(Рубрика «Точка зору»)
Це мало бути рішення, щодо якого буде найважче досягти згоди європейським лідерам на останньому у цьому році саміті в Брюсселі. Але історичні рішення щодо розширення ЄС врешті стали найлегшими з усіх, оскільки згоди щодо них досягли ще на початку вечора 14 грудня.
Складність питання полягала в тому, що інші рішення, як от виділення коштів для Києва, можна було ухвалити без Угорщини, але в питанні розширення потрібно було шукати спосіб обійти угорське вето. І це зробили абсолютно новим способом в історії самітів ЄС.
«Вихід» Орбана
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан просто піднявся та вийшов із зали, сказавши, що він не згоден, але водночас дозволивши іншим 26 лідерам проголосувати. Отже, це фактично означало, що він не накладав вето.
Процедура ухвалення рішень в Раді Євросоюзу передбачає, що рішення вважається законно ухваленим, якщо є кворум – тобто 2/3 повного складу, що й мало місце. Це був своєрідний хід «конструктивним утриманням», зроблений на найвищому рівні. І цим шляхом, швидше за все, користуватимуться частіше.
Орбан весь час наполягав, що ні Угорщина, ні ЄС не готові розпочати переговори про вступ України до ЄС. Але якщо прислухатися уважніше до коментарів Орбана як в угорському парламенті за день до саміту, так і його заяв у Брюсселі перед самітом, то можна помітити, що він фактично натякнув на компроміс, якого пізніше досягли лідери.
В обох цих зверненнях він зазначив, що він проти «швидкого» або «прискореного» вступу України. І тут відкрився шанс для угоди, над якою працювали під час сніданку вранці у день саміту: між Орбаном, канцлером Німеччини Олафом Шольцом, президентом Франції Емманюелем Макроном і президентами Єврокомісії та Європейської Ради – Урсулою фон дер Ляєн і Шарлем Мішелем. З домовленістю врешті погодилися всі 26 лідерів, і Орбан пристав теж.
Суть компромісу
Щоб зрозуміти суть компромісу, варто поглянути на два речення щодо вступу України та Молдови до ЄС у висновках саміту, під якими підписались усі лідери: «Європейська Рада вирішує розпочати переговори про вступ з Україною та Республікою Молдова. Європейська Рада пропонує Раді ухвалити відповідні рамки переговорів після того, як будуть зроблені відповідні кроки, викладені у відповідних рекомендаціях комісії від 8 листопада 2023 року».
Отож перше речення є явною перемогою України (і Молдови). Українська влада хотіла, щоб переговори про вступ були розпочаті «зрозумілою та чіткою мовою». І вона це отримала, а Угорщина поступилася.
Але з другим реченням лідери ЄС вирішили відкласти проблему на потім. Адже, щоб де-факто почати переговори про вступ, потрібно прийняти рамки переговорів. І тепер питання в тому, коли це реально може статися. Тут, здається, Угорщина керуватиме ситуацією.
Справа в тому, що Європейська комісія сама обрала опцію з таким «рішенням», коли представила свій великий звіт про розширення в листопаді. Там зазначили, що не пізніше березня 2024 року звітуватимуть країнам-членам ЄС про стан виконання умов Україною, Молдовою і Боснією та Герцеговиною.
Умови, які залишалося виконати Україні, полягали в ухваленні законів, які б покращили роботу Національного антикорупційного бюро, врахували невиконані рекомендації Венеційської комісії щодо законодавства про державну мову, ЗМІ та освіту – те, що останні роки Будапешт постійно вимагав від України, стверджуючи, що угорська меншина в країні є дискримінованою. А також від Києва чекали ухвалення закону, який регулює лобіювання.
За словами української влади, всі ці умови уже виконані, окрім закону про лобіювання, який напередодні саміту зареєстрували у Верховній Раді і теж скоро затвердять. Президент України Володимир Зеленський, звертаючись до лідерів ЄС по відеозв’язку, висловив сподівання, що рамки переговорів будуть ухвалені в березні.
Це був би найбільш логічний сценарій, оскільки лідери ЄС повинні зустрітися в березні на саміті в Брюсселі, де могли б і підписати «переговорну рамку». Але не варто на це розраховувати. Орбан, прибуваючи на грудневий саміт, сказав, що Україна виконала чотири умови з семи. І за ним залишається право вето.
Затримка у рік
На переговорах Орбана з Мішелем та іншими лідерами було розуміння того, що лідери мають повернутися до цього питання лише через рік, тобто в грудні 2024 року. У цьому може бути певна логіка. По-перше, у червні відбудуться вибори до Європейського парламенту, після чого буде обрано абсолютно новий склад Європейської комісії та нового президента Європейської Ради.
У ЄС є побоювання, що надання де-факто зеленого світла Україні за кілька місяців до європейських виборів дає популістам у деяких країнах ЄС потужну виборчу зброю, особливо з огляду на те, що в блоці спостерігається зростання «втоми від України». По-друге, вважається, що новий склад Єврокомісії мав би поглянути на ситуацію свіжим поглядом, а не дозволяти тим, хто уже йде, повністю керувати справами.
Але більшість погоджується з тим, що Орбан насправді це робить для того, щоб уповільнити процес вступу для України та використати кожне можливе право вето в цьому процесі як важіль для отримання бажаного - зміни політичного ландшафту на Заході та збільшення виплат від ЄС.
І політична ситуація таки змінюється, зважаючи на те, що популісти з досить сильними антиукраїнськими поглядами лідирують на останніх виборах як у Нідерландах, так і в Словаччині, і, звісно, на горизонті вибори президента США.
Або затримка у 10 років
Оскільки ситуація щодо України, ймовірно, зміщується на користь Орбана, він цілком може зробити ставку на те, що ЄС незабаром буде змушений прийняти кілька жорстких рішень щодо Києва – або у вигляді зменшення коштів, або значного сповільнення розширення. І в Орбана вже можуть бути союзники. Хоч він і був єдиним, хто виступав проти початку переговорів про вступ з Україною, схоже, що кілька держав-членів від Сходу до Заходу були б не проти, якби Україна не так швидко наближалась до ЄС.
Як нещодавно сказав мені один чиновник зі східної країни-члена: «Офіційно ми підтримуємо вступ України до 2030 року, але насправді ми були б не проти, якби це було ближче до 2040 року», водночас зазначивши, що існує побоювання, що Київ поглине надто багато бюджету ЄС і що ЄС не зможе реформуватися достатньо швидко, щоб забезпечити такі зміни.
І був іще один момент із європейськими фондами та вето. За день до саміту Європейська комісія виділила Угорщині понад 10 мільярдів євро, які раніше були заморожені через проблеми з верховенством права в країні. Хоча Орбан сказав, що він не користується правом вето, щоб вибити собі кошти, це, безумовно, виглядало дуже зручним збігом обставин, що готівка почала надходити до Будапешту саме тоді, коли Орбану потрібно було схвалити кілька рішень.
Угорщина наголосила, що хоче повернути всі кошти, які зараз для неї заморожені, – це майже 20 мільярдів євро. Але шанси, що цих грошей вистачить, щоб подолати усі угорські вето щодо України, невеликі. Процес розширення містить понад 70 нагод для вето, причому всі глави про вступ, а їх понад 30, повинні отримати зелене світло як для відкриття, так і для закриття.
Тож рішення про розширення дійсно важливе, але попереду ще чимало перешкод.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум