-якої миті можуть стати заручниками», – каже директорка.
Директори написали заяви про звільнення за власним бажанням, розповідає жінка.
«Ми не хотіли співпрацювати з тією владою, яка сама себе проголосила у місті», – зазначила директорка.
Представники російської «військової комендатури» вкотре покликали освітян 31 березня. Коваленко з колегами прийшли до промислово-економічного коледжу, де розташувались окупаційні сили. До них вийшла директорка закладу Олена Шапурова, яку російська влада призначила «очільницею» освітнього процесу в місті. Їй передали 18 заяв про звільнення (загалом у Мелітополі – 21 заклад освіти, але на той момент двоє директорів поїхали з міста, а ще одна померла через погіршення здоров’я). Директорів наполегливо запрошували всередину.
«Коли самопроголошена «мерка» Галина Данильченко побачила, що ми збираємось йти, вона підійшла до нас у супроводі озброєних людей з автоматами, почала кричати нам: «Заходьте!» – Але ми були спантеличені таким зверненням. Хтось позаду крикнув: «Давайте швидко розходитися, бо нас візьмуть прямо тут». – Ми усі разом пішли. А слідом нам нецензурною лайкою Галина кричала: «Сьогодні ж усіх з Мелітополя *****». – Тобто туди, куди тепер посилають російський воєнний корабель.
Редакція готова надати Галині Данильченко можливість висловитися щодо описаного інциденту.
«Закрили у гаражі»
Того ж дня у квартиру директорки четвертої школи прийшли російські військові.
«Люди були у масках, сказали, що у «військовій комендатурі» хочуть зі мною поспілкуватися, до мене виникли запитання: «Тому ви маєте проїхати з нами», – розповіла директорка.
Анжеліну Коваленко, розповідає вона, відвезли у кам’яний гараж колишньої інфекційної поліклініки.
Там стояла вода у пляшці та своєрідний туалет у кутку у вигляді білого пластмасового відерцяАнжеліна Коваленко
«Загалом забрали чотирьох директорів. Мене останньою привезли у гараж, в якому нас утримували. Там стояла вода у пляшці та своєрідний туалет у кутку у вигляді білого пластмасового відерця (знаєте, такі великі банки, в яких продають якісь соління). Потім нам занесли чоловічі куртки. Зневажливо кинули їх на підлогу та сказали: «Дивіться не побийтеся», – поділилася Коваленко.
Як розповіла жінка, у гаражі також перебували директорки: 9-го ліцею Людмила Чугай, 11-ї гімназії Маргарита Овсянникова, 13-ї гімназії Олена Галацан. А ще там була місцева жителька, мати АТОвця Інна Морозовська, яку затримали на кілька днів раніше, ніж освітян.
За словами співрозмовниці «Новин Приазов’я», Морозовська скаржилася, що «одного разу її побили окупанти». Директорок не допитували й не піддавали тортурам, але залякували, додала вона.
Там був чоловік, якого почали бити. Я так розумію: це була показова вистава для насАнжеліна Коваленко
«Три години ночі, стукіт. Але ми розуміємо, що стукіт не в наші двері, а в сусідній гараж. Там був чоловік, якого почали бити. Я так розумію: це була показова вистава для нас. Коли розправа (побиття – ред.) закінчилася, пролунав стукіт у наші двері. Це означало, що всі повинні піднятися і стати до них спиною, обличчям до стіни. Заходять удвох: один – у футболці, попри те, що було дуже холодно. Йому, мабуть, було жарко, бо щойно розмахував кулаками. А другий – у бронежилеті, з автоматом. Обидва напідпитку. Вони почали запитувати у нас, за що ми сидимо у цьому гаражі. А я кажу: «Ви знаєте, нам складно пояснити, за що ми тут перебуваємо. Ми просто написали заяви про те, що ми далі не можемо працювати, й тому ми звільняємось за власним бажанням». – Вони нам не повірили (та сказали – ред.): «Ні, ви брешете».
«Депортація» з окупованого міста
Викрадачі погрожували освітянам, що їх «депортують» за спротив російській окупаційній владі.
Нам казали: «Ви саботували навчальний процес. Вас покарають: вивезуть за межі містаАнжеліна Коваленко
«Нам казали: «Ви саботували навчальний процес. Вас покарають: вивезуть за межі міста». – Ми ж чекали, що нас вивезуть із міста. Тільки куди вивезуть – ми не розуміли: чи то нас вивезуть у «ДНР», чи то нас вивезуть у чисте поле та розстріляють. Другого квітня, після двох днів у холодному гаражі, кожній із чотирьох директорок сказали: «На вихід, збирай речі», – розповідає Анжеліна Коваленко.
Жителька Мелітополя Інна Морозовська залишилася в ув’язненні – її доля наразі невідома.
Із зав’язаними очима освітян вивезли за 30 кілометрів від Мелітополя та залишили на дорозі.
«Від вас відмовилася українська сторона. Ви депортовані. Ви не маєте права повертатися та втручатися в організацію навчального процесу», – згадує слова російського військового Коваленко.
Нам залишили п’ятилітрову пляшку з водою та чотири комплекти їхніх сухпайків. Як непотрібних кошенят викинулиАнжеліна Коваленко
«Коли ми відкрили очі, то побачили, що нам залишили п’ятилітрову пляшку з водою та чотири комплекти їхніх (російських – ред.) сухпайків. Як непотрібних кошенят викинули», – каже директорка.
Анжеліна Коваленко з колегами дісталася Мелітополя. Щоб знов не потрапити у гараж, вона ночувала не вдома, а у друзів. Згодом директорка з родиною виїхала до Києва. За її інформацією, двоє з трьох її колег, які перебували у гаражі, теж на вільній українській території.
«Ми не шкодуємо ні на мить про те, що ми зробили, – каже крізь сльози Анжеліна Коваленко. – Забирають людей незрозуміло за що, для того, щоб решта боялася. Хто завгодно міг залишити школу, але тільки не директор. Ми до останнього були на своєму посту», – додала жінка.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
