Сучасний тероризм не можна уявити без символізму.
У 2001 році «Аль-Каїда» влаштувала не хаотичні руйнування будівель у США. Терористи вважали, що вдарили по найболючіших місцях свого суперника: Пентагон був символом американської могутності, а вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру – уособленням західного капіталізму, фінансового успіху та свободи.
Символізм допомагає посилити інформаційні ефекти тероризму, спричиняючи психологічні травми у того, хто за цим спостерігає.
Осама бен Ладен навряд чи зміг би щось протиставити американській армії, але завдяки підлим атакам 11 вересня досягнув максимального результату: досі понад третина американців боїться стати жертвою терактів. Страх лишився навіть після двадцяти років із дня трагедії.
Путін мріє про такі ж здобутки. Посіяти на роки страх і паніку, що стануть чудовим тлом для реалізації імперських амбіцій.
Оскільки його армія значно поступається силам НАТО, він вимушено вдається до тероризму. Вимушено, бо робить це винятково через розуміння своєї слабкості. Чи став би Путін вести підпільні ігри і щось комусь доводити, якби мав достатньо військ та фінансів, щоб розбити НАТО? Ніколи. Путін, для якого значення мають лише сила і вчинки, вже б захопив бажані території.
Звільнене від російських військових село Лук'янівка (фотогалерея)
Тож відновлювати уявну велич своєї імперії диктатору доводиться знайомими кдбістськими методами, залякуючи, шантажуючи і маніпулюючи. Ці методи передбачають інформаційно-психологічні впливи, які, перш за все, націлені на нашу свідомість. А свідомість – це нематеріальний вимір, в якому символізм відіграє важливу роль.
Хто основна ціль терориста?
Терористи зазвичай обирають символічні цілі для атаки, щоб справити більше враження та посіяти паніку і страх. Через це сучасний тероризм називають театром, як би це цинічно не звучало.
Схема проста: терористична організація влаштовує теракт, засоби масової інформації його всебічно висвітлюють (бо така подія – це завжди сенсація), а за ним спостерігають тисячі або мільйони громадян.
«закони» тероризму Володимир Путін сповідує у всіх своїх війнах
Парадокс у тому, що цільовими жертвами терористів є не ті, кого вони вбивають, а ті, кого вони залякають. Бо саме останні повинні чинити суспільний тиск та вимагати, щоб влада виконувала ультиматуми терористів. Тож ці злочинці не зацікавлені, щоб від їхніх рук гинуло багато людей, однак вони палко бажають, щоб їхнє звірство побачила якомога ширша аудиторія. Породження масового страху – головна ціль терористів.
Ці «закони» тероризму Володимир Путін сповідує у всіх своїх війнах. І Україна не стала винятком. Навпаки – злочини досягають небачених масштабів. Наче за класичною терористичною методичкою Путін віддає накази бомбардувати саме цивільні об’єкти, і чим беззахисніші люди – тим краще. Безмежжя його аморальності повинно достукатися до кожного українця, аби той боявся та очікував найгіршого.
Розправа «по-маріупольски»
Розбомблені пологовий будинок та дитяча лікарня в Маріуполі стали потужним психологічним потрясінням для кожного очевидця.
Кадри вагітної жінки із закривавленим обличчям, яка в піжамі, обкутавшись ковдрою, тікає з лікарні, облетіли усі світові видання. Згодом ця трагедія посилилася ще іншою історією: одна з вагітних, яку рятувальники винесли на ношах, померла разом із ненародженою дитиною.
А далі сталося бомбардування драматичного театру в Маріуполі. За останніми даними, там загинуло понад 300 людей. Символічно, що попереду та позаду театру на асфальті великими літерами написали, що в будівлі знаходяться діти. Супутникові знімки підтвердили, що надпис видно з неба, однак і це не зупинило пілотів російської авіації.
На Маріуполь випала складна доля у цій війні – стати символом путінського терору в Україні. Міська влада повідомляє, що місто розбомблено на 80-90%, тобто фактично знищене.
Путіну потрібен такий символ, щоб ним залякувати. Маріуполь – це ніби показовий процес під час тоталітарних чисток: диктатор недвозначно натякає, що як не підкоришся його режиму, то на тебе чекає розправа «по-маріупольски».
Безперечно, свій терор Путін здійснює і в інших українських містах. Масштаби страждань та руйнувань жодним чином не применшуються. Однак тероризм – це театр, і саме Маріуполь «відзначився» трагедіями, де антигуманність та аморальність досягли свого публічного апогею. Історії про атаки на вагітних і дітей вражають найбільше, бо це найменш захищені цілі.
Тому про маріупольські бомбардування постійно говорять закордонні ЗМІ, у дипломатії та в судах їх першими згадують серед воєнних злочинів, і найчастіше на протестах нині звучить «save Mariupol». Навіть президент США Джо Байден під час промови в Польщі окремо прокоментував катастрофічну ситуацію у Маріуполі: «Це неможливо уявити, ми бачили таке хіба що у фільмах жахів».
Та повернемося до того, з чого починали – канонів тероризму.
Маріуполь хоч і є символом, та все ж не цільова жертва Путіна. Мабуть, декому буде складно в це повірити, але очільник Кремля не ставить за мету вбити якомога більше жителів цього міста. Путін прагне лише одного, аби всі українці та увесь світ повірили, що він може влаштувати такий «маріуполь» будь-де та будь з ким.
Маріупольська трагедія має стати психологічною травмою для нашої масової свідомості. І якщо ми не зможемо впоратися із цією травмою, то страх зажене нас у глухий кут або створить патову ситуацію, коли доведеться здаватися, навіть якщо насправді перемагаємо.
Ще більше путінського терору?
Проблема полягає в тому, що Україна та світ мають негайно навчитися опиратися путінському терору. Потрібно вже вийти з оціпеніння, тверезо оцінювати ситуацію, ворожі ресурси та можливі сценарії.
Можу припустити, що очільник Кремля у наступні тижні лише посилить терористичні практики. І це напряму пов’язано з тим, що російське військо програє на полі бою.
Фахівець з військового аналізу і стратегії Еліот Коен вважає, що західні медіа запізнюються з оцінкою поточної воєнної ситуації в Україні на кілька тижнів і що українська армія вже перемагає окупантів.
Росія уже програла
Він пояснює це тим, що росіяни не мають прогресу на лінії фронту, провалили свої повітряно-десантні операції, довжелезні колони їхньої техніки застрягли по дорозі, а з тактичних промахів агресора насміхаються навіть аматори.
Однак Путін точно не збирається здаватися, тож військові програші спробує надолужити більшим терором. Більшим, тому що у стані війни починаєш звикати до певного рівня страху. Сирени можуть здаватися вже не такими загрозливими, як у перший день, запалювальні авіабомби та касетні боєприпаси – не апокаліптичними, а небезпека – більш віддаленою. Терористу для досягнення своїх цілей потрібно постійно підвищувати градус страху.
Саме тому є ризик, що російські авіаудари почастішають на західній Україні. Переважно це буде стратегічна інфраструктура, однак має з’явитися і показовий удар Путіна – по цивільному об’єкту. Навряд чи там будуть масові жертви і масштабні руйнування. У цьому випадку терористу потрібно лише одне – відібрати те відносне почуття безпеки, яке внутрішні переселенці отримали після евакуації на захід.
Мета Путіна полягає у тому, щоб його боявся кожен українець незалежно від того, де він знаходиться.
Терор посилюватиметься і на окупованих територіях, щоб зламати бойовий дух українців. Рашистам потрібно замінити патріотичне піднесення на паралізуючий страх, який ліквідує опозиційні настрої. Тому почастішають випадки викрадення мерів та жителів міст, чим росіяни почали займатися ще з початку вторгнення.
Посилиться й «полювання на відьом», тобто неугодних. До прикладу, Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що у Мелітополі окупанти вже вишукують уявних фашистів. Вони допитують голів ОСББ, хто з мешканців будинків займає проукраїнську позицію та погрожують розправою.
Також ворог спробує приборкати наш інформаційний спротив. У тимчасово захоплених містах вже полюють на журналістів, і найближчим часом можуть з’явитися показові процеси над працівниками ЗМІ. Як у випадку з Маріуполем, терористам потрібен символічний приклад, яким будуть залякувати українських журналістів.
Сценарії використання зброї масового враження?
Військові поразки та міжнародне приниження викликають у Путіна нарцисичну лють. А отже, він готовий підвищувати ставки та градус страху до максимального рівня. Це значить, що натяки про використання ядерної, хімічної та біологічної зброї лунатимуть дедалі частіше.
Питання у тому, чи наважиться на цей крок Путін?
Наш психологічний потяг до заперечення найгіршого сценарію переконуватиме, що диктатор на це не піде. Та правда в тому, що у Сирії він вже давав зелене світло на хімічні атаки. Шукати іскру моральності та залишки гуманності у такого соціопата, як Путін, – марна справа. До того ж, він не має жодних сентиментів до України. Навпаки – незалежність України та здатність чинити опір перетворює її в «особистого ворога» Путіна.
Відлуння історії: схожість фотосвідчень наслідків російського вторгнення в Україну і Другої світової війни
Хімічна атака могла б посилити позиції терориста і стати новим символом путінського терору. Ще одна психологічна травма, закарбована у свідомості українців та світу. Путін знову б для нас розширив межі свого божевілля, змусив би обдумувати подальші апокаліптичні сценарії. Наші б руки поволі опускалися, бо як можна зупинити нелюда, в арсеналі якого є зброя масового враження? Щоб припинити це божевілля, ми б були готові на будь-які поступки, чого й домагається Путін.
Та ядерний удар став би для терориста ще більш потужним символом. Це означало б, що Путін йде ва-банк і ставить на цю війну все. Це вихід не лише за межі дозволеного, а й недозволеного. Таким і сприймають очільника Кремля, але він, як і більшість терористів, раціональна людина. І якщо використання хімічної зброї у терористичній стратегії Путіна можна обґрунтувати, то доцільність ядерного удару є сумнівною.
Чого не скажеш про ядерні погрози та провокації, які ідеально вписуються у нинішню терористичну доктрину Путіна. І їх, в першу чергу, спрямовуватимуть на свідомість іноземної аудиторії та американців зокрема.
Росіяни лютують від шаленої військової допомоги Україні, що надходить від західних партнерів. Аби збавити ці темпи, Путіну необхідно залякати західні суспільства. Щоб побоюючись ядерного удару чи третьої світової, вони вимагали від своєї влади припинити поставки зброї в Україну.
Як опиратися путінському терору?
Однак терору можна успішно опиратися, і в цій боротьбі має брати участь кожен. Путін не зможе паралізувати вашу свідомість, якщо ви чітко розумітимете його наміри та кінцеву мету.
Отже:
- як сказав італійський філософ Джузеппе Мадзіні «терор, вбудований у систему, є ознакою слабкості та прояву страху». Путін використовує терор, тому що боїться за свій режим та не має достатньо сил для чесної боротьби: Путін використовує терор, щоб посіяти страх, викликати паніку, призвести до песимізму та апатії. Тож, кожен, хто не опускає руки, воює, працює, волонтерить, допомагає армії і теробороні на своєму місці – чинить потужний опір путінському терору. Наше ставлення впливає на управління ризиками. Боятися – нормально, але не можна страхові завадити адекватно реагувати на виклики. Опирайтеся на логічне мислення і факти, беріть інформацію із різних , але достовірних джерел; оцінюйте поточну ситуацію, порівнюючи зведення Генштабу ЗСУ і місцевих ЗМІ. На час війни варто змінити своє ставлення до загроз та навчитися жити під ними. Наприклад, якщо ви далеко від лінії фронту і стратегічних об’єктів, сприймайте чергову повітряну тривогу та перебування в укритті як розумне й потрібне страхування свого життя, а не постійну небезпеку. Якщо перегляд новин доводить вас до істерики, паніки чи відчуття безпорадності, краще обмежити споживання інформації, але не відмовлятися від неї зовсім. Не чекайте від Путіна і тих, хто почав цю війну, проявів гуманізму. Ставтеся до них, як до того, що треба подолати для того, щоб жити; Терористам не можна йти на поступки, це лише посилює агресію. З ними можна вести переговори, але не можна погоджуватися на їхні умови. Їх треба перехитрити і знешкодити. Практично будьте готові до можливих сценаріїв розвитку подій, до небажаних – теж. Кажуть, якщо загроза заздалегідь усвідомлена, вона наполовину подолана. Під час війни важливо відважно дивитися правді у вічі. А це значить, не відкидати погані сценарії, а ретельно продумувати шляхи виходу з них. Почитайте фахову літературу, де краще ховатися від ракет, як поводитися у полоні терористів, що робити в разі хімічної атаки, чи брати участь у збройному підпіллі. У критичні моменти такі знання і підготовка дозволяють зберегти контроль над емоціями та діяти ефективно.
Символи путінського терору
Для ефективного протистояння потрібно й чітко усвідомлювати символьну зброю терориста. Особливо коли йдеться про Путіна, який обожнює тероризувати символами. Хтось може назвати це вигадками конспірологів, та коли збігів занадто багато, вони стають схожими на закономірність, а не випадковість.
Відому журналістку Анну Політковську, яка викривала ницість та злочини російського режиму, вбили в день народження Путіна. Іншого опозиціонера – Бориса Нємцова – застрелили просто під стінами Кремля за день до його антивоєнного маршу. Показовими були отруєння колишнього агента КДБ Олександра Литвиненка, колишнього офіцера ГРУ Сергія Скрипаля, опозиціонера Олексія Навального. Кожна жертва є символом того, як Путін чинитиме зі своїми зрадниками, критиками та неугодними.
Методи залякування очільник Кремля використовує і на міжнародній арені. «Випадково» під час зустрічі з Ангелою Меркель в кімнату пустили лабрадора Коні, хоча Путін знав, що канцлерка боїться собак.
«Випадково» переговори з Ердоганом відбулися в кімнаті, де знаходилася статуя Катерини ІІ (за її часів росіяни відвоювали Крим в Османської імперії) та годинник «Перехід через Балкани» (скульптура на честь російських солдатів, які розгромили турків у у 1877-1878 роках).
«Випадково» російська авіація здійснила ракетні обстріли по Львову саме у той час, коли президент США Джо Байден відвідував Польщу.
«Випадково» саме ця атака стала рекордною за кількістю одномоментно випущених ракет.
Як зауважив міський голова Львова Андрій Садовий, «ударами агресор передає вітання Байдену».
Не думайте, що Україна буде переможеною
Випадковостей у терористів не буває. Такі випадковості стають символами, які у нашій свідомості є психологічними ранами та змушують боятися. І нині Путін бореться за ключовий символ свого терору – «переможену Україну». Заради цього й почалася ця війна. Він прагне не зруйнувати всі наші будинки, не повбивати всіх наших людей, навіть не завоювати всі наші землі, він мріє залякати нашу націю на кілька десятиліть, як це зробила «Аль-Каїда» під час терактів 9/11.
- Переможена Україна стане символом кінця гегемонії Сполучених Штатів та західної цивілізації.
- Переможена Україна – це програш демократії перед авторитаризмом, це мандат на подальше свавілля диктаторів.
- Переможена Україна – це забрати право незалежних держав, які перебувають під впливом автократів, обирати своє майбутнє, фактично це заперечення права на самовизначення цілих народів.
Після цього жодні принципи, цінності, домовленості нічого не вартуватимуть. Саме такий світопорядок і потрібний Путіну.
І що найгірше: успішний терор породжує ще більше терору. Путін розкрив скриньку Пандори, чиї жахіття можуть дуже скоро затьмарити увесь світ. А в хаосі терористи краще досягають своїх політичних цілей.
Тому завдання – українців та всього світу – мужньо протистояти страху і не допустити, щоб у масовій свідомості Україна стала «переможеною».
Тоді символ, який мав би стати головною «окрасою» путінського терору, стане його загибеллю.
Ігор Мисловський – дослідник медіа і тероризму в Інституті журналістики КНУ імені Шевченка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
