Генерал-майор армії США у відставці Гордон Девіс-молодший розповів Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) про виклики для української армії під час затяжної фази війни, імовірність значної зміни лінії розмежування та фактори, які можуть найбільше вплинути на перебіг війни Росії з Україною у найближчій перспективі.
«Викликів – безліч»
– Активна лінія фронту в Україні – це сотні кілометрів. Коли військовому командуванню доводиться діяти на території такої протяжності, про які виклики йдеться? Враховуючи, що повномасштабне вторгнення Росії триває вже два роки.
– Радий поділитися своїми думками з цього приводу. Викликів – безліч. По-перше, ведення боротьби перед лицем переважних сил. Росія може забезпечити локальну перевагу приблизно 4:1 на багатьох ділянках фронту з точки зору лише бойових сил, можливо, навіть до 6:1 або більше з точки зору боєприпасів та [інших] ключових запасів. І ви знаєте, навіть більше у певних типах систем, наприклад, у літаках – навіть попри те, що вони були менш ефективними і дієвими у своєму використанні.
Україні треба реагувати на загрозу великих проривів, зберігати цілісність оборонної лінії, перебуваючи під постійним тиском тих чинників, які дозволяють російським маневровим силам рухатися вперед. Йдеться про системи РЕБ, артилерію, ППО і всі типи ракетних можливостей, що вони мають. І, водночас з усім цим, [Україні] потрібно планувати та готуватися до майбутнього. Це найбільша, найважливіша річ – витримати боротьбу всупереч переважним силам.
Другий виклик, на мою думку, полягає у підтримці узгодженої та гнучкої командно-силової структури, вона об’єднується у термін C4ISR – це зв'язок, командування та контроль і розвідка та спостереження. Це очі, прийняття рішень і, врешті, здатність віддавати накази для дій. Така мережа, до прикладу, як протиракетна оборона, дозволяє вам знищувати сили противника під час атаки: вздовж лінії фронту, в глибині, захищаючи населені пункти та інфраструктуру, в тому числі енергетичну та комунікації.
Це найбільша, найважливіша річ – витримати боротьбу всупереч переважним силам
Виклик – це мати узгоджену, гнучку структуру командування та силу, яка може побачити загрозу, оцінити її і реагувати на неї в реальному часі: чи це балістичні ракети, чи дрони. І водночас коригувати сили на основі розвідданих, прогалин у обороні та інших можливостей.
І ще дві речі – те, із чим Україна сьогодні добре дає раду – це передача досвіду (тактичного і технічного) у бойовій групі на рівні роти або батареї, коли українські сили навчаються, швидко адаптуються до загроз з боку Росії, а потім діляться цими уроками між собою. Сюди можемо віднести створення специфічного типу технологій: безпілотні літальні апарати та протидронові системи спадають на думку перш за все. Тому перевага – це здатність до навчання, швидкого розширення та адаптації на стратегічному рівні.
Але є речі, в яких Україна має недоліки порівняно з Росією, як от жива сила – Росія в три з половиною рази більша. Незважаючи на те, що [Росія] не повністю готова [до мобілізації], вона має значно більше живої сили і систему підготовки, вербування, навчання та відправки мобілізованих у потрібні райони.
Читайте також: «Ми або переможемо, або нас не буде»: полковник з-під Бахмуту про мобілізацію і навчання новобранців
А Україна має берегти живу силу, водночас ускладнюючи атаку [Росії] потужною обороною в тилу і резервами для реагування на потенційні прориви. І при цьому зберігати власну здатність вербувати, навчати та інтегрувати нових солдатів.
Нещодавнє зниження мінімального віку для мобілізації (урядовий законопроєкт про мобілізацію №10449, який передбачає зниження призовного віку з 27 до 25 років, поки ухвалений Верховною Радою в першому читанні – ред.) є одним із доказів того, що на Україну чекають виклики. Але, тим не менше, вони (резерви – ред.) не вичерпані.
Наступне – це боєприпаси. Ось де Україні доводиться боротися. Ми вже знаємо, що в деяких випадках в Україні спостерігається голод у артбоєприпасах. Також йдеться і про здатність замінити пошкоджені або знищені системи, а для цього потрібна підтримка Заходу, у якого теж не вистачає деяких ключових систем. А ще згадайте про системи [радіо]електронної боротьби, Повітряні сили. Останніх бракує, щоб загрожувати російській авіації. [А ще необхідно] створювати перепони для логістики, яка підтримує російський наступ, в глибині.
Є речі, у яких Україна з Росією на рівні. Ключове в цьому – системи розвідки та цілевказання. Україна виконала чудову роботу, об’єднавши все, що могла, інтегрувавши експертизу, як цивільну, так і іноземну для того, щоб спромогтися побудувати цілісне розуміння російських військ, визначити високопріоритетні цілі серед російських сил в тилу, а потім використати ці дані розвідки для прицільного вогню. Згадайте про максимальну дальність [ураження] HIMARS або Storm Shadow/SCALP чи власні [українські] системи. Тут вони на рівні, якщо навіть не кращі за росіян. І це багатообіцяюче, доки їх (українців – ред.) можливо підтримувати цими боєприпасами та системами.
Є речі, у яких Україна з Росією на рівні. Ключове в цьому – системи розвідки та цілевказання
А ще темпи ремонту та обслуговування. Ви знаєте, Україна вже має комплексну операційну логістичну картину, враховуючи широкий спектр систем і боєприпасів, які вона отримує від союзників – як у НАТО, так і в європейських, азійських та тихоокеанських країнах – як Австралія чи опосередковано Південна Корея, яка заміщує запаси боєприпасів союзників і забезпечує більшу підтримку [Україні].
Тож темпи ремонту та технічного обслуговування є критично важливими для того, щоб Україна підтримувала свої бойові системи та злагодженість в обороні. І просто зараз більшу частину цього ремонту та обслуговування, як ви знаєте, можна зробити в країні, – але не всю. Це зменшує швидкість, з якою системи можна повернути до виконання операцій. Тому це робота, яку потрібно виконати, і отримати допомогу від союзників, щоб ті надали досвід і дозволили передачу технологій.
Те саме з посиленням національного [військово-промислового] виробництва. Ми бачимо кілька контрактів на спільне виробництво, в тому числі в Україні, із Великою Британією, Польщею та деякими іншими [країнами]. Сподіваюся, з часом це збільшиться, дозволяючи виробництву здійснюватися ближче до фронту та швидко переміщатися за потреби.
І ще одна річ, де сили рівнозначні – це оперативна координація. Здатність вести короткострокову битву, але також одночасно планувати та забезпечувати ресурсами довгострокову стратегію чи оперативні плани – вони вимагають значної підготовки в обладнанні та ресурсах, врахування сезонності для потенційних контрнаступів. Тут Україна має можливості – це було продемонстровано [під час літнього наступу]. Але на полі бою, з боїв, ми дізналися і деякі інші речі, які породили додаткові запитання. Дозвольте мені зупинитися на цьому.
Читайте також: Найкоротша історія російсько-української війни
Українські зміни і російська доктрина
– Дякую за об’ємну відповідь. Запитання у розрізі стратегічного планування: ви, вочевидь, чули про зміну військового командування в Україні. Чи це також можна вважати викликом? Як швидко ми можемо побачити, що командування змінилося, якщо взагалі це буде помітно?
– Думаю, ви побачили б зміни, навіть якби Залужний залишився. І тепер, з новим командувачем, з деякими новими ключовими підлеглими – це завжди можливість для переоцінки, визначення та, можливо, навіть прискорення політичної підтримки та внутрішньої економічної підтримки для деяких змін, які можуть знадобитися.
Хоча я вважаю, що Залужний має повагу серед українських Збройних сил, має повагу серед партнерів України в Європі та Америці, поміж тим ці зміни відбуваються під час війни. Вони траплялися в усіх країнах, які я тільки можу згадати. У тривалих конфліктах зміни майже необхідні, бо командири можуть втомитися, звикнути оцінювати речі так само, як на початку. Тому зміни можуть принести користь навіть у випадку таких популярних особистостей, як Залужний.
Я не даватиму оцінку, але, знаєте, я думаю, будуть коригування, а можливо навіть прискорені зміни, які були або розглядалися при Залужному. Він виконав гарну роботу з оцінки на стратегічному рівні – у кількох відкритих есе він виклав своє мислення, яке є дуже правильним. Я вважаю, що це відображає якість військового керівництва, яке має Україна. Йому не завадить низка ключових змін, особливо якщо ті люди, які прийдуть, мають таку ж компетентність і спритне мислення, які продемонстрував Залужний.
Це не означає, що увесь український ланцюжок [командування] такий же кваліфікований і компетентний, як принаймні частина з них. Поміж тим, вони впоралися в рази краще, ніж російські загарбники на оперативному і тактичному рівнях.
– Як проміжний підсумок повномасштабної війни – що, на вашу думку, найбільше змінилося на полі бою? Окрім дронів, до прикладу.
– Про деякі речі вже досить багато говорили відкрито у пресі. По-перше, просто перевага [у Росії] оборони загалом, враховуючи неймовірні можливості знаходити, захоплювати та уражати супротивника. Це стандартна російська доктрина глибокої оборони, побудованої на опорних пунктах із кількох ліній, поєднаних між собою, разом із радіоелектронною боротьбою, підтримкою з повітря, артилерії, ракет та інших систем непрямого вогню, закінчуючи стрілецькою зброєю.
Росія історично була орієнтована на це. На це був орієнтований Радянський Союз. Під час [літнього] контрнаступу України вони показали, що через таку глибоку оборону в більшості випадків неможливо досягти співвідношення сил, необхідного для успішного наступу, яке зазвичай становить три або більше до одного, – без неймовірної кількості навчання та підготовки.
Ви побачили б зміни, навіть якби Залужний залишився. І тепер, з новим командувачем – це можливість для переоцінки
По-друге – це всебічний підхід України до розміщення, використання та, можливо, постійного вдосконалення безпілотних систем: чи це безпілотники для підтримки сухопутних сил, чи морські безпілотні системи.
Ми нещодавно бачили затоплення російського корабля (йдеться про ураження великого десантного корабля «Цезар Куніков», – ред.). Але це також багато коментували – спроможність України без військово-морського флоту отримати контроль над західним Чорним морем, своїми власними територіальними водами на захід від Криму, можливість загрожувати Криму ракетними системами та безпілотниками.
І це було несподіванкою і великим розчаруванням для Росії. Але це багатообіцяльне для України – швидше за все, вони зможуть підтримувати економічний коридор для експорту та імпорту уздовж свого західного узбережжя. І надалі зможуть загрожувати і, можливо, навіть посилювати загрозу Криму і, звичайно, Чорноморському флоту [РФ] завдяки своїй зоні дії.
Це, очевидно, також ускладнить ресурсне забезпечення та постачання багатьох південних сил [Росії] на Херсонщині та Запоріжжі. Отже, це послабить російську оборону – принаймні частково – вздовж їхньої лінії зіткнення. І це добре.
Читайте також: Наступ чи активна оборона? Микола Бєлєсков про воєнну кампанію України-2024 та головні загрози
Водночас, на жаль, ми побачили відносне покращення російських тактичних операцій – як засвоєних уроків, так і стратегічної адаптації. Вони можуть внести стратегічні корективи, систематизувавши відповідь або тактично, або за допомогою боєприпасів, використовуючи свою оборонну промисловість.
І хоча вони (Росія – ред.) не обов’язково перебувають воєнних рейках, але вже значно збільшили свої витрати на оборону та намагаються переозброїти або замістити бойові втрати. І звичайно, забезпечити живу силу, якої вони втратили в немислимих масштабах з часів Другої світової війни.
Я вважаю, що ще одна несподіванка, чий вплив ми бачимо на полі бою, – це зменшення підтримки Заходу, зокрема США. Наголошу, що незважаючи на те, що Європа підхоплює допомогу у сфері безпеки та військової допомоги, вона не може замінити те, що США надали на сьогоднішні. Очевидно – це дуже тривожна зміна.
І ми не впевнені, чим це завершиться. Дуже багатообіцяльним є те, що Сенат нещодавно схвалив пакет допомоги Україні, і тепер все у руках Палати представників США – побачимо, чи вона зможе його прийняти. Є сильна підтримка, але порядок денний контролюється спікером, який, здається, налаштований вороже. Отже, ми побачимо, як все вийде.
Останнє, що має прямий ефект на полі бою, це здатність української оборонної промисловості реагувати на потреби Збройних сил України, а потім залучати інвестиції з-за кордону, щоб збільшити свою базу і забезпечити військових.
Я працював з українською оборонною промисловістю з 2018 до 2021 року разом із урядом, міністерствами, парламентом та громадянським суспільством над реформами, щоб допомогти стимулювати приватизацію, а також модернізацію української оборонної промисловості. І я думаю, що це багатонадійно. Найкращого ми ще не бачили – буде більше. На мою думку, це ключові речі в умовах безпосереднього бою і ключові фактори впливу на нього.
Чи можливі на фронті прориви?
– Росія проводить інтенсивні наступальні дії з середини жовтня і вони досі тривають. Якщо поглянути на карту – лінія фронту доволі статична. Чи можливі прориви лінії зіткнення? Бо, як ви згадували раніше, Росія може розгорнути більше живої сили, аніж Україна.
– Давайте дивитися на це з двох сторін: чи може Росія прорватися? Але чи може прорватися і Україна? Ви знаєте, у гіршому випадку будуть наступи та відступи. Я не знаю, чи їх результати будуть постійними.
Якщо підтримка США продовжуватиме слабшати, це збільшує ймовірність просування Росії
Якщо підтримка США продовжуватиме слабшати, це збільшує ймовірність просування Росії. Я не думаю, що великомасштабний прорив можливий, тому що Україна зараз робить кроки, щоб скоригувати свою стратегію для оборони, глибокоешелонованої оборони, продовжуючи при цьому концентруватися на виснаженні фронту, щоб зменшити здатність Росії підтримувати свої сили, битися. І, щиро кажучи, ви знаєте, наскільки дорого російському народу доводиться платити за постійну підтримку агресії проти України.
На їхньому боці (Росії – ред.) рішучість: військова, цивільна, політична. Це все – єдине ціле. У них загальний підхід суспільства до захисту. У них краще тактичне керівництво. Зараз вони мають мінімальну підтримку Заходу, головним чином завдяки європейській безпековій допомозі. Тому я думаю, що грандіозні прориви малоймовірні.
А щодо українських проривів – це також малоймовірно, але я бачу і певні успіхи. Вони (Сили оборони України – ред.) зможуть продовжити загрожувати Криму і далі погрожувати російським пріоритетним цілям у глибині, їхнім лініям комунікацій. І вони можуть отримати більш досконалі системи, які допоможуть продовжувати боротьбу, ви знаєте, не тільки проти Росії в Україні, але у прикордонних районах Росії також, де все ще багато матеріально-технічного забезпечення та командно-контрольної підтримки.
Читайте також: Як ЗСУ воювати без допомоги Заходу?
– Повномасштабна війна триває вже два роки на постійному рівні інтенсивності. Чи можливо робити припущення щодо того, як довго ця інтенсивність залишатиметься без змін?
– Так, це важке запитання для мене. Оцінити на основі купи припущень, постійної рішучості Путіна особисто, а з іншого боку, рішучості суспільства в Україні. Що точно – жодна сторона не може продовжувати битву вічність. Але кожна із них зможе підтримувати битву кілька років.
Є переломи, які ведуть до переоцінки з обидвох сторін. Зростання виробництва та зосередження уваги на російській промисловості вириває робочу силу з інших сфер і створює внутрішню динаміку, яка знижує якість життя, значною мірою знижує ВВП. Їм доводиться переорієнтувати те, що вони раніше робили на експорт на внутрішню підтримку.
Вони фактично направили всі свої сухопутні сили в Україну. Путін, здається, не бажає проводити повну мобілізацію через його обіцянку зменшити вплив війни чи «спецоперації» на російську громадськість. Тому я думаю, що є межа. Але чи це один, чи два роки? Важко сказати, тому що Росія має історію високої толерантності до жертв.
А в України, – яка має менше живої сили, ресурсів, економічного доходу, в якої оборонна промисловість менше третини російської, – у неї теж є межа, але вона далеко не вичерпана. Знову ж таки через цю рішучість і постійну підтримку з-за кордону.
Якби я був цинічним, я б перефразував слова генерала Паттона часів Другої світової війни (генерал Джордж Сміт Паттон (молодший), командував Третьою армією США – ред.): вони добре справляються з роботою, допомагаючи росіянам вмирати за свою країну, і в той же час якнайкраще зберігають свою живою. Думаю, що з часом це вплине на російське населення.
Читайте також: Як змінився масштаб війни Росії проти України та чи може вона знову зрости?
– Завершальне і підсумовуюче запитання. Частково ви вже зачепили цю тему раніше, але які фактори впливатимуть на війну в Україні у найближчому майбутньому? До прикладу, якщо говорити про цей рік.
– Є три речі, які для мене є важливими цього року. Перше – це рівень підтримки Заходу. Нещодавно у Брюсселі була зустріч Контактної групи з питань оборони України (також відома як формат «Рамштайн» – ред.). Це чудова система, очолювана США, яка, ймовірно, і далі буде очолюватися США, що допомогла узгодити відповідь Заходу на потреби Збройних сил України. І навіть якщо підтримка Заходу та США буде повільною або скороченою – цей механізм продовжить роботу, і це матиме вплив – буде краще, швидше і більше відповідатиме потребам.
Усе динамічно – не буде односторонньої втрати землі цього року
По-друге, разом зі зменшенням обмежень на високотехнологічні можливості важливою є здатність України продовжувати впроваджувати інновації для власної тактичної переваги та загрожувати російському наступу.
Вони (українці – ред.) продемонстрували неймовірну креативність – суспільство підтримує інновації, виробництво дронів, навчання операторів, фінансування виробництва за рахунок зборів, як і інтеграцію дронів з-за кордону. Це лише один приклад. І це те, що вплине на українську оборону та її підтримку в довгостроковій перспективі.
І останнє на цей рік – це здатність підтримувати злагоджену оборону в глибині проти супротивника та під загрозою відступів. Під час цього постійного наступу будуть деякі проникнення [через оборону] і будуть певні втрати. Ми бачили багато розміну території на тактичному рівні, де втрати [території] призвели до подальших втрат Росії, оскільки Україна перегруповується та відвойовує втрачені рубежі. Усе динамічно – не буде односторонньої втрати землі цього року.
У зв’язку з цим хотів би додати про кілька речей на горизонті. Інтеграція F-16, коли вони надійдуть, і якщо вони надійдуть правильно споряджені – високотехнологічним озброєнням із передовими ракетами «повітря-повітря» та «повітря-земля», авіабомбами та протирадіолокаційними спроможностями – з таким боєкомплектом F-16 матимуть значний вплив на полі бою.
Ми не говоримо про десятки ескадрилій, натомість про одну або дві, зважаючи на те, скільки льотчиків підготують і наскільки ефективно літаки будуть інтегровані з точки зору інфраструктури, підтримки ППО. А з часом піде мова і про технічне обслуговування і відповідні знання для підтримки високої готовності для виконання операцій.
Багато чого ще попереду, але я думаю, це точно підвищить моральний дух. Важливо бути спроможними масштабувати усі ці вдосконалення – це ключ.
І наостанок. Надзвичайно важливо об’єднувати західну та внутрішню підтримку війни, об’єднувати досвід і динамічно реагувати на технічні виклики на полі бою. Знаходити асиметричні і водночас фінансово ефективні рішення для послаблення можливостей і тактики Росії. Усе це не гарантує перемогу саму по собі, але підтримає Україну у боротьбі і так само підтримає реальну можливість кінцевої перемоги.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум