Про своє бачення війни у 2024 році, ймовірність проведення масштабного українського наступу, зміну верхівки командування у ЗСУ та ймовірність повторного наступу російських військ на північ України – розповів проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» військовий оглядач та директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
«Жах і пекло» для Путіна
– Якщо говорити про нинішню лінію фронту, яка існує на цей момент, це можна назвати успіхом для ЗСУ, враховуючи вихідні позиції на початок вторгнення?
– Звісно, все відносно. В січні, особливо в лютому 2022 року, мало хто давав Україні будь-які шанси у війні з Росією. Якщо говорити про те, чи були в нас успіхи – звісно, сам успіх в тому, що Україна почала протистояти агресії. Ідея була в тому, що Росія починає війну проти України широкомасштабно і Україна не реагує, здається відразу. Це була ідея і росіян, і так розцінювали [ситуацію] навіть наші друзі і партнери. Успіх – те, що Україна почала воювати і зробила це дуже і дуже успішно.
Ті міфи, які зараз з'являються, що начебто в України був шанс підписати угоду в Стамбулі і після того війна б закінчилась – я би назвав це маячнею. У Росії немає завдання [досягти] якихось проміжних результатів. Те інтерв'ю, яке Путін давав [Такеру] Карлсону чітко демонструє – Путін категорично відкидає саму ідею існування України, тому він має до кінця свого життя знищити Україну. Це його, скажімо так, центральна ідея.
Якщо Україна почне операцію з деокупації Криму, ця війна для Путіна перетвориться на жах і пекло
У нього є завдання – загальна ідея російського імперського реваншизму. І Україна посідає тут центральне місце. Тому, якщо говорити концептуально – це величезний успіх, що Україні вдалося витримати, Україні вдається вести війну два роки. І, що дуже важливо, створити антипутінську коаліцію, яка зараз не досить міцна через турбулентність в Сполучених Штатах, але, я сподіваюся, що все буде добре, незважаючи на ті події, які зараз відбуваються.
Що стосується саме лінії фронту, то у 2022 році було кілька дуже успішних операцій: починаючи з оборони Києва, зачистки півночі України і переведення війни переважно на Донбас до Харківської визвольної та Херсонської операцій. Всі вони дали змогу Збройним силам України дуже впевнено себе почувати. На 2023 рік було дуже багато сподівань стосовно виконання головного завдання – перелому ходу війни, який полягав у створенні умов для деокупації Криму.
Чому деокупація Криму? Тому що і генерал Залужний, колишній головнокомандувач Збройних сил, і багато аналітиків та експертів, виходячи з теорії Клаузевіца, називали центром тяжіння цієї війни саме Крим. Якщо Україна почне операцію з деокупації Криму, ця війна для Путіна перетвориться на жах і пекло. Він втратить будь-які можливості пояснювати своєму електорату чи «холопам», навіщо він взагалі це починав.
Все, що ми можемо аналізувати, говорить про те, що Україна все більше і більше має можливостей для того, щоб припинити домінування Росії в Чорному морі, знищити військово-морські сили Росії в Чорному морі і відновити міжнародне право в Чорному морі. Сама наземна операція з деокупації Криму також цілком ймовірна.
Якщо уявити, що ми деокупуємо Крим, то після цього війна на Донбасі може тривати ще деякий час, тому що у Росії є всі можливості для постачання особового складу, техніки та будь-якого забезпечення на окуповані території – є протяжний кордон з Росією і [окупованим] Донбасом.
Читайте також: «Україна виграла битву на Чорному морі»: досягнення ЗСУ-2023. Чого чекати на півдні наступного року?
Але це взагалі вже не буде мати життєво важливого сенсу для України – проводячи операцію на Донбасі, Росія абсолютно по-іншому буде себе почувати. Для неї це буде абсолютно інша ситуація, аніж та, коли вони контролюють Крим і Чорне море, зберігаючи перспективу окупації всього півдня України. Це геополітично, військово-стратегічно може змінити ситуацію.
Центр тяжіння цієї війни – Крим. На Донбасі – центр тяжіння для Росії
Тому якщо говорити, наскільки зараз є вдалою лінія фронту, то я скажу так: у 2023 році не було виконано все, що планувалося, а у 2024 є шанс це виконати, – тобто досягти успіху в напрямку центру тяжіння цієї війни. Змінити, переламати хід війни. Чому шанс? Тому що 2025 рік може бути абсолютно непрогнозованим.
Багато є публікацій в західній пресі і у нас є люди, які підтримують таку концепцію – сісти в стратегічну оборону, накопичувати сили, концентруватися, а потім, у 2025 році, спробувати щось змінити. Я вважаю, що це буде запізно. Тоді може статися так, що Сполучені Штати припинять нам допомагати. І навіть якщо Європа буде посилювати свою допомогу – все одно 2025 рік може стати несприятливим для реалізації таких операцій, на які ми спроможні у 2024 році. Зараз час для нестандартних підходів.
«На Донбасі – центр тяжіння для Росії»
– Повертаючись до початку великої війни. На вашу думку, оборонна операція на Донбасі в перші тижні була успішною загалом, чи є якісь нюанси, які ви критично можете оцінити?
– Звичайно ж, була успішною. Росіяни планували буквально за кілька годин, днів, навіть не тижнів, захопити весь Донбас. Якщо подивитися на карту, то вони планували не лише Донбас окупувати. Вони створювали умови для швидкого проходження Донбасу і далі вже в більш системній роботі на стратегічному рівні об'єднати операції, які проводилися на Півдні, Півночі і на Донбасі і фактично завершити окупацію України за кілька тижнів. 2-3-4 тижні. Тому саме невдача на Донбасі, поруч з невдачею на Півночі, створили умови, коли Північ було зачищено, в тому числі через те, що на Донбасі не вдалося прорватися. Це ж очевидно.
– Як ви зараз оцінюєте бойові дії на Донбасі, наскільки там критична ситуація зараз?
– Ще раз наголошу, що центр тяжіння цієї війни – Крим. На Донбасі – центр тяжіння для Росії. Те стратегічне завдання з яким, як вони вважають, впоралися у 2023 році – не допустити прориву українських військ на Півдні, а також вони мають, на їхню думку, успіх на Донбасі. Хоча насправді, якщо згадати, чим вони займалися рік тому, то вони займалися тим самим. Намагалися метр за метром зруйнувати одне з донецьких міст – тоді вони займалися руйнацією Бахмуту.
Зараз вони намагаються руйнувати Авдіївку (інтерв’ю було записане напередодні виводу українських сил із Авдіївки 17 лютого, – ред.). Але якщо подивитися на карту, то, незважаючи на величезні ресурси, які вони вкладають, результати, я би сказав, мінімальні. І не факт, що ця тенденція збережеться.
Читайте також: Найкоротша історія російсько-української війни
– Якою є ймовірність кардинальних змін на лінії фронту, чи він буде статичним? Від чого це залежить?
– Це залежить від дій сторін – це війна. Можна припуститись однієї помилки і буде ситуація, яка призведе до не тільки тактичних, а й оперативних наслідків. Тому прогнозувати нічого не можна. Тут залежить від продуманих дій, вивірених дій з використання ресурсів як українського, так і російського командування.
У російського командування ситуація набагато гірша, тому що вони не просто виконують військове завдання – вони не можуть зупинитися, перевести дух, зробити якісь уточнення і перепланувати операцію. У них є конкретне завдання, умовно, забезпечити Путіну у зверненні до Федеральних зборів абзац, в якому буде сказано: «російська армія має категоричний успіх на Донбасі».
Тобто намагаються масою продавити, не рахуються з втратами, але так буде не завжди. Я впевнений, що після виборів почнеться період відновлення сил. Так не можна воювати – вони з жовтня пруть масою, несуть величезні втрати. Їм треба буде зализувати рани, відтягувати підрозділи і відновлювати їх. Тому цей період навал закінчиться, приблизно наприкінці березня. І далі вже починається інший період, який залежить в тому числі від конкретних рішень українського командування.
– Якщо дивитися на цифри – кількість російських військовослужбовців на початку повномасштабного вторгнення і зараз суттєво зросла, як і кількість ресурсів, які використовує Росія. Чи є межа людським і технічним ресурсам з російського боку?
Головна проблема в тому, що не вдалося припинити надходження величезних коштів до Росії
– Якщо вони просто будуть натовпи ганяти на полі бою – це малоефективно. Можна зібрати мільйон, засунути їх на Донбас і там знищити. Таким чином можна воювати, звісно, але це в XXI столітті дуже і дуже неефективно. Особливо, якщо технологічність української армії буде зростати, а росіяни будуть робити ставку лише на кількість – це, звісно, добра новина, скажімо так. Гірше, якщо росіянам вдається слідувати за Україною в плані технологічності: FPV-дронах по кількості і якості, по РЕБу, по безпілотниках, таких як «Ланцети» і так далі. Оце проблема.
Чи є у росіян ще ресурси? Звісно, є. Головна проблема в тому, що не вдалося припинити надходження величезних коштів до Росії. Якби Росія зараз мала ті самі проблеми, що Радянський Союз – якби нафта коштувала 3-5 доларів на світовому ринку і у них не було валюти, вони б не мали за що купувати «Шахеди», не мали б за що платити Північній Кореї, не мали б за що наймати своїх «холопів». Бо вони продовжують платити своїм «холопам» за те, щоб вони йшли на убой.
Якщо нам вдасться разом з нашими західними партнерами створити умови, коли Росія перестане заробляти ці сотні мільярдів доларів – спочатку почнеться стагнація, а потім і занепад можливостей Росії. Зокрема, у будівництві «Шахедів», «Ланцетів» та інших високотехнологічних речей, які розбираєш, а там з російського тільки корпус. Все інше – американське, тайваньське, французьке, чеське і так далі. Оце є проблемою. Не пару тисяч танків Т-55 з баз зберігання, які за Уралом стоять. Цього заліза з часів Радянського Союзу накопичили вони дуже багато.
Так, обійти санкції можна. Створити 10 різних компаній, 100 різних компаній для того, щоб закуповувати одну деталь в різних країнах, переплачуючи 200-300% на кожному етапі. Це коли в тебе є багато грошей. Коли їх немає – ти не зможеш реалізовувати ці схеми, тому що це нікому не буде цікаво. Ні Киргизстану, ні Казахстану, ні Вірменії, ні Грузії чи Боснії та Герцеговині.
«Можливо, наступного шансу вже не буде»
– Як зміна керівництва Збройних сил України може вплинути на хід бойових дій?
– Я говорив на початку – у 2023 році ми не виконали завдання. Є багато причин, звісно: західні партнери не передали те, що нам мали передати – починаючи з боєприпасів, не кажучи про F-16, ATACMS, яких дали чомусь 10 штук і на цьому припинили, GLSDB, які ніяк не доїдуть до фронту. Танків, яких ледве-ледве «нашкрябали» – 31 зі Сполучених Штатів – це взагалі дивна ситуація, чесно кажучи.
Або росіяни, які затопили нам лівобережжя Херсонської області, підірвавши Каховську ГЕС – вони знали точну дату наступу. До цього теж певні питання виникають: і до комунікації, і до контррозвідувального режиму.
Як би там не було – ми не виконали завдання. Президент Чехії Петер Павел на початку 2023 року казав, що в нас є один шанс для того, щоб провести наступальну операцію на Півдні і змінити хід війни. Зараз він каже, що в нас вже все, шансів немає, і треба сідати в оборону. Каже, що в 2025 році буде видно, маючи на увазі, що буде видно, чи нам дадуть можливість продовжувати війну або просто відріжуть фінансування і Україна буде вимушена підписувати якийсь «Мінськ-3». Я вважаю, що в нас є шанс. Шанс зламати ситуацію якраз у напрямку центру тяжіння цієї війни – Криму.
Очевидно, що верховний головнокомандувач несе всю відповідальність за цю ситуацію. Тобто, якщо уявити, що ми перебуваємо у 2025 році, і Зеленського будуть всаджувати за стіл переговорів з Путіним, тоді всі ті люди, які зараз кричать, що «все пропало», зрозуміють, що таке [насправді] «все пропало».
Вони будуть вимушені взяти паузу саме на той період, коли Україна має шанс провести свої операції. Це квітень-листопад 2024 року
Зараз у нас є шанс, і президент Зеленський, який є не політиком зараз, а військовим командувачем, ухвалює рішення, які, як він вважає, можуть призвести до покращення ситуації на фронті, здійснення якихось нестандартних кроків.
Можливо, він проводив мозкові штурми із Залужним, Сирським та іншими командувачами стосовно того, які можуть бути варіанти дій. І, наприклад, герховний головнокомандувач вирішив, що головнокомандувач Сирський буде більш ефективний, ніж головнокомандувач Залужний. Побачимо, чи він правий – це буде зрозуміло наприкінці цього року, можливо, раніше. Я думаю, до виборів в США ми маємо зрозуміти, куди рухатись далі.
Чому я кажу, що насправді все складається досить добре? Тому що росіяни вимотуються і вимотаються ще більше до цих так званих виборів Путіна (вибори президента РФ мають відбутися 15-17 березня 2024 року – ред.) – саме через політичний тиск на військове командування Росії. Вони будуть вимушені взяти паузу саме на той період, коли Україна має шанс провести свої операції. Це квітень-листопад 2024 року. Якраз в акурат до президентських виборів в США (вибори президента США заплановані на 5 листопада 2024 року – ред.).
Читайте також: Від танків «з воєнторгу» до наступу на Київ: чому Захід 10 років боявся назвати РФ агресором
Стосовно ефективності нової команди буде зрозуміло знову ж таки наприкінці цієї кампанії весняно-літньої. Звісно, Залужний виконав свою функцію, наприклад, в 2022 і в 2023 році. Зараз побачимо, як з цим впорається головнокомандувач Сирський і його команда, яка зараз швидко оновлюється. Це дає можливість запустити оновлювальні процеси по всій вертикалі командній Збройних сил.
А це, як правило, є ефективним, коли треба збадьоритися, сконцентруватися і зробити необхідні інтенсивні кроки в досить короткий часовий проміжок, розуміючи, що, можливо, наступного шансу вже не буде. Тому що 2025 рік, якщо ми не досягнемо успіху, може стати досить напруженим з точки зору і фінансування, і подальших кроків.
Я, наприклад, підтримую рішення на оновлення, тому що 2024 рік є критично важливим, тому президент Зеленський, який несе всю відповідальність за ситуацію, не те що має право, а зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і в кадровій політиці, і в військово-технічній політиці, оборонно-промисловій, економічній і на зовнішній арені для того, щоб забезпечити максимальний успіх для Збройних сил України.
– Коли ви говорите про шанс в цьому році, які чинники, на вашу думку, можуть посприяти успіху Збройних сил України? Російські оборонні і інженерні укріплення нікуди не зникнуть.
– Перша проблема, яка в нас була в 2023 році – повне панування Росії в повітрі. В таких умовах західні генерали, звісно, не воюють за їхніми доктринами, – а ми також претендуємо, щоб воювати за західною доктриною. З 70-х років вони завжди проводять повітряну і наземну наступальну операцію. І повітряний етап є найбільш потужним і, часто, найбільш тривалим.
Навіть одна-дві ескадрильї F-16 наведуть трошки лад у небі
Під час повітряного етапу досягається основні завдання операції, а потім вже наземний етап закріплює ці результати. Україна спробувала перевірити ці доктрини – доктрини виявилися правильними. Ми впевнилися, що статути і доктрини пишуться кров'ю.
Що може змінитися? По-перше, ми отримаємо F-16. Наскільки я розумію, цей процес перебуває на фінальній стадії – якраз на квітень, десь у той час, літаки F-16 можуть вже не лише з'явитися, а можуть освоїтися в українському небі і створити умови, коли на окремих ділянках Росія втратить панування в повітрі.
Я не кажу, що ми будемо володіти пануванням [в небі], бо у нас не буде 150 літаків. Але навіть одна-дві ескадрильї F-16 наведуть трошки лад у небі. Росія не зможе хоча б КАБи використовувати. КАБи, яких використовується на місяць тисячу і більше проти українських військ.
Це дуже багато, і дуже нам заважає і проходити мінні поля, здійснювати свої операції. Крім того, авіація зможе ще й здійснювати підтримку наземних сил, особливо, коли ми говоримо про проведення десантних операцій, проведення операцій з форсуванням водних перешкод.
Перші ураження F-16 російських літаків припинять масове використання КАБів, і це внесе абсолютно іншу атмосферу на полі бою, коли росіяни будуть боятися з'являтися в певних точках на полі бою – там, де нам треба, щоб КАБів не було. І це змінить ситуацію і на Півдні, і на Донбасі, і на Куп'янському напрямку. Це змінить дуже багато.
Ну і звісно ми говоримо про те, що потрібні нестандартні рішення. У 2023 році, після того, як росіяни затопили лівобережжя Херсонської області, моє враження, що частина операцій була скасована – в таких умовах не можна було проводити операцію. А частина операцій продовжувалась. І в тих умовах, коли у нас була відсутня перевага в повітрі – було дуже важко виконати цю задачу, але треба було виконувати, щоб не втрачати час або все-таки спробувати проламати ці лінії оборони.
А в 2024 році є можливість все ж таки ухвалити нестандартні рішення – розхитати, розбалансувати російські порядки на різних напрямках. Сирський це вміє. У нього є потужна команда аналітиків, які, я впевнений, зможуть зробити такі кроки, які розбалансують росіян, і вони почнуть ганяти свої резерви. Думаю, що і дезінформації треба побільше стосовно того, який задум має українське командування, і трохи по-іншому комунікаційну політику будувати.
Ну і, звісно, на полі бою все буде по-іншому. Будуть нестандартні рішення. Сподіваюся, що у нас з'являться і ATACMS, і GLSDB в такій кількості, коли їх можна буде застосовувати сотнями. Це змінить [російські] порядки на оперативну глибину – фактично на всю глибину операції можна буде впливати на росіян, і це змінить ситуацію. Змінить, на відміну від 2023 року.
Чи можливий ще один наступ Росії з півночі?
– Чи можливе повторне вторгнення на тих напрямках, де бойові дії зараз обмежується роботою російських ДРГ та артилерії? Тобто Чернігівщина та Сумщина.
– У них зараз є політичне завдання і зараз вони кинуть все, що в них є, а далі їм треба буде відновлюватися. Але вони розуміють, де українці будуть намагатися прориватися. Вони знають це.
Чи треба там посилювати оборону, чи треба там працювати над тим, щоб коли ДРГ заходить – воно знищувалося через кілька секунд? Звісно. Щоб вони знали, що тут настільки все складно, щоб навіть не думали про це. І коли безпілотник залітає – знали, що тут така стіна просто РЕБ стоїть, і немає сенсу рухатись. І з точки зору ППО, щоб там вони навіть не думали ні вертольотами заходити, ні якимись іншими авіаційними засобами. Щоб вони розуміли насиченість оборони, на глибину, наприклад, 30 кілометрів. Що заходити немає сенсу.
Читайте також: Коли ти – «ціль номер один»: що відбувається на кордоні з Росією на Сумщині
Чому я так кажу? От вони вважають, що українці зараз спробують знову прориватися, наприклад, до Криму. Росіяни відновлюючись, можливо, проводячи нову хвилю мобілізації, набравши ще 300-500 тисяч людей до серпня, матимуть два варіанти, наприклад. Вони розраховують на те, що ми знову загрузнемо на Півдні, втягнемо туди свої кращі сили і знову будемо потребувати відновлення взимку – чергування в наступі і обороні вже повторюється не перший рік.
Захід припиняє допомогу – чому б їм не спробувати ще раз провести операцію з півночі?
Або їм знову всі сили вкладати в Донбас і спробувати прориватись там – але ймовірність знову ж таки невелика, бо Збройні сили України добре воюють на Донбасі вже 10 років, і вдалося там росіянам дуже мало.
Вони можуть спробувати, наприклад, сформувати приховано угруповання в 500 тисяч в Білорусі, створивши ілюзію, що знову будуть йти на Донбас. Провести заходи під виглядом навчань в Білорусі, стягнути туди угруповання – спочатку 100 тисяч, потроху накопичувати сили, щоби спробувати прорватися з півночі. Бо вони будуть вважати, наприклад, що в нас немає резервів втримувати натиск на Південь, Донбас і ще й на Північ.
Якщо у нас буде ілюзія, що росіяни не можуть повторити операцію, то я скажу, що можуть. Для того, щоб вони навіть про це не думали, треба, дійсно, Північ перетворити на неприступну фортифікаційну зону, приблизно як росіяни перетворили [на неї] Запорізьку область. Треба там створити такі самі міні поля, наситити ППО, наситити контрдиверсійними лініями. Територіальна оборона ідеально для цього підходить, бо люди знають свою місцевість, мають тут працювати постійно.
Будь-яка ДРГ, яка заходить в цей район, має знищуватися моментально. Мають стояти і технічні засоби, і групи швидкого реагування територіальної оборони, я вже не кажу про прикордонників, регулярні війська чи СБУ. Якщо ми там створимо таку лінію, в яку навіть суватися не буде чого, тоді ми різко обмежимо потенційний фронт.
Зараз цей фронт, я думаю, росіяни все ж таки розглядають. Чому би їм не створити угруповання у 100-200-300 тисяч і не спробувати в західні області України прорватися? Там потенційно вони могли б перерізати шляхи логістики – про це вони давно говорять. І знову ж таки північні області або столиця. Тому якщо вони, наприклад, подивляться, що у України закінчуються боєприпаси, у України закінчується мобілізаційний ресурс, у України закінчується зброя, а Захід припиняє допомогу – чому б їм не спробувати ще раз провести таку операцію з півночі?
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум