До річниці звільнення Київщини 31 березня Укрпошта створила нову серію марок «Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель». Знімки фотокореспондента Радіо Свобода Сергія Нужненка використали для зображень Ірпеня та Бучі.
Поштовий набір містить три марки:
- фото зі знищеною російською технікою у Бучі,
- зруйнована переправа через річку Ірпінь, що слугувала основним шляхом для евакуації цивільних,
- зображення літака АН-225 «Мрія» на аеродромі у Гостомелі (автор малюнка Олександр Нікітюк).
«Бувають марки круті, бувають легкі, а бувають важкі. Ті, які дуже непросто даються, бо за ними стоїть біль та історія, яку важко передати в одному невеликому творі», – написав генеральний директор «Укрпошта» Ігор Смілянський.
За рік широкомасштабної війни Росії проти України Укрпошта випустила кілька марок, що користуються попитом, і за якими навіть стояли черги. Це, зокрема, марки «Русский корабль», «Воїни світла», «Пес Патрон», «Кримський міст», «Мрія» та інші.
Про марку
На одній із марок зображення, як облетіло усі світові агенції. Повністю знищена колонна російської бронетехніки металевим брухтом перекрила усю вулицю міста. Це була перша російська колона, яка в’їхала до Бучі, і була знищена оборонцями України.
Фотокореспондент і воєнкор Радіо Свобода Сергій Нужненко зробив цю фотографію 1 березня 2022 року. А через два дні після того, російська армія таки окупувала Бучу і почала чинити там воєнні злочини.
«Ми вийшли на вулицю Вокзальну: на невеликій ділянці вулиці згоріло кілька десятків різної російської техніки. Поряд ходили місцеві та били ногами розкидані снаряди. Майстри намагалися відремонтувати кабельний інтернет. У залишках згорілої техніки сидів собака – від неї ще йшло тепло, і він грівся. Ми зустріли місцевих, які ховалися у підвалах, поки йшов бій. Вони йшли від своїх зруйнованих будинків з речами, що залишилися. Усі були розгублені, і ніхто не розумів, що відбувається, і що буде далі. Мовляв: дали світло, обіцяли тепло...Через 2 дні місто буде окуповане, поряд із Вокзальною [пролягає] вулиця Яблунська, на якій загине більшість цивільних. Іноді я задаю собі питання: «Серед тих, з ким я спілкувався і просив евакуюватися, а вони сказали, що все «буде добре», чи вони живі?», – так розповідає про ситуацію, в якій була відзнята ця фотографія Сергій Нужненко.
Міст, якого не було
Для ілюстрації іншої марки до річниці звільнення Київщини Укрпошта взяла інше фото Сергія Нужненка. Вже з Ірпеня, відзняте 7 березня 2022 року.
На цій фотографії цивільні, жінки і діти, долають річку Ірпінь по уламках підірваного моста, тікаючи від російських окупантів.
У цей день Міноборони РФ заявило про припинення вогню, щоб нібито забезпечити гуманітарні коридори для евакуації цивільного населення. Хоча 6 березня російські війська відкрили вогонь по людях, які намагалися перейти Ірпінь. Як повідомив кореспондент Радіо Свобода, тоді щонайменше троє людей загинули, в тому числі – двоє дітей, ще одна людина в тяжкому стані через поранення.
Буча, Ірпінь та Гостомель 33 дні перебували під окупацією російських військ, а після звільнення весь світ дізнався про воєнні злочини, які творили солдати РФ.
24 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння Бучі, Ірпені та Гостомелю звання «Місто-Герой України».
Про Сергія Нужненка
Революція гідності змінила життя Сергія Нужненка, яку він знімав для власного архіву. До цього Нужненко працював у логістиці, а фотографією займався у вільний час.
«Фото було моїм хобі десь з 2006 року: знімав різні волонтерські проєкти. Після Майдану вирішив спробувати перевести це у професійне русло», – розповідає Сергій.
Під час Революції гідності, 1 грудня 2013 року, шестеро «беркутівців» побили Нужненка, звинувативши його у порушенні порядку. Сергій отримав черепно-мозкову травму, забої та гематоми. Однак замість надання допомоги Нужненка затримали.
«Нас [його та ще восьмеро затриманих] поклали на землю і забороняли піднімати голову. Я лежав на животі, руки були за спиною. В основному ходили працівники «Беркуту», працівники міліції стояли осторонь і дивились. А били і знущались саме «беркутівці». Ми пролежали на землі близько 2-3 годин. Одному хлопцю стало погано, він почав втрачати свідомість, вони перелякалися, гадали, що він може померти, а це в їхні плани, схоже, не входило. Викликали швидку, і приїхав лікар, який поступив шляхетно. Він сказав, що або він забере всіх, або нікого. Вони поступилися, і нас всіх забрали. Мене повезли у лікарню на Братиславській», – продовжує він.
За кілька днів усіх з лікарні забрали до будівлі Шевченківського районного суду Києва, де протримали до ночі. Тоді Нужненка арештували на два місяці. Лише через 10 днів після вироку Апеляційний суд Києва змінив арешт на особисте зобов’язання.
З цього моменту Сергій ділить своє життя на до та після.
«Те минуле життя було в принципі зруйноване повністю. Були проблеми з роботою. Знайомі, які були в тому житті, теж відійшли, бо в нас розійшлися погляди на життя, на події», – розповідав Нужненко Радіо Свобода у 2014 році, до того як сам згодом почав співпрацювати з редакцією.
Додає, що Майдан дав можливість перевірити себе і своє ставлення до багатьох речей. Після того, як Нужненко вийшов з лікарні, повернувся на Майдан допомагати іншим.
У 2015 році Сергій Нужненко починає займатися фотографією професійно. Його фотографії публікували українські та закордонні медіа, як от Reuters та Associated Press.
Цінність світлини – правдиве фіксування миті, історії
«Чому саме фотографія? Вона жива і справжня, її не можна повторити – у тебе є умовний момент, секунда (говорю саме про репортажне чи документальне фото). У цьому полягає і цінність світлини – правдиве фіксування миті, історії. Ти не маєш право втручатися в історію, ти її тільки фіксуєш. Макс Левін ще казав: «Кожен фотограф в Україні мріє зробити фото, яке зупинить війну», – розповідає Сергій Нужненко.
У 2016 році Нужненко почав співпрацювати з Радіо Свобода як фрілансер, а у 2021 долучився до команди як штатний фотограф. Нужненко робив репортажі з мітингів, акції пам’яті, традиції Водохреща та Маланки, підготовку до тоді ще ймовірної повномасштабної війни, сутички під судами та Офісом презединта та навіть про погоду.
У 2020 році Сергій Нужненко знімав акцію під Шевченківським судом, де 15 червня обирали запобіжний захід одеському активісту Сергію Стерненку. Тоді між правоохоронними органами та активістами відбулися сутички – фотограф Радіо Свобода зафіксував, як поліцейські б'ють мітингувальника, який лежить на землі.
У цьому ж році світлина стала обкладинкою аналітичної доповіді Центру прав людини ZMINA «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні у 2020 році».
Пізніше Нужненко написав у Facebook, що його персональні дані опинилися у відкритому доступі після публікації фото.
«Через кілька годин після того, як світлина обійшла мережу, мені телефонує заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко із запитанням, чи це я зробив фото. (...) Увечері мені пише блогер і автогонщик Олексій Мочанов. У приватні повідомлення шле номер мого особистого телефона. На моє запитання, звідки в нього мій номер, він сказав, що хтось прислав йому і що, мовляв, керівництво МВС знає мої контакти», – повідомив Нужненко.
Це не вперше, коли журналіст стикнувся із неправомірними діями зі сторони правоохоронних органів. У 2018 році співробітник поліції застосував газовий балончик проти Сергія Нужненка – він у цей момент вів фото- та відеозйомку подій під Верховною Радою. Лікарі діагностували хімічний опік.
Коли ти в Бахмуті працюєш за декілька сотень метрів від росіян, боятись вже немає сенсуСергій Нужненко
У той день поліція проводила слідчі дії у наметовому містечку, яке встановили ще у 2017 році, аби скасувати депутатську недоторканність, створити Антикорупційний суд та ухвалити новий закон про парламентські вибори.
У грудні 2019 Нужненко знову стикнувся із неправомірними діями поліції – тоді між правоохоронцями та учасниками акції протесту проти запровадження ринку землі сталися сутички між поліцією та учасниками акції. Нужненку розбили камеру та окуляри.
«Працівник поліції на мій вигук «преса» звертає на мене особливу увагу і намагається вибити камеру і телефон, зрештою збиває з мене окуляри і, відштовхує мене назад, я падаю на землю. Під час розгону і знесення наметового містечка працівники правоохоронних органів з такої сили б’ють мене в спину, що я відлітаю на декілька метрів від місця, де стояв, і падаю на асфальт (пошкодили камеру) прямо під ноги бійців Нацгвардії. Більше 10-15 з них пробігаються по мені, не даючи піднятись», – написав тоді у себе на сторінці у фейсбуці Сергій Нужненко.
Додав, що при написанні заяви у відділі поліції один із працівників сказав, що «це не обов’язок визначати, чи професійна техніка у людини і чи це журналіст перед ними».
Пізніше Радіо Свобода направило запит у Державне бюро розслідувань щодо справи Сергія Нужненка – там відповіли, що не бачать підстав розслідувати звернення фотокореспондента про неправомірні дії силовиків у 2019 році.
«Перевіривши обставини, зазначені у наявних матеріалах, встановлено, що на даний час підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні, про що повідомлено заявника», – йдеться у відповіді на запит.
Сергій Нужненко підтвердив, що розслідування щодо справ 2018 і 2019 років не проводилися.
З лютого 2022 року Сергій Нужненко стає воєнним фотокореспондентом Радіо Свобода. Нужненко знімав події на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, а зараз переважно працює на Донбасі.
«До повномасштабної [війни] багато знімав різні акції протесту, де були бійки, Майдан, життєві історії, також багато мандрував Україною з наметом, і це мене морально підготувало до роботи [на фронті]. Раніше це була акція протесту під Радою і бійки, зараз це умовні розбиті вулиці Бахмута – ти просто виконуєш свою роботу. До того ж я себе налаштував так, що коли ти в Бахмуті працюєш за декілька сотень метрів від росіян, боятися вже немає сенсу»
«Поки моя робота як фотографа є потрібною, щоб показувати правду про війну в моїй країні, я буду це знімати», – каже Сергій Нужненко.
Роботи Сергія Нужненка доповнили міжнародну виставку #OntheFrontlinesofTruth, яку організували громадська організація Інститут масової інформації та міжнародна організація в галузі розвитку незалежних медіа Internews. Фотографії виставили на вокзалі у Вільнюсі.
Також знімок Нужненка про російську агресію в Україні увійшов у 100 фотографій 2022 року за версією журналу Time.
Фоторепортажі Сергія Нужненка можна знайти тут
«Вогонь запеклих не пече»: як воюють танкісти на Донеччині (фоторепортаж)
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
«Тримаємо, що можемо. Що не можемо – теж тримаємо. Тримаємо все». ЗСУ боронять Бахмут
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
365 днів війни очима воєнкора Радіо Свобода
Перші години війни, одні люди ще звично їдуть у метро у справах, а інші вже поспішають із валізами виїхати з міста
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Відео зі знищеною колоною в Бучі я побачив в одному телеграм-каналі 27 лютого. Розпитавши у колег можливі маршрути, ми поїхали до Бучі 1 березня, тоді була ще не визначена лінія зіткнення, на дорогах був хаос, ніхто нічого не знав. Приїхавши в місто, ми спершу знімали в одному супермаркеті, де працівники запустили пекарню, Буча після перших боїв намагалася повернутися до життя. Потім ми поїхали на вулицю Вокзальну, там на невеликому відрізку були спалені декілька десятків різної техніки РФ. Поруч ходили місцеві і буцали ногами розкидані снаряди, поруч майстри намагались полагодити інтернет-кабель, пес сидів у рештках спаленої техніки, від неї ще йшло тепло і він просто грівся. Зустріли місцевих, які були в підвалах своїх будинків, коли точився бій, вони з клунками вцілілих речей йшли геть від своїх зруйнованих будинків. Через 2 дні місто окупують
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Колона російської техніки була спалена в місті за кілька днів до перших боїв у місті. Це перше мертве тіло цієї війни, яке я сфотографував. Потім їх будуть ще сотні, але першого я запам’ятав назавжди.
Поруч із вулицею Вокзальною – вулиця Яблунська, на якій загине найбільше цивільних. А весь час думаю, чи всі живі з тих, із ким я тоді спілкувався і кого просив евакуюватися.
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Кордон між смертю і життям, на горизонті – окупована Буча, звідти закутавшись у все біле виходять цивільні. З сусіднього супермаркету мародер виносить спортивний лук, його кличе до себе військовий на крайньому блокпосту, забирає лук і відправляє чоловіка до поліції для зʼясування особи.
«Звідти ось так виходять, всі в білому. А тих, хто хоче зайти назад у Бучу, росіяни вбивають», – говорить військовий
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
На той час село було наполовину зрівняне із землею. Хата 82-річного діда Валентина теж була частково пошкоджена обстрілами. Коли ми випадково побачили його силует і зайшли до нього, якраз російська артилерія розпочала обстріл. Дід не хотів іти з дому, в який вклав 50 років свого життя, але нам вдалося його вмовити
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
У цій війні мене найбільше вразила не смерть, а момент, коли ти рухаєшся із колоною із рейдовим маршем вглиб окупованої території. Уявіть собі: на шум техніки спочатку з острахом, а потім сміливо після того, як побачили пошматований в боях синьо-жовтий прапор, зі своїх напівзруйнованих будинків, як привиди, виходять українці. Вони біжать, падають на коліна, махають руками, моляться і просто стоять на узбіччях доріг, тихо плачучи
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Душа починає тремтіти, коли бачиш, як кульгавий чоловік наздоганяє колону і віддає, мабуть, останню банку тушонки, як у звільненому містечку військовий плаче, обіймаючи жінку, яка йому годиться в матері. «Наші, наші…», – каже ця жінка, ледь промовляючи через сльози. І таке ж «Нааааші» чути в різних кінцях невеликої площі
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
«Найкраща робота у світі», – постійно чув я від усіх військових, коли вони говорили про свої підрозділи
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Наразі це село, розташоване неподалік Соледару, вже окуповане і цілком зруйноване
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Початок червня, тяжкі бої за Сєвєродонецьк, ми заїжджаємо в місто разом з «Іноземним легіоном». Поруч точиться бій, прилітає снаряд і є поранені, ми разом із декількома «трьохсотими» виїжджаємо з міста. Пізніше медики скажуть, що дехто з поранених помер, вказавши на чоловіка на цьому фото. Я не публікував фото з обличчям цього військового з етичних міркувань. Але в День незалежності в соціальних мережах написав, якою ціною нам дається незалежність, і опублікував частину фото, розповівши про цю історію померлого пораненого. Через декілька днів мені написав чоловік на імʼя Богдан і сказав, що це він на фото і він живий. Лікарі тоді помилилися, помер схожий на нього військовий
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Роман Ратушний – найбільш відомий активною протидією забудові Протасового Яру в Києві. Він не раз повідомляв, що отримував погрози через свою діяльність. З першого дня масштабного російського вторгнення Ратушний брав участь у боях під Києвом, потім був розвідником у складі 93-ї бригади «Холодний Яр». Роман загинув 9 червня в бою під Ізюмом на Харківщині. 5 липня йому мало виповнитися 25 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Серпень, спека, спрага і бруд, на сусідньому полі падають касетні снаряди, десь на горизонті працює ворожий літак, а тут працює наш танчик. Війна буває красивою, але дуже смертельною
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Денис у мирному житті – археолог і викладач із Миколаєва. Поки був час, ми, сидячи в ямці-могилці на передній лінії, під звуки вибухів розмовляли про несуттєві для війни речі: про історію, античні часи. Денис розповідав, як проводив розкопки на півдні і навчав молодь зберігати культурну спадщину. Ми разом сміялися з того, що тепер він – археолог на Донбасі. Без чорного гумору на війні ніяк, а журналісти інколи в певних місцях – єдині цивільні, яких бійці можуть побачити і з якими поспілкуватися
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Це найбільш постраждала від війни частина Харкова, Північну Салтівку через це ще називають районом-привидом»
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
У масовому похованні під Ізюмом знайдені тіла військових ЗСУ, яких, ймовірно, катували, заявив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
«Я тут побачив місце, де поховані військові ЗСУ. Є факти – наприклад, зв’язані руки – що їх катували і вбивали впритул», – розповів Дмитро Лубінець у коментарі Радіо Свобода на місці знайденого поховання
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Москва від початку повномасштабного вторгнення заперечує цілеспрямовану атаку на цивільних, попри наявність свідчень і доказів цього.
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Нещодавно ЗСУ звільнили село Макіївка, що у Луганській області. Нині цей населений пункт став справжнім фронтом, за даними влади, навколо кожна будівля розбита вщент, а снаряди падають у двори людей щохвилини. Волонтерці Ользі Зайцевій разом із журналістами Радіо Свобода вдалося потрапити на одну із віддалених вулиць села і допомогти евакуюватися людям. Софійка вісім місяців провела в окупації, часто довго пересиджуючи обстріли в погребі – єдиному укритті. Батько Софійки відмовився евакуюватися з Макіївки, сама дівчина зараз перебуває на Західній Україні
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Бої за Бахмут – найтяжчі на війні за весь час. Після цього фото мені писали десятки людей, хтось на ньому впізнав свого батька, брата, чоловіка, всі шукають надію, що їхній близький живий в цьому пеклі на Землі. Поранений чоловік на фото після стабілізації стану був переведений в госпіталь
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Саме завдяки цим гарматам ЗСУ успішно продовжують протистояти активним спробам атаки з боку російської армії
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Єжов працював над персонажами гри S.T.A.L.K.E.R. Clear Sky
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Україна отримає ракети, танки, бойову авіацію і багато чого ще. Але, кажуть вони, є один ресурс, із яким союзники допомагати не будуть ніколи
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Після початку повномасштабної війни на Марсовому полі створили Меморіальний комплекс Героїв України, де зараз ховають загиблих українських військових
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований