10-річний хлопчик у сльозах серед руїн кричить: «Мамо! Мамко!» Навколо – хаос: знищені будівлі, двір, встелений розбитим склом і закривавлені люди. Це – уривок із фільму «20 днів у Маріуполі». А саме – епізод про авіаобстріл пологового будинку російськими військовими у 2022 році.
Мама, за якою плаче хлопець – маріуполька Ольга Гусак. У той час її рятували медики: жінку викинуло ударною хвилею, вона травмувала таз і обличчя. Непритомною її евакуювали в лікарню на іншому березі Маріуполя, після чого сім’я Ольги розділиться на дві частини і возз’єднається вже за кордоном. Наслідки поранень, шрами на обличчі – як і спогади про облогу Маріуполя – з нею, каже Ольга, залишаться назавжди.
Документальна стрічка Мстислава Чернова про 20 днів у оточеному російськими військами місті стала всесвітньо відомою та отримала головну нагороду у світі кіно – «Оскар». Досвід Ольги та тисяч інших маріупольців можна побачити у кінотеатрах та на стримінгових сервісах. Лише на YouTube в Сполучених Штатах Америки фільм подивилися два мільйони людей. І хоч жінці й важко згадувати про той час, Ольга радіє, що «20 днів у Маріуполі» здобув визнання – на її думку, він допоможе відкрити очі світові на те, якою є Росія.
«Диво, що вижила»
Початок повномасштабної війни Ольга зустріла разом із сім’єю – чоловік, донька, син і зять. Її донька Анастасія чекала на первістка і переїхала з чоловіком у їхній, батьківський, дім. 10 днів вони провели у підвалі, а потім перебралися у пологовий будинок №3.
У нас була надія, що пологовий не будуть обстрілювати
«Поруч із нашим домом – лікарня, але там вже нікого не було, окрім цивільних, які ховалися у підвалі. І ми поїхали в пологовий. Чоловік Насті сказав, що там, напевно, буде Червоний Хрест і, може, вивозитимуть людей. І все-таки в нас була надія, що пологовий не будуть обстрілювати», – згадує жінка.
Із 5 по 9 березня сім’я Ольги Гусак прожила в підвалі пологового будинку №3 разом із донькою Анастасією та її чоловіком. Щодня Ольга з чоловіком Олегом виходила з укриття готувати – попри небезпеку від постійних російських авіанальотів по місту.
«Літали два літаки: прилетіли, скинули бомби і полетіли назад на дозаправку. А потім заново. І часу в нас було…, не знаю, може годинка-півтори між цим», – згадує маріуполька.
З тим, скільки крові я втратила – це диво, що вижила
Вранці 9 березня жінка також готувала їжу для тимчасових мешканців пологового будинку. Після крику її чоловіка про те, що наближається літак, Ольга разом з іншими почала бігти до укриття. Але не встигла.
«Мене знесло ударною хвилею – і я втратила свідомість. Все, більше я нічого не пам’ятаю. Я прийшла до тями вже в лікарні. Сказали, що з тим, скільки крові я втратила – це диво, що вижила», – згадує про той день Ольга.
Від сильного удару Ользі травмувало стегно, перебило щелепу та посікло обличчя. Чоловіка Олега також поранило – у нього було перебите сухожилля на руці та зник слух на ліве вухо. Після поранення їх евакуювали у другу міську лікарню на правому березі Маріуполя. Два місяці вони не знали, чи взагалі живі її рідні – 10-річного сина Влада і вагітну дочку Анастасію з чоловіком також евакуювали.
Йому і так було страшно, а тут на очах маму фактично розриває
«Дитині 10 років було на той момент. Йому і так було страшно, а тут на очах маму фактично розриває, мама вся в крові. І весь цей цей час він без мами з татом. Потім бідна донька – на ній і брат, і вагітність. І обстріли. І вона теж без підтримки мами, тата в такий час», – каже маріуполька.
«Воно з нами назавжди»
У квітні Ольга з чоловіком вперше змогли зв’язатися з рідними. Так вона дізналася, що донька Анастасія народила. Вони з чоловіком, син Ольги і тепер уже й внук – усі живі. Російські військові, зі слів доньки, спочатку вимушено вивезли їх у Донецьк, а далі сім’я намагалася евакуюватися в Європу.
«Я писала, телефонувала, але ж не було зв’язку. А потім – додзвонилася до сина, він взяв слухавку і кричав: «Настю, Настю, мама дзвонить!» – розповідає Ольга.
Рідні домовилися зустрітися за кордоном. Ольга з чоловіком, тим часом, подолали 25 російських блокпостів до Запоріжжя. Згодом подружжя залишилося на лікування в Черкасах, а потім перебралося у Нідерланди, де на них уже чекали рідні.
Тут вони живуть разом уже майже два роки. Про ті дні в Маріуполі Ользі щодня нагадують отримані травми – нога досі болить, частину обличчя жінка не відчуває, на ньому залишилися шрами. А ще вона боїться звуку літаків.
У нас досі є одяг, який Владик носив у підвалі
«Все, що відбувалося з нами, маріупольцями – воно з нами назавжди, і це – травми, – каже Ольга Гусак. – Навіть у дитини є травми. Щоб ви розуміли, у нас досі є одяг, який Владик носив у підвалі. І викидати його не можна, тому що «це ж речі, я був у них в підвалі».
Маріуполька хоче повернутися в місто після деокупації, відвідати могили батьків. Але майбутнього для себе там більше не бачить.
«Кожен куточок нагадуватиме мені про все жахіття, яке там було. Після звільнення я заїду туди – в Маріуполі минуло 45 років мого життя. Але жити там? Ні, не зможу. Можливо, в іншій частині України – ми розглядаємо такий варіант. Але не там», – переконана Ольга Гусак.
«Знову це проживаєш»
Торік Ольга дізналася, що кадри з її рідними у той самий день, 9 березня 2022 року, коли вона заледве врятувалася від російського обстрілу, побачив світ. Відео наслідків обстрілу російськими військовими пологового будинку в Маріуполі стали частиною фільму журналіста Associated Press Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі». Він разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко на той час були чи не єдиними журналістами, які знімали облогу міста.
У документальному фільмі, зокрема, видно Владислава – сина Ольги Гусак. На відео хлопчик кричить «Мамо! Мамко» – відразу після авіаобстрілу пологового. «20 днів у Маріуполі» Ольга дивилася у Нідерландах разом із сім’єю. Синові ж вирішили фільм не показувати.
«Важко було, бо ти розумієш, що ти – там. Знову це все проживаєш. Це дуже важкий фільм, але правдивий. Там все – правда. Як би я не розповідала, як би будь-який маріуполець не розповідав – це треба бачити», – переконана Ольга.
Нехай світ бачить, що Росія має бути ізольована від усіх
Попри важкі спогади, жінка радіє, що «20 днів у Маріуполі» існує. Ольга каже: не вірить, що стрічка може залишити когось байдужим після перегляду, і вважає, що її потрібно переглянути, щоб зрозуміти, що таке – Росія».
«Це – пекло, зло. Я не знаю навіть, які слова підібрати. Нехай світ бачить, що Росія має бути ізольована від усіх, за стіною, за колючим дротом. Фільм показує, що таке війна. І байдуже після нього бути не може. Я хочу, щоб цей фільм доносив світу, що треба Україні допомагати. Бо якщо нас переможуть, наступними можуть бути вони», – каже маріуполька.
|
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум